Фізіологія зору 17

що розрізняються. У горобців у колбоч­кових фоторецепторах є жовто-червопі краплини, які ослаблюють сприйняття синього й зеленого кольорів. Ось чому горобці не люблять синій колір, і тому опудало па городі краще одягати в синє вбрання.

У значної частини ссавців (особливо нічних видів) колірний зір редукований. Навіть такі тварини, як коти й собаки, є, в кращому разі, дихроматичними. Щоправда, зорова система кота дає змогу йому роз­різняти всі градації видимого спектра — від червоного до синього.

Трихроматичиий зір виник у процесі еволюції у приматів вторинно. Проте якщо у птахів весь складний процес роз­різнення кольорів відбувається у сітківці, то у людини цей аналіз здійснюється у чо­тири етапи, де останнім етапом є процеси в нейронах бічного колінчастого тіла й ок­ремих кіркових колонках зорової зони кори великого мозку, чутливих до дуже тонких кольорових відтінків. Тому, маючи лише три види колбочкових рецепторних клітин у сітківці (див. с. 358), людина здат­на розрізняти величезну кількість відтінків (приблизно 160), тобто справжнє кольоро­сприйняття властиве лише людині.

12.2.5. Сприймання простору

Гострота зору визначається здатністю ока розрізняти найменшу відстань між двома точками. Око розрізняє дві точки об'єкта, якщо їх зображення падає на два рецептивних поля, розділених принаймні одним незбудженим полем. У цьому від­ношенні виняткове положення займає жов­та пляма сітківки. Тут конвергенція ней­ронів зведена до мінімуму: кожний кол­бочковий фоторецептор передає сигнал до одного гаигліозиого нейрона сітківки, тобто рецептивне йоле його утворене од­ним колбочковим фоторецептором. Зро­зуміло, що гострота зору тут є найви­щою.

Нормальне око розрізняє дві точки під кутом Г, що відповідає відстані між зоб­раженнями двох точок на сітківці приблиз­но 3 мкм, а таким є діаметр фоторецеп­торів ссавців. Гострота зору залежить та­кож від ступеня акомодації ока і діаметра зіниці. Якщо діаметр зіниці менший ніж З мм, починає діяти дифракція світло­вих променів, що погіршує різкість зобра­ження.

Бінокулярний зір ( бачення обома очи­ма) зумовлює сприймання ширини (поле зору) і глибини простору, оцінку відстані до предметів та їхні розміри.

Поле зору — це простір, що сприйма­ється оком за фіксації зору па одну точку. У цьому випадку центр поля зору проек­тується на жовту пляму, і людина сприй­має його центральним зором, а решта сприймається периферією сітківки, пере­важно паличковими фоторецепторами, і тому бачиться нечітко.

Поля зору обох очей частково перекри­ваються, що значною мірою залежить від положення очей. У хребетних поле зору кожного ока становить приблизно 170°. Проте у різних видів тварин поля зору обох очей перекриваються різною мірою. Так, у хижаків це перекривання є значним попереду, а позаду, у сліпій частині сітків­ки, перекривання майже немає. У тварин-жертв, навпаки, очі широко розміщені і то­му перекривання попереду незначне, а слі­па частина позаду дуже мала, тобто вони мають великі поля зору. Наприклад, у зай­ця очі розміщені по боках голови і забез­печують йому майже круговий огляд (так само у антилопи). У хамелеона кожне око рухається окремо, що дає можливість ба­чити навколишній простір з усіх боків. Цікаво, що у птахів перекривання полів зору і відповідно загальне поле зору зале­жать від способу життя: у денних птахів очі дуже широко розміщені і забезпечу­ють велике поле зору, тоді як у пічних птахів очі, зведені спереду голови, дають значне перекривання полів і різке звужен­ня загального поля зору.

Сприймання глибини простору за­лежить від наявності па сітківці обох очей кореспондуючих (ідентичних) точок, тоб­то точок, иа які падає зображення однієї й тієї самої точки предмета. При цьому зобра­ження від обох очей зливаються (фузія)