19 Фізіологія сенсорних систем

і виникає відчуття плоскої фігури. Коли зображення однієї точки об'єкта падає на диспаратні* (неідентичні) точки обох очей, інформація про зображення, яка пере­дається до кори великого мозку від обох очей, ие зовсім однакова, злиття зображень є неповним, і виникає об'ємне, тобто сте­реоскопічне, бачення. Чим ближче пред­мет до очей, тим більша відмінність (диспа-ратність) між зображеннями, і врешті зоб­раження починає двоїтись. У зображенні на сітківці правого ока більш помітний правий бік предмета, а лівого — лівий.

Два плоских малюнки можна сумісти­ти за допомогою дзеркал і призм, розта­шованих таким чином, що кожне око ба­читиме лише один з цих малюнків. Уна­слідок цього виникає об'ємне сприйняття. Якщо ж розглядати у стереоскоп два іден­тичних малюнки, ефект глибини не вини­кає. Підроблені копії документів або фаль­шиві гроші, вміщені разом з оригіналом у стереоскоп, створюють об'ємне зображен­ня, що й допомагає виявити підробку, оскіль­ки стають помітними невеличкі розбіжності між двома зображеннями.

Оцінка відстані до предмета відбувається при потраплянні зображення точки одного предмета па диспаратні (не­ідентичні) точки сітківки обох очей. Еле­менти об'єктів, які потрапляють па такі точки й зміщені до скроневої частини сіт­ківки, сприймаються як такі, що розташо­вані ближче, а ті елементи, які зміщені на сітківці ближче до її носової частини, — як такі, що знаходяться далі. Елементи, що потрапляють на ідентичні точки сітківки обох очей, сприймаються як такі, що розта­шовані в одній площині.

Відстань між предметами можна оці­нити і одним оком (монокулярний зір) за допомогою акомодації ока, але така оцін­ка дуже неточна.

Оцінка розмірів предметів дося­гається завдяки автоматичному (неусві-домлюваному) аналізу розмірів зображеи­

*Пара асиметричних точок обох очей, на які падає зображення однієї й тієї самої точки об'єкта. Диспаратними для лівої половини одного ока є точки тієї самої половини другого ока.

пя предмета на сітківці, знанню його реаль­них розмірів та інформації про відстань щодо цього предмета або інших предметів, що перебувають у полі зору разом з ним (для порівняння).

Сприймання форми. Якщо безпосе­редньо перед очима людини розмістити ос­вітлену внутрішню поверхню иапівсфери, наприклад половину целулоїдної кульки, то людина бачить лише слабке світло без сприйняття форми предмета. Відсутність перцептивиого акту не залежить від кольору і освітлення однорідного поля, це пов'яза­но з відсутністю мінімального розчлену­вання об'єкта.

Для того щоб виникло зорове сприй­няття форми, об'єкт повинен мати певну організацію і структуру. Відсутність роз­членування може викликати галюцинації, наприклад міраж, який можна побачити на плоских рівнинах чи в пустелі, де одно­тонність ландшафту й неба призводить до виникнення галюцинацій.

Сприймання форм і структур є природ­женою властивістю, хоча важливу роль відіграють також елементи, набуті в проце­сі навчання. Діти до 6 років не можуть розпізнавати загадкові малюнки чи "при­ховані" фігури, оскільки у них поки що здатність до сприймання форми є обмеже­ною, їм потрібно більше часу, щоб розпіз­нати складні зображення. До б-річиого віку у дітей спостерігається тунельний зір, коли фігури, що потрапляють на периферію поля зору, не сприймаються.

Навіть дорослим людям після видален­ня природженої катаракти потрібен час, щоб зорові враження почали відповідати попе­редньому тактильному досвіду, і повноцінна функція сприймання розвивається лише поступово.

Сприймання руху ґрунтується па пе­реробці інформації у нейронах зорової зони кори, які є вибірково чутливими до руху. При цьому не тільки аналізується зображення па сітківці, а й враховуються рухи голови, очей і всього тіла. При фо-топічпому освітленні нижній поріг сприй­мання руху в ділянці центральної ямки ста­новить 0,2 — 0,8' за 1 с. Цей поріг підви­щується, якщо рухомий предмет перебуває