3. Виховна робота в Збройних Силах України: система, сутність, зміст.

Відомо, що боєздатність Збройних Сил України обумовлюється не тільки суто технічними параметрами, але й людським фактором, моральним духом, професійною підготовленістю військовослужбовців до виконання поставлених завдань”.

Саме тому питання створення оптимальної системи виховної роботи та розвитку Збройних Сил України, її подальшого реформування та розвитку, знайшли органічне місце в програмних засадах реформування та розвитку Збройних Сил України.

1. Система виховної роботи, її сутність, закономірності та принципи.

Процеси створення і розвитку виховної роботи та морально-психологічного забезпечення військ (сил) є складовою частиною процесів реформування та розвитку Збройних Сил України в цілому.

Виховна робота, як визначено в Концепції виховної роботи є система організаційних, морально-психологічних, інформаційних, педагогічних, правових, культурно-просвітницьких, військово-соціальних заходів, спрямованих на формування і розвиток у воїнів професійно необхідних психологічних якостей, моральної самосвідомості, що має забезпечити високу бойову і мобілізаційну готовність органів управління, з’єднань і частин, зміцнення військової дисципліни та правопорядку, згуртування військових колективів.

Виховна робота – це складне системне явище, якому присутні певні закономірності. Закономірності виховної роботи – стійкий повторюваний об’єктивно існуючий істотний зв’язок у ній, реалізація якого сприяє забезпеченню ефективності формування і розвитку у воїнів професійно необхідних психологічних якостей, моральної самосвідомості.

Закономірності виховної роботи конкретизують у відповідності зі специфікою життєдіяльності військ (сил) більш загальні закономірності: соціологічні, педагогічні, психологічні і насамперед закони і закономірності військового виховання. У законах виявляється сутність процесу виховання військовослужбовців Збройних Сил України. Це – Закон соціальної обумовленості цілей, змісту, принципів і методів виховання військовослужбовців; закон виховую чого та розвиваючого навчання; закон обумовленості виховання військовослужбовців, характером їх діяльності; закон цілісності та єдності процесу виховання; закон єдності взаємозв’язку теорії та практики виховання військовослужбовців.

У виховній роботі виявляються такі закономірності:

1. Обумовленість мети, завдань і змісту виховної роботи соціальними та воєнно-технічними факторами.

Суть цієї закономірності полягає в тому, що мета, завдання і зміст виховної роботи визначається Конституцією України, та її законами, Воєнною доктриною, актами Президента України і Кабінету Міністрів України. Виховна робота в певній мірі залежить від рівня соціально-економічного розвитку держави, процесу державотворення, характеру і змісту реформування та розвитку Збройних Сил України, кадрової політики в Збройних Силах, характером завдань, які вирішуються

2. Відповідність змісту, форм і методів виховної роботи конкретним умовам, життєдіяльності військ (сил).

На кожному етапі розвитку Збройних Сил України командири, органи виховної роботи діють в різних умовах обстановки і вирішують обумовленою нею завдання. Ці завдання мають визначальну роль по відношенню до змісту, вибору найбільш оптимальних, адекватних конкретній обстановці форм, методів та засобів впливу на особовий склад. Так, зміст, форми і методи морально-психологічного забезпечення підготовки та ведення операцій (бойових дій) суттєво відрізняються від тих, які широко використовуються в мирних умовах при організації морально-психологічного забезпечення бойової та мобілізаційної готовності військ (сил), бойового чергування, бойової служби, оперативної та бойової підготовки.

Ця закономірність на сучасному етапі розвитку Збройних Сил проявляється у створенні органів з гуманітарних питань, в реформуванні системи виховної роботи в систему гуманітарного та соціального забезпечення

3. Підвищення вагомості та значення виховної роботи Збройних Силах України.

Це зумовлено: формуванням нового державного світогляду у захисників Вітчизни; необхідністю глибокого засвоєння воїнами морально-етичних та національно-історичних основ поведінки; складністю, важливістю, особливістю і специфікою державних завдань, які покладені на Збройних Сили; нормативно-правовими актами України.

Враховуючи, що значну частину військовослужбовців складають і будуть складати громадяни, які виконують загальновійськовий обов’язок, чи проходять службу за контрактом, то потреба в ефективній системі виховної роботи буде зберігатися довго. Вона може реформуватись, трансформуватись, міняти назву. Але її зміст, форми і методи, основні напрямки і завдання залишаються тому, що військовослужбовець повинен набувати почуття особистої гідності, відвагу громадянина України, професійні риси озброєного захисника Вітчизни.

4.Залежність стану виховної роботи від рівня готовності її організаторів до професійної діяльності, їх професійних і особистісних якостей.

Успішне досягнення мети та вирішення завдань виховної роботи у Збройних Силах залежить від професійної підготовки офіцерських кадрів, і перш за все структур з гуманітарних питань, до її організації та проведення; психолого-педагогічної компетентності; їх особистої вихованості, інтелігентності, гуманності і доброти, чесності і справедливості.

