Управління соціальною інфраструктурою регіонів

Соціальна інфраструктура — це система галузей народ­ного господарства, діяльність яких спрямована на задоволення соціально-культурних, духовних та інтелектуальних потреб людини.

Соціальний захист населення та реалізація конституційних гарантій громадян здійснюється завдяки виділенню фінансових ресурсів на утримання бюджетних галузей (охорона здоров'я, освіта, культура, фізична культура), де комерційна діяльність свідомо обмежена. Нормативи витрат (фінансування) — показ­ники поточних і капітальних витрат із бюджетів усіх рівнів на забезпечення задоволення потреб на рівні, не нижчому від дер­жавних соціальних стандартів і нормативів.

Соціальна інфраструктура регіону являє собою сукупність об'єктів, функціонування яких пов'язане із задоволенням осо­бистих потреб, забезпеченням життєдіяльності, інтелектуальним і духовним розвитком кожної людини. Ці об'єкти обслуговують населення конкретної території та безпосередньо впливають на його життєвий рівень (рис. 1.5). Життєвий рівень не повинен мати суттєвих відмінностей у різних регіонах України, бо їх наявність неминуче викличе нерегульовану міжрегіональну мігра­цію населення, погіршить ситуацію на регіональних ринках праці, товарів і послуг. Тому управління соціальною інфраструктурою має на меті створення умов для всебічного задоволення різнома­нітних потреб населення в конкретному регіоні з урахуванням досягнутого рівня іншими регіонами та країною загалом.

Соціальна інфраструктура поділяється на соціально-побутову та соціально-духовну. Кожна з них об'єднує відповідні галузі, управління якими здійснюють апарати державної адміністрації й «органи місцевого самоврядування.

Провідною формою управління соціальною інфраструктурою є програмування та планування. Програми та плани розвитку галузей соціальної інфраструктури розробляються з позиції пріо­ритетності та комплексності та містять систему завдань з роз­витку мережі відповідних об'єктів і надання ними послуг.

Кожна галузь соціальної інфраструктури має свої особливості, а отже, і показники власного розвитку, але під час прийняття управлінських рішень вона має розглядатися як складова всього регіонального господарства. Це зумовлює необхідність узгодження в часі та просторі показників темпів і пропорцій розвитку соціаль­ної інфраструктури з позиції оптимізації структури всього госпо­дарського комплексу регіону в інтересах його населення.

Багатогалузевою складовою соціальної інфраструктури регіону є житлово-комунальне господарство. Його послугами користу­ється як населення, так і підприємства, установи й організації. Тому розрахунки потреби в цих послугах проводяться окремо за нормативним методом за кожною категорією споживачів і слу­гують підставою для програмування діяльності відповідних галу­зей житлово-комунального господарства.

Одним із важливих показників, які характеризують рівень життя населення, є забезпеченість житловою площею. Цей показ­ник розраховується окремо за кожним населеним пунктом та за міською і сільською місцевостях регіону відношенням загальної житлової площі до кількості жителів і порівнюється з аналогіч­ними показниками в інших регіонах і в країні загалом, а також із науково обґрунтованим нормативом квартирної площі на особу.

Виходячи з фінансових ресурсів, регіональні органи управ­ління визначають нормативи можливого в прогнозному періоді забезпечення міського та сільського населення житловою пло­щею, проводять розрахунки додаткової потреби в ній і формують програму житлового будівництва за рахунок усіх джерел фінан­сування.

Додаткова потреба в житловій площі, або її необхідний приріст, розраховується за методикою. При цьому визначається кількість квартир, які необхідно ввести в експлуатацію для забез­печення потреб сімей різного складу. За науково обґрунтова­ними нормативами кількість кімнат у квартирі, що належить одній сім'ї, має бути на одну більше, ніж число її осіб. Це — орієнтир, досягнення якого означає розв'язання проблеми жит­лового забезпечення.

У програмі житлового будівництва визначаються обсяги капі­тальних вкладень на спорудження квартир, виходячи з середньої кошторисної вартості 1 м² їх площі та завдань з будівництва та введення в експлуатацію.

Показники розвитку житлового господарства, представлені окремою таблицею, є складовою програми економічного та соціаль­ного розвитку регіону.

Управління комунальним господарством ґрунтується на річних програмах розвитку водопостачання, каналізації, тепло-, енерго- та газопостачання та інших галузей, потреби в послугах яких визначаються за нормативним методом за окремими кате­горіями споживачів. Але слід також ураховувати прогнози роз­витку продуктивних сил регіону в наступні 15-20 років, оскільки комунальне господарство має завчасно забезпечувати сприятливі умови для розміщення та функціонування об'єктів основних галузей матеріального виробництва та задоволення зростаючого попиту населення.

