1. Етнопсихологічні уявлення в давнині

На зорі європейської цивілізації, в античних Греції й Римі історики, філософи, політики відзначали наявність розходжень як між людьми (Теофраст, „Характер”), так і між представниками різних народів, що населяли древню Ойкумену (Геродот, „Історії”). Фрагменти етнопсихологічних знань присутні в роботах Гіппократа, Платона, Тацита, Плінія, Страбона та багатьох інших. Мислителі античного світу не тільки робили влучні спостереження, але й намагалися пояснити причини відмінностей одного народу від іншого.

Гіппократ у праці „Про повітря, води, місцевості” писав, що всі розходження між народами, у тому числі за поведінкою, обумовлені місцезнаходженням країни, кліматом і іншими природними факторами. В „Історії” Геродота ми також зустрічаємося зі спробою пояснити особливості життя й характеру різних народів специфікою навколишнього їхнього природного середовища. Геродот зауважував, що подібно тому, як небо в Єгипті інше, ніж де-небудь в іншому місці, як ріка Ніл у них відрізняється іншими природними властивостями, ніж інші ріки, так і вдача й звичаї єгиптян відрізняються від інших народів.

2. Етнопсихологічні уявлення в середньовічній Європі

У середньовічній Європі критерієм оцінки тієї або іншої людини або цілого народу стало відношення до християнських святинь, етиці й моралі. Люди ділилися на християн і всіх інших. При цьому тільки християни мали якості гідних людей, незалежності від їхньої етнічної приналежності. Священнослужителі облачалися в єдиний одяг, що стирало національні розходження. Латинська мова була мовою офіційного спілкування, що до того ж не мало свого етнічного суб‘єкта (Римська імперія впала, а латинська мова, як і давньогрецька, вважалися мертвими мовами).

Унікальною лінгвістичною рисою, яка відрізняє Середньовіччя, є виняткова роль латинської мови. На цій мові вільно говорили всі служителі Церкви, це була єдина мова культури.

У сфері групових відносин середньовічних європейців характерною рисою був конформізм стосовно своїм і соціальна агресивністю стосовно чужого. Агресія стосовно інших пояснювалася боротьбою або з єрессю (інакомисленням), або за ресурси й не приймалася в увагу етнічна приналежність супротивника (війна Ланкастерів і Йорків, Варфоломіївська ніч у Франції, нескінченні війни в Німеччині й т.п.). Хрестові походи за звільнення Палестини й християнських святинь поєднували французьких, англійських, німецьких і інших європейських лицарів і простолюдинів.

Суспільно-економічним ладом був феодалізм, а світосприйманням – теоцентризм, що пояснював все суще промислом всемогутнього Бога.

Пошуки пряностей і золота, що підігрівають цікавістю, привели європейців XIV-XVI ст. до Великих географічних відкриттів. Фізичний світ змінювався на очах жителів середньовічної Європи.

3. Етнопсихологічні уявлення в епоху просвітлення

Перші спроби зробити народи предметом психологічних спостережень були розпочаті в XVII ст.

К. Гельвеціі (1715-1771) – французький філософ, який вперше дав діалектичний аналіз відчуттів і мислення, що показало роль середовища в їхньому формуванні.

Ш. Монтеск‘є (1689-1755), французький мислитель, філософ, правознавець, історик, підтримуючи теорію, яка з‘явилася в той час, про загальний характер руху матерії й мінливості матеріального світу, він розглядав суспільство як соціальний організм, який має свої закономірності, які концентровано виражаються в загальному дусі націй.

З‘являлися й інші точки зору. Зокрема, англійський філософ, історик і економіст Д. Юм (1711-1776) написав велику роботу „Про національні характери” (1769), в якій у загальній формі виразив свої погляди на національну психологію. Серед джерел, її формуючих, визначальними він уважав соціальні (моральні) фактори, до яких відносив в основному обставини соціально-політичного розвитку суспільства.

Велику роль у становленні стійких наукових етнопсихологічних уявлень зіграв Г. Гегель (1770-1831) – німецький філософ, творець об‘єктивно-ідеалістичної діалектики. Гегель виступав проти ототожнення понять „характер” і „темперамент”, затверджуючи, що вони різні за змістом. Якщо національний характер — риса національної спільності, то темперамент — риса індивідуума.