15 Фізіологія сенсорних систем

колір, гірше — зелений і ще гірше синій. Формування кольоросирийняття завер­шується у дівчаток у 7,5 , у хлопчиків — у 8 років.

Аномалії колірного зору. Якщо в сіт­ківці бракує колбочкових пігментів і функ­ціонують лише паличкові фоторецептори, розрізнення кольорів неможливе — палич­кова монохроматія. У тому випадку, коли є лише один колбочковий пігмент, колір­ний зір також неможливий — колбочкова монохроматія.

Повна колірна сліпота трапляється при­близно у 0,1 % людей. Ці люди сприйма­ють зовнішній світ у чорно-білому зобра­женні, тобто розрізняють лише градації сірого. У них зазвичай виникає порушен­ня світлової адаптації при фотоиічиому освітленні, внаслідок чого при яскравому світлі вони погано розрізняють форми пред­метів, що й викликає фотофобію. Тому люди з повною колірною сліпотою носять темпі окуляри навіть при нормальному ден­ному освітленні.

Слід зазначити, що існують також ано­малії паличкового апарату. При цьому нормально сприймаються кольори, але значно знижена здатність до темпової адаптації. Причиною такої нічної ("куря­чої") сліпоти може бути брак у їжі рети­нолу (віт. А), який є важливим компонен­том для ресинтезу ретииалю.

Якщо випадає тільки один колбочковий пігмент, то розрізняння кольорів можливе, хоча й обмежене — дихроматія. Залежно від того, якого колбочкового пігменту бра­кує, розрізняють: протанопію (бракує еритролабу), дейтеронопію (бракує хло-ролабу) і тританопію (бракує ціапола-бу). Найчастіше трапляється протаиопія (дальтонізм), иайрідше — тритаиопія. Хворі па протанопію не сприймають чер­воного кольору, а сипьо-блакитие проміння їм видається безбарвним, па дейтерапопію — не відрізняють зелений колір від червоно­го і блакитного, а на тританопію — не ба­чать синього і фіолетового кольорів. Ці аномалії є вагомим підтвердженням три­компонентної теорії кольоросприйняття.

Причиною випадіння або редукції пев­ного пігменту в разі дихроматії і аномалії кольоросприйняття є генетичні чинники. Гени, які визначають колірний зір, містять­ся в Х-хромосомі, де за кожний пігмент відповідає певний геп у певному локусі. Отже, порушення колірного зору у жінок відбувається внаслідок дефекту обох хро­мосом, а у чоловіків для цього досить дефекту в одній хромосомі X (оскільки друга хромосома у них У). Ось чому в чо­ловіків порушення колірного зору трап­ляється майже у 20 разів частіше, ніж у жінок.

Колірний зір у тваринному світі.

У багатьох безхребетних тварин доведе­но існування колірного зору. Наприклад, бджоли розрізняють жовтогарячий, жовтий, зелений, синій і "ультрафіолетовий" кольо­ри (діапазон 616 — 360 нм), причому мак­симум чутливості очей у них лежить у зе­леній смузі спектра (535 нм). Оматидії гістологічно не відрізняються, тобто у ко­мах немає типових паличкових і колбочко­вих фоторецепторів, як це властиво хре­бетним тваринам. Основним зоровим піг­ментом у безхребетних є родопсин і близь­кі до нього пігменти.

Доведено, що в одному оматидії можуть бути різні колірні рецептори. Так, у мухи 6 периферичних ретииальиих клітин мають зоровий пігмент з максимальним поглинан­ням 510 нм, а два центральні довгоаксоппі нейрони містять інший пігмент з максималь­ним рівнем поглинання 470 нм.

Колірний зір мають майже всі хребетні. Риби, як і люди, мають рецепторні клітини, чутливі до випромінювання у трьох різ­них частинах спектра (трихроматичний зір). Пігменти в цих клітинах чутливі до червоного, зеленого і синього кольорів. У птахів є 4 різних пігменти (вони ще ба­чать "ультрафіолетовий" колір). Чутли­вість до цього кольору допомагає пічним птахам (сови) бачити предмети, що "виді­ляються" иа темному фоні.

У плазунів і птахів колбочкові рецеп­тори часто містять забарвлені краплин­ки олії, які діють як фільтри і разом з фотонігмептами визначають спектральну чутливість фоторецептора. Звужуючи її, ці фільтри зменшують їх взаємне пере­криття і збільшують кількість кольорів,