У

Системи музичного виховання XVIII-xiXст.

системах музичного виховання XVIII-ХIХ ст. утворюються нові форми та методи, що стають дедалі різноманітнішими. Окреслимо деякі з них.

У західноєвропейську шкільну практику поряд із культовою та світською музикою було введено народну пісню. Демократизації музичного виховання сприяло розроблення нового методу навчання нотної грамоти – цифрового, призначеного спеціально для народних шкіл. Цифровий нотопис намагався впровадити ще Ж.Ж.Руссо, однак тільки на початку ХІХ ст. цифрову систему навчання музики започаткував французький учитель музики та математики П. Гален. Прийнявши цифрову нотацію як найдоступнішу, Гален, проте, використовував її лише як засіб полегшення засвоєння учнями теорії музики, інтонації, інтервалів та тактів..

Вважається, що повне систематичне розроблення цифрової методики хорового співу належить Е.Шеве. Сутність методу Шеве полягала у трьох положеннях-настановах: 1) цифрова система написання та читання нот (ступені мажору – цифри 1 – 7; мінору – 6, 7, 1 – 5 та ін.); 2) навчати звуків окремо від такту та навпаки; 3) зробити музику та її викладання популярними. Цифрова нотація дістала згодом значного поширення та мала послідовників у різних країнах (Н.Парі – у Франції; І.Шульц, Б.Наторп – у Німеччині; Л.Толстой, С.Міропольський – у Росії).

Значущість музичного виховання на межі XVIII-XIX століть підкреслювалася в працях видатного швейцарського педагога І.Песталоцці, який вважав, що пам'ять, яка утримує в душі мелодії та пісні, розвиває в ній розуміння гармонії та високого почуття.

Характерною рисою ХІХ століття стало прагнення прилучити дітей до професійної культури співу. В цей час продовжують свою діяльність консерваторії, академії, школи, коледжі, в яких діти навчалися поряд із дорослими. В першій половині ХІХ ст. в Англії з'явилася праця Дж.Кервена “Стандартний курс уроків та вправ за методом Тонік Соль – Фа навчання музики”, яка по суті являє собою першу систематичну школу хорового співу.

В

Найвідоміші системи музичного виховання у ХХ ст.

Європі ХХ ст. ентузіасти в галузі музичного виховання створили оригінальні системи, які набули поширення. Система швейцарського педагога-музиканта Е.Жака-Далькроза [18], окрім ритмики та сольфеджіо, включала художню гімнастику, танець, хоровий спів, імпровізацію на фортепіано.

Зарубіжні педагоги-музиканти значно впливали на розвиток теорії та методики музичного виховання в школах. Системи музичного виховання угорського композитора З.Кодая та австро-німецького педагога-музиканта, композитора К.Орфа, незважаючи на відмінності, мають багато спільного: це опора на народну музику, музичне виховання дітей через активний розвиток всього комплексу їхніх здібностей.

К.Орф вважав головною метою навчання розвиток творчого потенціалу особистості. Музичне виховання за його системою здійснювалося в процесі “елементарного музикування” (термін Орфа). Суть цієї діяльності полягає в синтезі музики і мови. Музика пов'язується з рухами, пантомімою, театралізованою грою. Свою експериметнальну роботу К.Орф узагальнив у посібнику “Шульверк”. Велику увагу він приділяв гармонії, ритмічному вихованню, грі на музичних інструментах. Міжнародним центром підготовки за системою К.Орфа став його інститут у Зальцбурзі. Орф вважав, що активному розвитку музикальності сприяє дитяча творчість,а саме: гра на музичних інструментах, спів та ритмічні рухи. Він розробив дитячий інструментарій: ксилофони, металофони, глокеншпілі, літаври, барабани, тарілочки, блок-флейти та ін. Композитор використовував й природні “інструменти” – руки і ноги дітей для створення будь-яких шумових ефектів (оплесків, клацання та ін.), з тією ж метою вдало застосовував мовні композиції. Для впровадження своєї системи К.Орф [32] склав також збірку народних пісень. Найбільш сильною та істотною стороною системи К.Орфа є її спрямованість на розвиток творчої ініціативи дітей, яка ґрунтується на розробленому комплексі інструментально-мовних імпровізацій.

В основі системи угорського композитора З.Кодая лежить визнання ним універсальної ролі хорового співу. Він створив так звану релятивну систему сольмізації. В цій системі використовуються буквенні назви звуків, умовні ритмічні малюнки (склад “ті” – восьмі, склад “та” - чверті) та ручні знаки, що позначають кожен звук. З.Кодай [23] довів, що заняття музикою стимулюють успіхи учнів з інших предметів. Виходячи з найприроднішого для Угорщини вокального співу як основного виду музичної практики, Кодай розробив дуже ефективну систему національного музичного розвитку. Відзначимо, що в Угорщині двоголосний спів вводиться вже з І класу, його підготовлює одночасне виконання дітьми двох різних ритмів. З.Кодай вважав, що після засвоєння рідної для угорців пентатоніки легко встановити зв'язок із класичною мажоромінорною системою. Він написав 333 вправи для читання з листа в чотирьох зошитах. З.Кодай пристосував англійську систему сольмізації до пентатонічної природи угорської народної пісні. Він і його учні Е.Адам та Д.Кереньї випустили “Шкільний збірник пісень”, підручники співу для загальноосвітніх шкіл, методичні рекомендації для вчителів із застосуванням відносної системи сольмізації.

У Чехії та Словакії широко використовують досвід професора Л.Данієля з вивчення нот внаслідок співання “опорних пісень”, які починаються з певного ступеня звукоряду. Таких пісень - сім, за кількістю ступенів. Система дає змогу навчити дітей співати з листа. В основі методики хорового навчання професора Ф.Лиссека - система прийомів, спрямованих на формування музичного слуху, або, за термінологією Лиссека, “інтонаційного почуття” дитини.

У Німеччині учні на уроках музики займаються хоровим співом. Велике значення надається багатоголосному виконанню народних пісень без супроводу. Паралельно відбувається ознайомлення з класичною сучасною музикою.

У Болгарії уроки музики, на яких багато уваги приділяють хоровому співу, проводять з 1-го по 10-й клас. Особливе значення має позашкільне музичне виховання. Широко відомий сьогодні метод Б.Трічкова (так звана болгарська “столбіца”, що являє собою графічне зображення ладової системи) дає змогу легко освоювати систему ладових тяжінь навіть без вивчення нотної грамоти. Цей метод, як і З. Кодая, теж спирається на національні традиції хорового співу.

У Польщі музична освіта в школах ґрунтується на активному використанні співу, гри на музичних дитячих інструментах. Музичний розвиток дітей реалізується за системою К.Орфа та Е.Жака-Далькроза. Музична творчість має вигляд вільних імпровізацій на власні віршовані тексти, на заданий ритм, на створення мелодій до віршів та казок.

Таким чином, естетична думка протягом всієї історії розглядала мистецтво не просто як засіб розвитку поглядів, смаків або художніх здібностей, а й як могутній засіб соціалізації особистості, засіб формування специфічного суспільного духовно-емоційного досвіду як основи естетичної культури.У цьому контексті музичне виховання розвивалось як самостійна галузь педагогіки.