175. Які причини асфіксії новонародженого?

В період внутрішньоутробного розвитку дихання плода забезпечується через кровоносну систему плаценти. У разі важких, затяжних родів, особливо при тазовому передлежанні, часто виникає защемлення пуповини, що погіршує або повністю припиняє приплив крові до плода. В таких випадках розвивається асфіксія і плід гине або народжується з важкою формою гіпоксії.

Найчастішою причиною вторинної асфіксії є патологія легеневої тканини, так звані пневмопатії (ателектаз і набряк легень, гіалінові мембрани, крововиливи у легеневу тканину). Це супроводиться розвитком синдрому дихальних розладів. Клінічно при асфіксії новонароджених спостерігається порушення дихання (судорожне, нерівномірне, поверхневе) або його цілковита відсутність при наявності серцебиття.

176. Якими методами діагностики можна встановити діагноз асфіксії новонародженого?

Симптоми: розрізняють дві форми асфіксії тварин — легку й важку. При легкій у новонародженого зберігаються всі рефлекси, але дихає тварина з хрипами. Язик набубнявілий і вису­вається з ротової порожнини, слизові оболонки синюшні ("синюха"), частота серцевих скорочень прискорена. Важка форма асфіксії характеризується згасанням рефлексів. Слизова оболонка ротової порожнини і язик білого кольору ("біла асфіксія"), час­тота серцевих скорочень зменшена, дихання супроводжується хрипами.

Діагноз ставлять на основі обстежень плода в родових шляхах і оцінки його рефлексів. Сприятливою діагностичною ознакою є зна­ходження меконію в навколоплідних водах. Визначають рівень молоч­ної кислоти, рН крові та інші показники кислотно-лужної рівноваги.

177. Як оцінюється стан новонародженого за шкалою Апгар?

Шкала передбачає оцінку за десятибальною системою п’яти показників (0-2 бали за показник): серцевий ритм, дихання, шкіряні покриви, тонус м’язів, рефлекси. Хорошим показником вважають стан новонародженого при оцінці не нижчій 8 балів, задовільним – не нижче 7, нижчі оцінки свідчать про можливу асфіксію різного ступеня тяжкості.

178. Які етапи реанімації новонародженого?

1. Помістити дитину під джерело променевого тепла на теплу пелюшку.

2. Забезпечити прохідність дихальних шляхів: положення на спині або на боці з помірно розігнутою назад головою; це положення краще фіксується підкладеним під плечі валиком.

3. Відсмоктати секрет і слиз спочатку з рота, потім із носа. У випадку значного накопичення секрету доцільно під час відсмоктування повернути голову дитини на бік. Під час відсмоктування, особливо у разі використання катетера, слід бути обережним і не вводити його надто енергійно або глибоко. Стимуляція задньої стінки глотки протягом перших декількох хвилин після народження може викликати вагусну реакцію (тяжку брадикардію або апное), а також затримку самостійного дихання. Короткочасного, делікатного відсмоктування грушею, як правило, достатньо для видалення секрету і слизу. Якщо під час відсмоктування у новонародженого з'явилася брадикардія, потрібно припинити маніпуляцію і знову оцінити ЧСС.

4. Швидкими промокальними рухами через пелюшку обсушити шкіру і волосся на голові дитини. Забрати вологу пелюшку і знову забезпечити правильне положення немовляти.

5. Якщо ефективне самостійне дихання все ще не з'явилося, провести додаткову короткочасну тактильну стимуляцію. Виконують один із трьох прийомів тактильної стимуляції, який повторюють не більше двох разів: поплескування по підошвах, легкі удари по п'ятках, розтирання шкіри вздовж хребта. Зміна прийомів та багаторазове їх повторення недоцільні, оскільки результату це не дає, а призводить до втрати дорогоцінного часу. Важливо уникати енергійної тактильної стимуляції передчасно народжених дітей.

6. Якщо шкіра тулуба і слизові оболонки новонародженого залишаються ціанотичними за наявності самостійного дихання, забезпечити вільний потік кисню.

Більшість немовлят починають регулярно дихати після звільнення дихальних шляхів, обсушування і тактильної стимуляції. Водночас у всіх новонароджених, які потребують реанімації, майже завжди розвивається гіпоксія. Тому, якщо у дитини з самостійним диханням під час стабілізації стану виявляються ціаноз, брадикардія або інші клінічні ознаки дистресу, потрібно відразу призначити вільний потік 100 % кисню до моменту визначення потреби додаткових втручань. Подають вільний потік кисню, спрямовуючи його до носа дитини, що забезпечує їй можливість дихати повітрям, збагаченим киснем. На короткий час цього можна досягти, використовуючи:

1. мішок, що наповнюється потоком кисню, і маску;

2. кисневу трубку;

3. кисневу маску.

Вільний потік кисню не можна надійно подавати маскою, приєднаною до мішка, що самостійно наповнюється. Під час реанімації важливо використовувати концентрацію кисню, максимально наближену до 100 %, не допускаючи його змішування з кімнатним повітрям. Як тільки немовля порожевіє, кисневу підтримку слід поступово припиняти так, щоб дитина залишалася рожевою, дихаючи кімнатним повітрям. Метою додаткової кисневої підтримки має бути контрольована нормоксемія новонародженого. Під час реанімації, щоб стабілізувати стан новонародженого, протягом декількох хвилин можна подавати сухий і непідігрітий кисень.