6. Електронний уряд

Електронний уряд – організація державного управління на основі електронних засобів обробки, передачі та розповсюдження інформації, надання послуг державних органів всіх гілок влади всім категоріям громадян (пенсіонерам, робітникам, бізнесменам, державним службовцям тощо) електронними засобами, інформування тими ж засобами громадян про роботу державних органів. Це має сприяти зниженню витрат та економії коштів платників податків на утримання і фінансування діяльності державного апарату, збільшення відкритості і прозорості діяльності органів управління.

      Електронний уряд складається з трьох основних модулів (G2G, government to government, уряд урядові; G2B, government to business, уряд бізнесу; G2C, government to citizens, уряд громадянам) і включає в себе численні прикладні елементи: свободу доступу громадян до державної інформації, переведення державних органів на безпаперове діловодство, встановлення для всіх державних органів показників ефективності роботи на рік і регулярний їх контроль, що проводиться як парламентом, так і громадянами, введення в державних органах пластикових карт для ідентифікації держслужбовців, перерахування їм зарплати, розрахунків за відрядженнями, перенесення до мережі більшості стандартних трансакцій між державою та громадянами чи бізнесом тощо.

     Система електронного урядування передбачає, що будь-яка фізична або юридична особа через Internet може звертатися із запитами до державних установ для одержання необхідної інформації та виконання юридичних трансакцій. При такій схемі взаємовідносин “громадянин – держава” можна розраховувати на підвищення ефективності державного управління та обмеження корупції. Електронне урядування здатне змінити саму природу влади, зробити її більш прозорою і підконтрольною громадськості.

Етапи впровадження системи електронного уряду за іноземним досвідом

На першому етапі (де сьогодні знаходиться Україна), створюються сайти різних міністерств і відомств, що містять інформацію про їхню  місію і напрямки діяльності. Сайти державних органів, як правило, не підтримуються централізовано і не поєднуються в єдиний портал.

На другому етапі з'являються перші елементи інтерактивности (наприклад, відправлення питань і одержання відповідей громадян за допомогою e-mail); можна одержувати зразки деяких довідок і форм. Йде постійне відновлення новин про діяльність державних органів.

Третій етап припускає поява реальної інтерактивності – можливості здійснювати деякі операції в онлайновому режимі. Наприклад, сплата штрафів, замовлення паспортів, продовження дії деяких ліцензій і патентів. Така конкретизація роботи електронного правління, що полягає вже не стільки в інформуванні, скільки в обслуговуванні, припускає створення специальних сайтів для підтримки цих сервисів не тільки для центральних, але і для міських і навіть районних органів влади.

Четвертий етап - створення об’єднанних порталів різних відомств і служб, через які можна здійснювати будь-які види транзакцій, для здійснення яких раніше було потрібно звертатися безпосередньо в даний державний орган. Через регіональні портали стає можливою реєстрація підприємств, оформлення фінансових документів, легалізація іноземних документів і т.д. З'являються регіональні портали, що поєднують у собі як весь спектр державних послуг, так і послуги недержавного сектора – підключаються системи електронної комерції, Internet-банкінгу.

На п'ятому етапі проходить створення електронної системи державного управління на основі єдиних стандартів, а також урядового порталу як єдиної крапки доступу до всіх послуг – і для громадян, і для бізнесу.