- •Простір товарів та відношення переваги. Поняття функції корисності, теорема Дебре. Неокласичні функції корисності, їх властивості та характеристики.
- •Неокласична модель поведінки споживача.
- •Функції попиту та граничної вартості грошей.
- •Рівняння Слуцького у векторній та матричній формі. Матриця Слуцького і її властивості.
- •Класифікація товарів на основы функцій попиту на товари.
- •Еластичність попиту та умови агрегації.
- •Поняття виробничої функції. Класифікація та сфера застосування виробничих функцій.
- •Найпростіші моделі поведінки виробників: моделі максимізації прибутку та випуску продукції
- •Порівняльна статика фірми. Основне матричне рівняння теорії фірми.
- •Функції попиту на ресурси та пропозиції випуску.
- •Аналіз чутливості функцій попиту та пропозиції до змін цінових параметрів.
- •Неокласичні моделі багатопродуктової фірми в умовах досконалої конкуренції.
- •Моделі однопродуктової фірми в умовах недосконалої конкуренції (монополія, монопсонія).
- •Моделі однопродуктової фірми в умовах недосконалої конкуренції (олігополія, олігопсонія). Рівновага за Курно. Рівновага та нерівновага за Стакельбергом.
- •Моделі встановлення рівноважної ціни: павутиноподібна модель, моделі Еванса та Самуельсона.
- •Класична модель загальної економічної рівноваги
- •Поняття загальної економічної рівноваги. Модель Вальраса.
- •Коефіцієнт трудових витрат і витрат виробничих фондів
- •Порівняльна статика моделі Леонтьєва.
- •Стохастичний аналог моделі Леонтьєва.
- •Означення 5.5. Якщо існують похідні , то матриця
- •Динамічна модель міжгалузевого балансу.
- •Аналіз оптимальних траєкторій динамічної моделі Леонтьєва засобами магістральної теорії.
- •Модель Неймана. Поняття динамічної рівноваги, продуктивності й нерозкладності для моделі Неймана.
- •Концептуальна модель односекторної економіки. Неокласичні макровиробничі функції.
- •26. Модель оптимального економічного росту рамсеївського типу.
- •6.3.1. Деякі варіанти моделі Рамсея
Класична модель загальної економічної рівноваги
Поняття загальної економічної рівноваги. Модель Вальраса.
Як і в попередньому пункті, розглядатимемо ринок з досконалою конкуренцією та з дезагрегованими учасниками ринку (йдеться про окремих споживачів та окремих виробників), але на відміну від класичного варіанту моделі економічної рівноваги будемо опиратися на концепцію загальної рівноваги по всіх товарах зразу, а не по окремих.
У зв’язку
з цим під товаром
у моделі Вальраса розуміється і предмет
споживання, і проміжний продукт (продукт
праці), і засіб праці (будинки, обладнання
тощо), і первинний ресурс (праця, природні
ресурси). Отже, розглядається розширений
простір товарів
.
Вектор товарів
складається як з випусків, так із витрат
(первинних факторів). Тому, щоб відрізнити
за змістом компоненти цього вектора,
витрати позначають з від’ємним знаком
(тому вводиться простір
,
а не
).
Якщо
є вектором чистого випуску, то всі його
компоненти-витрати – нульові. Аналогічно,
якщо
є вектором лише витрат, то всі його
компоненти-випуски будуть нульовими.
Через
,
як і раніше, позначимо вектор цін на
товари, а через
та
– кількість споживачів і виробників
відповідно. Зазначимо, що кожний учасник
ринку виступає в двох особах (як покупець
і як продавець), тому кількість продавців
і покупців для різних товарів буде
різною, а числа
і
не можна асоціювати з кількістю продавців
і покупців.
Виходячи на ринок, кожний виробник і споживач є одночасно продавцем одних товарів і покупцем інших.
Кожний
споживач
характеризується своєю функцією
корисності
та:
початковим запасом товарів
;скалярною функцією доходу
,
де
– доход від продажі початкового запасу
товарів, а
– доход від участі споживача у
виробництві, наприклад шляхом придбання
цінних паперів та інших видів інвестиційної
й трудової діяльності;векторною багатозначною функцією
попиту на товари (продукти виробництва).
Якщо
,
де
– множина всіх товарів на ринку, на якій
визначена функція корисності, то функція
попиту споживача
у найбільш загальній формі може бути
формалізована так:
(4.29)
Інакше
кажучи, функція попиту споживача – це
багатозначне відображення вектора цін
у множину всіх доступних наборів товарів,
кожний з яких максимізує корисність
споживача при заданих цінах
.