Ступінь кваліфікації офіцерів структури з гуманітарних питань віддзеркалюється в їх компетентності і авторитетності. Такі якості притаманні людині, яка володіє високою теоретичною підготовкою, відданістю своїй справі, воєнними знаннями, безумовними моральними якостями, майстерністю спілкування з людьми.

Основний шлях удосконалення компетентності – це підвищення теоретичного рівня і методичної майстерності офіцерів, що здійснюють виховну роботу.

Дія даної закономірності передбачає: поліпшення підготовки фахівців, що безпосередньо відповідають за організацію виховної роботи; удосконалення організаційно–штатної структури органів з гуманітарних питань, кваліфіковане використання всіма офіцерськими кадрами форм і методів виховної роботи; удосконалення управління процесом цілеспрямованого впливу на свідомість, практичну життєдіяльність і психіку особового складу; оновлення матеріально-технічної бази виховної роботи, рівень якої повинен відповідати критеріям розвитку високотехнологічних Збройних Сил.

Складність виховного процесу потребує, щоб його цілеспрямована організація здійснювалась на основі єдиних принципів, яких повинні дотримуватись кожен військовий організм і кожен вихователь.

Принципи виховної роботи – це керівні положення, що відображають закономірності виховної роботи і визначають вимоги до змісту її організації і методики.

Керуючись вимогами наукової методології щодо класифікації соціальних явищ та процесів, принципи виховної роботи слід визначити як часткові в загальній системі принципів виховання: всезагальні, загальні, особливі, часткові.

До всезагальних принципів виховання відносяться принципи обґрунтовані такими видатними педагогами як Ян Каменській, К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко: а)цілеспрямованість виховання, зв’язок виховання їх життям, виховання в праці, виховання через колектив, індивідуальний підхід у вихованні та інші; б)загальні принципи, які лежать в основі виховання громадян України є принципи, визначені концепцією національного виховання: народність, природо відповідність, культура відповідність, гуманізація, демократизація, етнізація.

Особливими є принципи військового виховання. В нашій військовій вітчизняній літературі визначаються такі принципи: суспільна спрямованість виховання у процесі воїнського труда і повсякденного життя, опора на позитивні якості в особистості воїна і військового колективу; наступальність, активність, системність і конкретність виховних заходів та інші.

Частковими в даній класифікації виступають принципи виховної роботи в Збройних Силах та інших військових формуваннях України:

1. Державна і патріотична спрямованість виховного процесу. Цей принцип вимагає чіткого розуміння всім військово-педагогічним колективом мети та завдань виховання, його обумовленості національно-державницькою ідеологією формування у військовослужбовців комплексу морально-психологічних, фізичних та розумових якостей, глибокого розуміння ними належності до українського народу, своєї Батьківщини – України, внутрішньої потреби та готовності відстоювати та захищати її інтереси, реалізовувати свій особистий потенціал на благо зміцнення обороноздатності Української держави.

Тому кожен виховний акт, метод, засіб, прийом виховного впливу має відповідати меті виховання. З урахуванням цієї вимоги всі виховні заходи повинні плануватись і проводитись так, щоб “працювали” на формування та розвиток у військовослужбовців необхідних морально–бойових якостей, забезпечували державницьку та патріотичну спрямованість виховного процесу.

2. Взаємозалежність змісту, форм і методів виховної роботи.

Розвиток особистості військовослужбовця – це певна послідовність зміни її властивостей, якостей з притаманними їм структурою та психологічними закономірностями. Тому цей принцип має забезпечити наукове обґрунтування, приведення у певну систему всіх наявних на сьогодні форм і методів виховної роботи відповідно до її змісту, до індивідуальних особливостей військовослужбовців. Він вимагає необхідності відслідкування змін у мотиваційній, емоційно–вольовій та пізнавальній сферах особистості, її ставлення до виконання службових обов’язків і відповідного корегування змісту виховної роботи, вибору оптимальних, адекватних йому форм і методів виховного впливу.

Крім того, принцип вимагає відповідності вибраної форми чи методу виховної роботи організаційним, морально–психологічним, інформаційним, педагогічним, культурно-просвітницьким заходам, з урахуванням ланки її проведення (підрозділ, частина, з’єднання, об’єднання, оперативного командування, виду Збройних Сил).

3. Повага до особистості, конституційних прав і свобод військовослужбовців, орієнтація на ідеали демократії та гуманізму, загальнолюдські моральні цінності.

Цей принцип підходу до людей сприяє створенню турботливого ставлення до людини, вимогливості до себе і до інших, довіри. Вимога – специфічний засіб спонукання людини до певних дій, вчинків, поведінки в цілому. Головне в принципі полягає в доведенні до свідомості військовослужбовців того, що людина – найвища цінність, яку необхідно захищати. Виховна робота має відповідати основним вимогам, проголошеним у Декларації Прав людини, Конституції України, створювати усім умови для найповнішого розвитку особистості, яка поступово все більш здатна усвідомлювати суспільне призначення військової діяльності, її роль у збереженні миру на планеті.