У програмах економічного та соціального розвитку регіонів встановлюються завдання для окремих галузей комунального господарства.

Розвиток житлово-комунального господарства не може бути забезпечений повністю лише виконанням щорічних програм як засобу оперативного управління галуззю. З позицій системного комплексного підходу до неї, необхідності визначення пріоритетів і забезпечення структурних зрушень у її розвитку управлінські рішення мають спиратися на генеральні плани розвитку міст, районні планування, інші середньо- та довгострокові прогнози.

До галузей соціальної інфраструктури належать торгівля та побутове обслуговування населення, управління якими спрямо­вується на досягнення збалансованості регіонального ринку товарів і послуг. З цією метою під час формування програми еконо

мічного та соціального розвитку регіонів складаються баланси попиту населення та пропонування товарів і послуг на регіо­нальному споживчому ринку, баланс грошових доходів і витрат населення та розраховуються показники розвитку роздрібного товарообороту та реалізації послуг.

За допомогою балансу грошових доходів і витрат населення розраховується його платоспроможний попит і встановлюються обсяги купівлі товарів та оплати послуг. Схему балансу наве­дено у табл. 1.15.

Балансуючими статтями в цій схемі є перевищення витрат над доходами або перевищення доходів над витратами, що пов'я­зано з міграцією населення та грошей. Решта статей дохідної та витратної частин балансу визначається на основі статистичної інформації, даних Національного банку, податкової адміністрації, інших установ та організацій і показників програми економіч­ного та соціального розвитку регіону, а також спеціальних прогноз­них розрахунків. Останні виконуються органами управління тор­гівлею, побутовим обслуговуванням, транспортом, зв'язком та іншими організаціями, що надають платні послуги населенню та ведуть їх облік.

Важливе значення для регулювання регіонального спожив­чого ринку мають потоварні баланси попиту та пропонування, які складаються за найважливішими товарами народного спожи­вання. Вони поділяються на дві великі групи: продукти харчу­вання та непродовольчі товари. Структура роздрібного товаро­обороту прогресує, якщо в загальному обсязі його питома вага продуктів харчування зменшується, а продовольчих зростає. Це пов'язано з необхідністю дотримання людиною фізіологічних норм споживання продовольчих товарів і постійним зростанням потреб у непродовольчих товарах. Тому серед показників програм економічного та соціального розвитку регіону, і які характери­зують розвиток торгівлі, виділяється питома вага непродовольчих товарів у загальному обсязі товарообороту.

Обсяги споживання продуктів харчування, розраховані за нормативами, мають обґрунтовуватися обсягами їх виробництва в регіоні та можливим завезенням з інших регіонів із урахуван­ням змін у кількості та структурі населення й інших чинників, можливостей заміни одних продуктів іншими, підвищення жит­тєвого рівня та зміни структури споживання тощо.

Обсяги послуг ґрунтуються на визначенні потреб населення та можливостей їх задоволення підприємствами, установами та закладами сфери обслуговування.

Потреби населення в послугах установлюються за різними методами, зокрема нормативним, експертної оцінки й екстрапо­ляції. Вибір методу, зазвичай, залежить від наявної звітної та прогнозної інформації щодо надання окремих видів послуг.

Обсяг побутових послуг найчастіше розраховується за норма­тивами їх реалізації на душу населення за окремими галузями служби побуту у вартісному вираженні. Ці нормативи встанов­люються відповідними органами управління на базі звітної інформації про обсяг реалізації послуг і кількості населення за минулий період і коригуються з урахуванням рівня аналогічних показників, досягнутого в середньому у країні, та чинників, що впливають на його зміну (підвищення добробуту людей, розвиток побутових підприємств та установ, рівень забезпеченості насе­лення побутовою технікою та її якість тощо).

Потрібно, наприклад, встановити обсяг послуг населенню з ремонту холодильників. Для цього слід використати інформа­цію про кількість холодильників, що знаходяться в експлуата­ції після гарантійного терміну обслуговування Ще), коефіцієнт ремонту (Кр — відношення кількості холодильників, що надій­шли в ремонт, до тих, що експлуатувались у звітному періоді), та середню вартість одного ремонту (Вр). Без урахування інших чинників прогнозний обсяг реалізації послуг ремонту холо­дильників (Оп.р.х) визначиться за формулою:

Оп.р.х = Пе • Кр • Вр. (1.1.)