Кожний
виробник характеризується векторними
багатозначними функціями попиту на
витрати (ресурси) та пропозиції готової
продукції, які на мові „витрати-випуск”
узагальнюються в єдину векторну
багатозначну функцію пропозиції
.
Якщо
– так звана множина виробничих
можливостей, або технологічна множина
(множина точок простору
,
компонентами яких є вектори затрат і
випуску, зв’язаних між собою відповідними
виробничими функціями), то
,
(4.30)
тобто є багатозначним відображенням вектора цін у множину всіх векторів „затрат-випусків”, які максимізують прибуток при заданих цінах .
Зазначимо,
що для коректності викладених нижче
результатів припускається, що множина
– замкнута
,
а це означає, що фірма може не виробляти
продукцію і не мати витрат.
Отже, з урахуванням вищесказаного та (4.29) і (4.30), під математичною моделлю ринку будемо розуміти сукупність елементів
, (4.31)
де
– множина учасників ринку (
містить
елементів),
– простір цін товарів (
,
тобто припускаємо існування нульових
цін).
Надалі будемо досліджувати модель (4.31). Підкреслимо одну дуже важливу обставину: ціни змінюються не за бажанням окремих учасників ринку, а виключно під впливом сукупного попиту й сукупної пропозиції. Принциповим для нас є питання про те, чи існують такі ціни, які влаштовують як споживачів, так і виробників. Уточнимо поняття сукупних попиту й пропозиції.
Означення 4.4. Функцією сукупного (ринкового) попиту називається багатозначна функція
, (4.32)
а вектором сукупного попиту – вектор
, (4.33)
де
.
Очевидно, що (4.32) є сумою індивідуальних функцій попиту, тобто залежною від сукупною множиною оптимальних наборів товарів усіх споживачів, а (4.33) – залежним від сумарним вектором попитів усіх споживачів (деякі з компонент цього вектора можуть бути від’ємними, якщо вони є, наприклад пропозицією праці).
Означення 4.5. Функцією сукупної (ринкової) пропозиції називається багатозначна функція
, (4.34)
а вектором сукупної пропозиції – вектор
, (4.35)
де
,
.
Пояснимо
формули (4.34) і (4.35). Вектор
є сукупною початковою власністю всіх
споживачів (сюди входять не лише споживчі
товари, але й проміжні продукти (предмети
праці), капітальні обладнання (засоби
праці), праця, земля та інші природні
ресурси). Вектор
є сумою векторів „витрат-випусків”
для всіх виробників. Зауважимо, що при
такому сумуванні проміжні продукти
взаємно знищуються, оскільки вони
додатні для їх виробників і від’ємні
для фірм-споживачів. У кінцевому
результаті у вектора
додатними будуть компоненти кінцевого
випуску та
від’ємними
– компоненти первинних ресурсів.
Означення 4.6. Під сумісним розподілом виробництва та споживання розуміється такий набір векторів споживання і векторів „витрат-випусків”, для якого сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції:
. (4.36)
Формалізувавши поняття функцій сукупних попиту й пропозиції, модель ринку (4.31) можна конкретизувати сукупністю
. (4.37)
Будь-який
вектор
є вектором сукупного попиту, а
– вектором сукупної пропозиції. Ці
вектори є оптимальними реакціями
сукупного покупця та сукупного продавця
на встановлені на ринку ціни
.
Якщо
,
то маємо дефіцит товарів, а при
– їх надлишок. Зрозуміло, що такі ціни
не можуть вважатись задовільними,
оскільки не забезпечують одночасно
інтереси покупців і продавців. Оптимальним
варіантом для економіки, очевидно, є
ситуація (4.36). На практиці досягнути
цього варіанту, як правило, неможливо.
У зв’язку з цим у моделі Вальраса
припускається найбільш „гуманний”
стосовно споживачів варіант узагальнення
поняття економічної рівноваги.
Означення
4.7.
Набір
векторів
називається конкурентною рівновагою
в моделі Вальраса, тобто моделі (4.37),
якщо вектор цін
такий, що
,
,
(4.38)
, (4.39)
. (4.40)
Співвідношення (4.39), (4.40) називають законом Вальраса в широкому розумінні, а (4.36), (4.40) – законом Вальраса у вузькому розумінні.
У розгорнутому вигляді умови (4.38)–(4.40) мають вигляд:
, (4.41)
, (4.42)
, (4.43)
. (4.44)
Отже, модель ринку за Вальрасом побудована. Умови рівноваги задаються співвідношеннями (4.38)–(4.40) або (4.41)–(4.44). Процес формування ринкових цін можна реалізувати за допомогою алгоритму, який складається з чотирьох блоків (рис. 4.4.).