4. Безперервність та спадкоємність у виховній роботі, органічне поєднання у виховному процесі національних, історичних та культурних традицій з почуттям нового.

Головною метою виховної роботи має бути формування військовослужбовця, як громадянина, патріота своєї держави, який на основі набуття соціального військового досвіду, фізичного удосконалення, успадкування духовних надбань українського народу, достатнього рівня розвитку правової, військової, моральної естетичної культури, здатний відстояти національні інтереси України.

Принцип вимагає оцінювати готовність до виконання службових обов’язків за рівень розвитку особистості військовослужбовця: її мотиваційної, емоційно-вольової сфер, пізнавальних процесів, знань, умінь, навичок, необхідних воїну. Аналіз процесу становлення готовності свідчить, що виступаючи складним утворенням особистості, вона формується упродовж всього процесу виховання.

Крім того, принцип передбачає спадкоємність в роботі, суть якої полягає перш за все в тому, щоб йти вперед, опираючись на все досягнуте раніше, творчо збагачуючи його. Все, що досягнуто у виховній роботі, береться на озброєння, розвивається і примножується. Формування особистості військовослужбовця має будуватись на національних засадах, на суспільно-історичному досвіді України, на невіддільності його від національного ґрунту, на врахуванні історичного досвіду, народних традицій у виховній роботі; на розвитку національно-патріотичної свідомості кожного військовослужбовця незалежно від його національності, віросповідання, соціального стану. Дотримання цього принципу вимагає докорінного перегляду форм та методів військово-патріотичного виховання військовослужбовців, творчого підходу до впровадження народних, національних звичаїв, форм роботи з метою розвитку у військовослужбовців високого рівня національного патріотизму та готовності до захисту України.

5. Конкретність та узгодженість змісту, форм і методів виховної роботи.

Використання на практиці цього принципу означає, що у виховній роботі необхідно виходити із завдань, які стоять перед військами (силами) на даному етапі, враховувати воєнно-політичну обстановку в світі та навколо України та висновки з неї, приймати до уваги особливості сучасного етапу реформування та розвитку Збройних Сил України, зміни, що проходять в структурі, оснащенні військ (сил) сучасними зразками озброєння та військової техніки, в системі комплектування Збройних Сил України особовим складом, зміни в самому особовому складі, в системі навчання, виховання, та психологічної підготовки, добиватись відповідності змісту виховної роботи цілям і завданням бойової і мобілізаційної підготовки, підтримання високої бойової готовності військ (сил).

Принцип конкретності та узгодженості вимагає єдності, узгодженості і координації по цілям, завданням, місцю, часу, формах і методах виховної роботи всіх категорій вихователів; забезпечення єдності всіх складових та напрямків виховної роботи; здійснення диференційованого підходу до військовослужбовців, врахування загальних і індивідуально-психологічних особливостей і характеристик всіх категорій особового складу, їх вікові, сімейні та інші особливості, загальноосвітню та технічну підготовку, культурний рівень; творче використання арсеналу форм, методів, засобів і прийомів виховної роботи, врахування всіх факторів, що впливають на формування і розвиток моральної свідомості високих морально-бойових якостей.

6. Об’єктивно-науковий підхід до планування, здійснення та оцінки результатів виховної роботи.

Цей принцип вимагає чіткого визначення напрямків, шляхів, змісту, засобів, методів щодо реалізації цілей виховної роботи, прийняття конкретних заходів виховної роботи, їх термінів та виконавців.

Планування виховної роботи має бути збалансоване з заходами бойової підготовки, завданнями підрозділу, військової частини, їх повсякденною життєдіяльністю та органічно їх доповнювати.

Воно повинно об’єктивно прогнозувати розвиток соціально-психологічних процесів в підрозділі, військовій частині та оптимально моделювати виховні заходи, спрямовані на зміцнення морально-психологічного стану особового складу та успішне вирішення завдань військової частини, підрозділу.

Об’єктивно – науковий підхід до планування та здійснення виховної роботи вимагає опори на сучасні наукові теорії в організації управління соціально-психологічними процесами у військових колективах, новітніх знань в області військової соціології, педагогіки та психології.

Даний принцип вимагає об’єктивної оцінки і виміру результатів виховної роботи, її складових елементів, змін у об’єктів виховної роботи внаслідок виховних впливів. Проблема діагностики виховної роботи, визначення критеріїв і ступенів її результативності є вкрай актуальною проблемою, яка до сьогоднішнього дня залишається слабо вивченою і методично не обґрунтованою. Діагностика виховної роботи спрямована на глибоке вивчення умов протікання виховного процесу, визначення шляхів його вдосконалення на основі знання про способи й умови взаємодії його компонентів, своєчасної корекції виховної роботи.

Лише сукупність всіх зазначених принципів (виховання, національного виховання, військового виховання та виховної роботи) забезпечує успішне визначення завдань та змісту, підбір методів, засобів і форм виховної роботи. Єдність цих принципів потребує від офіцерів, прапорщиків, старшин, сержантів використовувати їх у взаємозв’язку з урахуванням конкретних можливостей і умов.