Загальна характеристика іспанського Відродження

У різних країнах Європи ідеї та ідеали Відродження знаходили своє самобутнє вираження, пов'язане з особливостями історичного розвитку країни. В Іспанії, з од­ного боку, дуже різко проявилися результати географічних відкриттів та колоніаль­них завоювань. З іншого боку, Іспанія залишилася країною феодальною. Період до­вгих війн проти маврів (так звана Реконкіста), — період жорстоких міжусобних війн, завершився тут створенням централізованої держави, страшною зброєю якої стала інквізиція.

Іспанія підкорила Португалію з колоніями, вона знаходилася на вершині своєї зовнішньої політичної могутності. Разом з тим країна все більше зубожіла в матері­альному і духовному розумінні. Народ занурився в тривалий летаргічний сон. Лише безсмертні творіння Сервантеса, Лопе де Вега і Кальдерона свідчили про те, що він таїть у собі сили для кращого майбутнього. Цей період історії співпав з часом прав­ління Філіпа 1, Філіпа III, Філіпа IV і Карла II. Багато іспанців не працювали, май­же третина року була заповнена святами. Із світських професій повагою користува­лася лише військова справа. Серед загального зубожіння найбільше благоденст­вувало духовенство, якому належала майже четверта частина всієї іспанської тери­торії. Значні земельні багатства були зосереджені в руках небагатьох знаменитих осіб, хоча великі землевласники не намагалися робити жодних господарських но­вовведень на своїх землях. Тому земля давала невеликий прибуток, часто був го­лод, хліб закуповувався за кордоном. Міська промисловість і торгівля зазнавали рі­зних утисків і знаходилися не в кращому становищі, ніж землеробство. Великі податки розорювали народ, не збільшуючи державних фінансів. З кожним правлін­ням джерела народного добробуту зменшувались, найбільш працьовиті і заможні переслідувалися релігією. Великі кошти витрачалися на утримання двору і дипло­матію, багато розкрадалось королівськими міністрами і придворними вельможами. Занепад фінансової системи відбивався на становищі армії і флоту, на колоніальних і міжнародних відносинах Іспанії. Золото і срібло, яке добували в рудниках Нового Світу, діставалося іноземцям. Проти іспанського владарювання піднялися Катало­нія і Португалія і відстояли свою незалежність. Таким чином, іспанська монархія розпалася. У 1579 разі відокремилась Нідерландська провінція. Політична слабкість Іспанії викликала апетити у союзних держав — Франції та Німеччини.

В Іспанії Відродження відбувалося в зовсім інших умовах: духовна диктатура церкви не тільки не була зломлена, а, навпаки, з року в рік посилювалася. Життєра­дісне вільнолюбство збереглося в країні завдяки її зв'язкам з арабською культурою. Гуманістичні ідеї не набули в Іспанії повного філософського розвитку. Звідси й особливий характер гуманістичних тенденцій: не науковий і філософсько поглиб лений, а народний та імпульсивний, хоча від цього не менш глибокий, а ще більш революційний. У зв'язку з цим гуманістичні ідеї знаходили своє відображення ви­ключно в поетичних образах, а не в теоретичних працях. З цих причин вплив анти­чних та італійських зразків був значно меншим, ніж в інших країнах. Іспанська лі­тература мала своєрідний специфічний характер. Чільне місце в ній займала релігійна тематика: релігійні поеми і лірика (Ліс де Леон), описи дивовижного від­чуття екстазу (свята Тереза), богословські трактати й проповіді (Ліс де Гранада), релігійні драми.

Іспанська література була представлена різними жанрами: романом, драмою, лі­рикою. Проте останній жанр був найменш розвиненим. Важко назвати імена, які мали б загальноєвропейське значення. Фернандо де Еркера — найбільш таланови­тий поет XVI ст. Подібно до Петрарки був духовною особою і оспівував свою ідеа­льну любов до заміжньої жінки — онуки Колумба — Леонорі де Міла. Він назвав її у своїх віршах Геліодорою («даром сонця»). Для нього вона стала світлом, сонцем, зіркою, радістю життя. Йому ж належать і патріотичні оди, і гімни. Більш значним став жанр епічної поеми, представлений Ерсильї твором «Араукана». Значного роз­витку досяг роман, особливо ренесансно-лицарський. Не менш популярними були пасторальний і шахрайський романи. Розвиток цього жанру роману підготував грунт для Сервантеса, творчість якого стала вершиною літератури «золотого віку». В ній з найбільшою силою відображені гуманістичні ідеї доби, криза, яку пережила Іспанія наприкінці XVI ст., і протиріччя в свідомості передових людей того часу. Все це зробило Сервантеса одним із найглибших реалістів європейського літерату­рного процесу.