так
У блоці
формується вектор цін
.
Після цього інформація про вибрані ціни
надходить до блоків
і
,
у яких формуються множини
і
,
інформація про які надходить у блок
попарного порівняння елементів
і
.
Якщо
,
то процес формування рівноважних цін
на цьому закінчується. Якщо це не так,
то повертаємось у блок
і
продовжуємо процедуру до тих пір, поки
не будуть знайдені рівноважні ціни.
Реалізація даного алгоритму пов’язана з двома фундаментальними проблемами:
установлення факту існування конкурентної рівноваги в моделі Вальраса;
розробка збіжного до рівноважних цін обчислювального алгоритму.
У найбільш загальному випадку існування конкурентної рівноваги в моделі Вальраса не встановлено, оскільки така модель досить абстрактна. Однак факти існування рівноваги встановлені для різних модифікацій моделі Вальраса, зокрема для моделі Ерроу-Дебре. Успішна розробка збіжних алгоритмів ґрунтується на використанні конструктивних необхідних і достатніх ознак рівноваги.
За теоремою Ерроу-Дебре, конкурентна рівновага в моделі Вальраса існує, якщо виконуються такі умови:
Множина наборів споживчих благ
для споживача
– це замкнена, опукла і необмежена
множина
.Множина
має нижню межу, тобто існує вектор
,
для якого
,
.Функція
неперервна й угнута на
.Кожний споживач ненасичуваний, тобто в немає точки насичення – найбільш переважного елемента (споживач завжди віддасть перевагу більшому набору товарів перед меншим) і володіє додатною початковою власністю
.Кожна технологічна множина – це замкнена опукла множина
.Сукупна технологічна множина
– опукла і задовольняє умову
,
тобто не може існувати додатного чистого
випуску хоча б по одному з товарів без
існування хоча б по одному з товарів
(ресурсу) від’ємних затрат.Існують такі
констант
,
,
,
що
,
тобто
– частка участі
-того
споживача в прибутку виробника
(ця умова означає, що прибуток кожного
виробника повністю розподіляється між
споживачами-пайовиками).
На закінчення підкреслимо, що існування конкурентної рівноваги не означає, що економіка перейде в цей стан. У випадку, коли такий перехід можливий, потрібно розробити його відповідний алгоритм.
Схема міжгалузевого балансу. Модель Леонтьєва. Аналіз продуктивності моделі Леонтьєва.
Перші варіанти моделей міжгалузевих балансів розроблені ще у 20-30 рр. ХХ ст. Наукові результати в розробці таких моделей пов’язані з іменем видатного американського економіста В.В. Леонтьєва. Вивчення моделі Леонтьєва почнемо з конкретизації схеми міжгалузевого балансу (СМБ) виробництва й розподілу суспільного продукту.
Нехай для економічної системи (економіки країни, регіону тощо), яка представлена сукупністю окремих галузей (видів виробництва), виконуються такі припущення:
в економіці функціонує
галузей;уся вироблена валова продукція поділяється на проміжну й кінцеву;
кожна галузь виробляє єдиний макропродукт єдиним технологічним способом.
Встановлено, що для формалізації схеми МБ економісти будують міжгалузеві баланси в одній із трьох форм:
натуральній;
натурально-вартісній;
вартісній.Галузі- виробники
Галузі-споживачі
Кінцева продукція
Валова продукція
1
2
...
1
...
2
...
...
...
...
...
...
...
...
...
Умовно чиста продукція
...
IV
Валова продукція
...
У економіко-математичних дослідженнях найбільш зручна вартісна форма балансу, коли все вимірюється у відносних одиницях виміру.
СМБ складається з чотирьох блоків (квадратів).
Перший
квадрант
конкретизує матрицю
міжгалузевих потоків продукції. Елемент
– це кількість продукції
-тої
галузі, яка споживається
-тою
галуззю в процесі її функціонування за
певний період часу (для якого складається
баланс).
Другий
квадрант
характеризується кінцевою продукцією
невиробничого споживання, яка включає
в себе приріст запасів, особисте
споживання населення, витрати на
утримання державного апарату, оборону,
освіту, медицину тощо. Очевидно, що
валова продукція кожної
-тої
галузі-виробника
складається з проміжної (продукції
виробничого споживання)
та кінцевої продукції
,
тобто
,
(5.1)
Третій
квадрант
описує вартісну структуру валової
продукції, яка для поділена на продукцію
виробничого споживання
та умовно чисту продукцію
,
і складається з окремих компонентів
і виконуються такі співвідношення:
,
, (5.2)
,
(5.3)
Четвертий квадрант вільний. У ньому здебільшого відображається розподіл і використання умовно чистої продукції чи національного доходу.
