Фізіологія зору 25

нейрони бічного колінчастого тіла роз­різняють повільні й швидкі рухи, синхрон­ні чи асинхронні зорові сигнали, їх роз­поділ за часом. Отже, до зорової зони кори прямує більш якісна й класифікована ін­формація, ніж та, що потрапляє до сітків­ки ока.

Від бічного колінчастого тіла зорові сигнали потрапляють до кори потиличної частки великого мозку — зорової зони кори. Розрізняють первинну й вторин­ну (іноді навіть третинну) частини зоро­вої кори. У первинній частині зорової ко­ри (поле 17) закінчуються нервові волок­на, що йдуть від релейних ядер бічного колінчастого тіла, а вторинна і третинна частини зорової зони кори (поля 18, 19) — це асоціативні поля кори великого моз­ку, які безпосередньо з бічним колін­частим тілом не зв'язані, але дуже тісно пов'язані з первинною частиною зорової зони кори.

Ту величезну кількість інформації, яка потрапляє до сітківки, мозок використати не може. Тому вищі відділи зорової сис­теми отримують у кілька десятків разів менше інформації порівняно з сітківкою. Для зменшення надлишку інформації, яку продукує сітківка, треба перейти до нового способу опису зображення. Яким чином?

Детекторна гіпотеза припускає існу­вання у корі иейронів-операторів, які виді­ляють найсуттєвіші елементи зображення: лінії, кути, площинки, вузли тощо. Такий перехід від поточкового (фотографічно­го) опису зображення до його опису за більшими елементами дає змогу істотно зменшити надлишкову інформацію. Логіч­но припустити, що під час подальшої об­робки ці елементи поєднуються у ще біль­ші одиниці, па які реагують гностичні ней­рони, або нейронні ансамблі, здатні сприй­мати складні зображення.

Первинна частина зорової зони кори має вирішальне значення для зору, тому в разі її ушкодження зір втрачається повністю. У цій зоні розміщені не тільки прості колонки, що реагують на окремі лі­нії, кути чи їх вектори, а й складні колон­ки, які розпізнають складні сигнали, а також надскладні колонки, які активізу­ються збудженням від простих і складних колонок.

Функції цих колонок можна пояс­нити на такому прикладі. Візьмемо літе­ру А. Прості колонки реагують тільки на бокові лінії цієї літери, у складних колон­

27 Фізіологія сенсорних систем

ках реакція збудження виникає па гост­рий кут, що утворюється цими лінія­ми, а в ионадскладиих колонках все це об'єднується в літеру А. Проте це ще не зір.

Справжній зір, чи зорове сприйняття, виникає внаслідок складної і ще не зовсім зрозумілої взаємодії між первинною і вто-ринпо-третипиою частинами зорової зо­ни кори. У вторинній частині зберігається пам'ять про зорові об'єкти, що й дає змогу їх розпізнавати. У людини вторинна частина зорової зони кори досягає величезних розмірів: вона у 15 — 20 разів більша, ніж у антропоїдів. Вважають, що розвинутий зір, властивий лише людині, став можливим саме завдяки швидкому розвитку вторин­ної частини зорової зони кори. Чим гірше розвинута ця частина кори, тим меншим є обсяг зорової нам'яті. Тому хоча вищі тва­рини й людина отримують практично одна­кову кількість інформації (за часовим ви­міром), яка надходить до зорової кори, про­те її залишається в нам'яті тварин значно менше, ніж у людини.

Онтогенез зорового сприйняття. У ссав­ців зорове сприйняття вдосконалюється у процесі навчання, тобто індивід на ранній стадії свого розвитку мусить навчитися ба­чити. Яким же чином відбувається процес навчання зору у ссавців і людини?

Якщо котів тримати в темряві протягом перших 4 — 6 тижнів від народження, то їхній зір значно й надовго порушується. Отже, протягом якогось певного критич­ного періоду для нейронів зорової зони кори необхідна зорова інформація, а коли її немає, то зв'язки між нейронами або не розвиваються, або встановлюються непра­вильно. У критичний період формується й просторовий зір. Якщо у людини бра­кує одного ока, то в неї виникає "вторин­ний" просторовий зір, який ґрунтується на власному досвіді.

Критичний період розвитку зору триває у дітей до 4 — 5-річпого віку, але якщо мати на увазі складне зорове сприйняття, то цей період можна продовжити до 14 —16 ро­ків. Отже, зір людини виключно багатий не лише завдяки наявності значної зоро­вої нам'яті, а й завдяки тому, що період навчання зору у людини дуже розтягнутий порівняно з іншими ссавцями. Внаслідок цього кожна людина вчиться бачити інди­відуально, і відмінності в якості зору у різних людей дуже значні. Люди, які вихо­вані у середовищі, бідному на зорові сти­мули, відстають за своїми зоровими мож­ливостями від людей, що виховуються у нормальних умовах. Тобто зорове мислення багатьох людей багато в чому залежить від культури, впливу родини та освіти.

Так, європейському живопису власти­ве тримірне зображення простору і пред­метів у ньому, що притаманно європей­ській культурі бачення, а східиоазіатські народи сприймають предмети й простір між ними інакше, що й відображається в їхньо­му живописі. Ці відмінності, зрозуміло, не спадкові, і японська дитина, яка народила­ся і виховувалася у США, бачить простір таким, яким його сприймають її американ­ські однолітки.

Отже, зір розвивається одночасно з роз­витком мозку й свідомості. Здатність бачи­ти навколишній світ є пластичною, дина­мічною властивістю, яка залежить від се­редовища, навчання й виховання, особливо в дитинстві.

Наявність зорових ілюзій (зорових "привидів") свідчить про те, що зорова система накопичує свій власний досвід поза свідомістю людини. Зорова система ще в ранньому дитинстві розробляє цілий комплекс тестів, які дають змогу виявля­ти різні зорові ілюзії, і засвоює механізм їх пригнічення. Завдяки цьому, наприклад, не помітні кровоносні судини, що прохо­дять крізь склисте тіло, а під час сакадич-них рухів очей миттєво стирається по­передній образ. Кожний наш образ — це гіпотеза нашої зорової системи.