Отриманий результат коригується розрахунками впливу окремих чинників (зміна гарантійного терміну, підвищення цін на запасні частини та собівартості ремонтних робіт, поліпшення побутових умов тощо) на обсяг реалізації послуг.

У програмах економічного та соціального розвитку регіонів, крім загального обсягу побутових послуг, встановлюються зав­дання щодо реалізації найважливіших (масових) видів послуг: ремонту й індивідуального пошиву одягу, взуття, текстильної галантереї, ремонту побутових машин і приладів, ремонту та технічного обслуговування транспортних засобів, виготовлення меблів, послуг перукарень, ритуальних та інших послуг.

Обсяги послуг пасажирського транспорту, зв'язку, житлово-комунального господарства та інших галузей сфери обслугову­вання визначаються програмами їх розвитку за галузевими методиками. Відповідна інформація надається Головному управ­лінню економіки облдержадміністрації галузевими органами управління та відомствами.

Одним із найголовніших завдань управління соціальною інфра­структурою регіону є регулювання розвитку освіти. Воно спрямову­ється на створення такої системи освітніх закладів, яка б забезпечу­вала виховання зростаючого покоління та здобування ним загаль­ної середньої освіти, зазвичай, за місцем проживання. Цю систему становлять міські та сільські дошкільні заклади, загальноосвітні школи трьох ступенів, школи-інтернати, вечірні та заочні школи, комерційні ліцеї та гімназії, колегіуми, професійно-технічні училища тощо.

Законом України «Про освіту» встановлено 12-річний термін навчання в загальноосвітніх закладах (з 2001 р.). Отже, в перспек­тиві основний показник освіти — кількість учнів — значно зросте. Зменшиться наповнюваність класів до встановлених нор­мативів (гранична наповнюваність І-ІХ класів становить 30, а Х-ХП класів — 25 осіб), збільшиться потреба в педагогічних кадрах, учнівських місцях, матеріальних і фінансових ресурсах. Відповідно до цього регіонам потрібно завчасно забезпечити роз­виток загальноосвітніх шкіл і створити умови для успішного реформування середньої освіти.

Управління розвитком культури має на меті створення умов для більш повного задоволення потреб населення регіону послу­гами закладів цієї галузі, абсолютна більшість яких належить до державної та комунальної власності й фінансується з держав­ного та місцевого бюджетів.

Як видно з наведеного, основними показниками розвитку культури є мережа її закладів, для визначення потреби в якій у прогнозному періоді можуть використовуватися методи: порів­няння, нормативний, екстраполяції тощо. Можливості розвитку культурно-освітніх закладів обмежуються коштами, які над­ходять з державного та місцевого бюджетів, а також деяких інших джерел фінансування на ці цілі.

У зв'язку із залишковим принципом бюджетного фінансування культури в останні роки кількість культурних закладів у регіонах України зменшується, йде процес комерціалізації культури, послуги закладів якої стають недоступними для широких верств населення.

Культурне зубожіння — це наслідок так званих ринкових реформ, ліквідація його можлива лише шляхом зміни курсу економічних і соціальних перетворень, виведення економіки з кризового стану та посилення державного втручання в розвиток культурних закладів.

Першочерговим завданням регіональних і місцевих органів управління є створення умов для ефективного та доступного для всіх громадян медичного обслуговування, розвитку фізичної куль­тури та спорту, мережі лікувально-профілактичних закладів, будинків-інтернатів для інвалідів і пристарілих, інших установ соціального забезпечення.

Основним засобом управління сферою соціальної інфраструк­тури є регіональні програми економічного та соціального роз­витку, в яких завбачається система показників.

Уведення в дію об'єктів охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, інших передбачається виходячи з додаткової потреби в їх потужностях, кошторисної вартості одиниці потужності (ліжка, місця, одиниці площі тощо) та всіх джерел фінансування, в тому числі за рахунок централізованих капітальних вкладень.

Визначення кількісних показників розвитку закладів охорони здоров'я, фізичної культури та спорту та соціального забезпечення супроводжується встановленням завдань щодо поліпшення якості обслуговування населення, яка характеризується станом матеріально-технічної бази відповідних закладів, рівнем забезпечення кадрами, ліками, послугами, середньою тривалістю життя жінок і чоловіків, рівнем дитячої смертності, захворюваннями працюючого населен­ня тощо. Аналіз кількісних і якісних показників є основою для ви­значення пріоритетів у прийнятті відповідних управлінських рішень щодо напрямів розвитку охоронооздоровчих та інших установ.

1.7.