Просумувавши
(5.1) і (5.2) та врахувавши, що
,
отримаємо співвідношення
. (5.4)
Ця рівність показує, що сумарна кінцева продукція завжди дорівнює сумарній умовно чистій продукції або це означає, що в міжгалузевому балансі виконується принцип еквівалентності матеріального та вартісного складу національного доходу.
Формалізація моделі Леонтьєва
У міжгалузевому балансі технологічні зв’язки між галузями визначаються коефіцієнтами прямих матеріальних витрат
,
,
, (5.5)
які
показують витрати продукції
-тої
галузі на виробництво одиниці продукції
-тої
галузі з урахуванням лише прямих витрат.
З урахуванням (5.5) співвідношення
(5.1) набувають вигляду
,
(5.6)
або в матрично-векторній формі
, (5.7)
де
та
– відповідно вектори валової й кінцевої
продукції, а матриця
– матриця коефіцієнтів прямих матеріальних
витрат.
Систему
(5.7) прийнято називати статичною моделлю
Леонтьєва.
Якщо матриця
задана, а вектори
та
– невідомі, то (5.7) чи (5.6) є системою
лінійних алгебраїчних рівнянь з
невідомими.
У зв’язку
з цим проблему існування вектора
(0 –
-вимірний
нульовий вектор), який є розв’язком
системи (5.7) при
,
називають проблемою
продуктивності моделі Леонтьєва.
Інакше
кажучи, проблема продуктивності
рівносильна проблемі існування оберненої
матриці
,
де
– діагональна одинична матриця
розмірності
або проблемі існування непорожньої
множини:
,
де
– невід’ємний ортант
-вимірного
векторного простору.
Якщо продуктивність моделі Леонтьєва встановлена, то із (5.7) випливає, що
. (5.8)
Формула
(5.8) конкретизує шуканий розв’язок
моделі Леонтьєва. При цьому матрицю
називають матрицею
повних матеріальних витрат (елемент
– це кількість продукції
-тої
галузі, яка необхідна для випуску одиниці
кінцевої продукції
-тої
галузі з урахуванням як прямих, так і
опосередкованих (непрямих) витрат).
Матриця
також невід’ємна, це випливає з рівності
.
У теорії
міжгалузевих балансів чітку економічну
інтерпретацію має також матриця
непрямих матеріальних витрат
,
що також складається з невід’ємних
елементів.
Елемент
– це кількість опосередкованих витрат
продукції
-тої
галузі для виробництва одиниці продукції
-тої
галузі.
Крім системи (5.6) чи (5.7) розглядають також двоїсту до неї систему, яка записується в термінах цін.
Нехай
– вектор
цін
(інколи вектор
називають вектором індексів зростання
цін), кожна компонента
якого є ціною одиниці продукції
-тої
галузі. Якщо елементи І і ІІІ квадрантів
таблиці 5.1 записані у натуральній формі,
з урахуванням цін І
і ІІІ
квадранти міжгалузевого балансу можна
відобразити у таблиці 5.2.
Таблиця 5.2
Галузі- виробники |
Галузі-споживачі |
|||
1 |
2 |
... |
|
|
1 |
|
|
... |
|
2 |
|
|
... |
|
... |
... |
... |
... |
... |
|
|
|
... |
|
Умовно чиста продукція |
|
|
... |
|
Валова продукція |
|
|
... |
|
Із таблиці 5.2. випливають балансові співвідношення
,
або
,
, (5.9)
де
– коефіцієнт умовно чистої продукції
галузі
або відносна ціна одиниці продукції
,
яка включена в умовно чисту продукцію.
Співвідношення (5.9) називають двоїстою моделлю до моделі (5.6).
Вектор можна записати ще у такому вигляді:
,
,
(5.10)
де
.
Співвідношення (5.10) також називають двоїстою моделлю до моделі (5.7).
Система (5.10) чи (5.9) прибуткова, якщо вона має додатний розв’язок . Можна довести, що прибутковість системи (5.10) і продуктивність системи (5.7) еквівалентні: із продуктивності прямої системи випливає прибутковість двоїстої та навпаки.
Отже, моделі міжгалузевого балансу дозволяють кількісно оцінити на прогнозний період рівень цін у галузях економіки.
