Комп’ютерні злочини

Зловживання у сфері використання комп'ютерної техніки розпочалися водночас з появою комп'ютерів. Модель скоєння цих злочинів зазнала багато змін. Спочатку найбільші проблеми для власників комп'ютерної техніки спричиняли злочини, пов'язані з розкраданням машинного часу. Це зумовлювалось тим, що комп'ютери, маючи невелику потужність, водночас були надто дорогими. Поширення загальних комп'ютерних знань, постійне підвищення технічних характеристик та застосування комп'ютерів в ycix галузях, розвиток машинних мов високого рівня, що легко засвоюються будь-якою зацікавленою особою, i, як наслідок, постійне зростання кількості користувачів зумовило зростання масштабів протизаконних дій, пов'язаних із використанням ЕОМ. Збільшення кількості кримінальних справ з комп'ютерної злочинності спостерігається практично у всіх промислово розвинутих країнах .

Комп’ютерний злочин – це злочин, де комп’ютер безпосередньо є об’єктом або знаряддям здійснення правопорушень у суспільних сферах, пов’язаних із використанням обчислювальної техніки.

Комп'ютерні злочини умовно можна поділити на дві категорії:

1) злочини, що пов'язані з втручанням у роботу комп'ютерів;

2) злочини, що використовують комп'ютери як необхідні технічні пристрої.

До першого типу комп'ютерної злочинності належать:

• несанкціонований доступ у комп'ютерні мережі і системи, банки даних з метою шпигунства (військового, промислового, економічного) та диверсій з метою комп'ютерного розкрадання або з хуліганських мотивів;

• введення в ПЗ «логічних бомб», що спрацьовують за певних умов (логічні бомби, що загрожують знищенням даних, можуть використовуватися для шантажу власників ІС і виконувати нові функції, що не планувалися власником програми, при збереженні працездатності системи; приміром, відомі випадки, коли програмісти вводили в програми фінансового обліку команди, що переводили на рахунки цих програмістів грошові суми );

• розроблення і поширення комп'ютерних вірусів;

• злочинна недбалість під час розроблення, виготовлення та експлуатації ПЗ, що призводить до тяжких наслідків;

• підробка інформації (інформаційних продуктів) і здача замовникам непрацездатних програм;

• розкрадання інформації (порушення авторського права і права володіння програмними засобами і базами даних).

Серед комп'ютерних злочинів другого типу можна виділити злочини, що сплановані за допомогою комп'ютерних моделей, приміром, у сфері бухгалтерського обліку.

Через неможливість створення ідеальної системи захисту необхідно вибирати той або інший ступінь ризику, виходячи з особливостей загроз безпеки і конкретних умов існування об'єкта захисту для будь-якого моменту часу. Обсяг прийнятих заходів безпеки має відповідати існуючим загрозам, інакше система захисту буде економічно невигідна.

Стандарти інформаційної безпеки регламентують основні поняття та концепції інформаційної безпеки на державному та міждержавному рівнях. Формування режиму інформаційної безпеки – це комплексна проблема, що має розглядатися як складова частина загальної безпеки.