Дослідження продуктивності моделі Леонтьєва
Математичний аналіз моделі Леонтьєва пов’язаний із теорією невід’ємних матриць. Невід’ємні матриці можна поділити на два класи: розкладні та нерозкладні. З’ясуємо зміст цих понять.
Означення
5.1.
Невід’ємна
матриця
називається розкладною, якщо множину
індексів
можна розбити на такі дві підмножини:
,
,
що
,
та
,
,
.
Усі інші невід’ємні матриці називаються нерозкладними.
Підмножини
та
ще називають ізольованими.
Якщо перенумерувати індекси так, щоб
,
а
,
то для матриці
це означає одночасну перестановку
рядків і стовпчиків. Така операція
дозволяє звести матрицю
до вигляду
,
де
і
– квадратні матриці.
Наприклад,
якщо
,
,
,
то матриця
,
очевидно,
розкладна
.
При цьому
,
,
,
.
З іншого боку, матриця
нерозкладна, бо немає таких ізольованих підмножин та , щоб , , .
Основні властивості нерозкладних матриць.
Нерозкладна матриця не може мати ні нульових рядків, ні нульових стовпців.
Якщо матриця нерозкладна, а вектор
,
то
.Якщо – нерозкладна матриця розмірності
,
то
,
тобто всі елементи матриці
додатні.Якщо – нерозкладна, то для будь-якої пари індексів
існує натуральне число
,
для якого
(
–
елемент матриці
).Для того, щоб матриця була нерозкладною, необхідно й достатньо, щоб для будь-яких індексів
існувала послідовність
,
,
така, що
,
,
,
.Якщо матриця нерозкладна, а – довільне натуральне число, то в матриці не може бути ні нульових рядків, ні нульових стовпців.
Розкладність і нерозкладність мають чітку економічну інтерпретацію. Розкладність матриці прямих матеріальних витрат означає, що існує група ізольованих галузей, які можуть функціонувати незалежно від інших галузей. У випадку нерозкладності цієї матриці такої групи галузей не існує.
Щоб сформулювати необхідні та достатні умови продуктивності моделі Леонтьєва, наведемо деякі факти з теорії невід’ємних матриць.
Теорема
5.1 (Теорема Перрона-Фробеніуса про
спектральні властивості невід’ємної
нерозкладної матриці).
Нехай
– невід’ємна нерозкладна квадратна
матриця, а
,
– множина її власних значень. Тоді в
множині
є таке власне значення
,
що
,
,
і якому відповідає єдиний (з точністю
до скалярного множника) власний вектор
.
При цьому число
називають
числом
Фробеніуса,
а
вектор
– вектором
Фробеніуса матриці
.
Вектор
ще називають правим
вектором Фробеніуса,
оскільки існує також вектор
або
,
який називають лівим вектором Фробеніуса.
У випадку нерозкладності матриці
,
транспонована матриця
теж буде нерозкладною.
Теорема
5.2 (про спектр довільної невід’ємної
матриці).
Нехай
– невід’ємна
квадратна матриця,
а
– множина її власних значень. Тоді в
множині
є таке власне значення
,
що
,
і якому відповідає власний вектор
.
Теорема 5.3 (про оцінки для фробеніусівського числа невід’ємної матриці). Нехай – невід’ємна квадратна матриця. Тоді для її фробеніусівського числа справджуються такі оцінки:
,
, (5.11)
де
,
,
,
,
,
.
Якщо
матриця
ще й нерозкладна, то нерівності (5.11)
строгі, за винятком випадку
,
.
Теорема
5.4
(критерій
продуктивності моделі Леонтьєва).
Для продуктивності моделі Леонтьєва з
невід’ємною нерозкладною матрицею
необхідно і достатньо, щоб фробеніусівське
власне число
даної матриці задовольняло нерівність
.
Отже, перевірка на продуктивність зводиться до суто математичної задачі щодо спектра матриці . У загальному випадку така задача досить складна, тому широкого практичного застосування цей критерій продуктивності моделі Леонтьєва не отримав. У зв’язку з цим розроблені значно простіші достатні умови продуктивності.
Теорема
5.5
(достатня
умова продуктивності моделі Леонтьєва).
Якщо система
має розв’язок
при деякому
,
то модель Леонтьєва продуктивна. Інакше
кажучи, якщо в моделі Леонтьєва можна
задовольнити деякий додатний вектор
кінцевої продукції, то модель продуктивна.
Теорема 5.6 (достатні умови продуктивності моделі Леонтьєва). Якщо матриця невід’ємна та нерозкладна, а
,
, (5.13)
і хоча
б для одного рядка
виконується нерівність
,
то модель Леонтьєва, яка відповідає цій
матриці, продуктивна.
