Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Моделювання економіки лекції.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
5 Мб
Скачать
☆
  1. Класична модель загальної економічної рівноваги

  2. Поняття загальної економічної рівноваги. Модель Вальраса.

Як і в попередньому пункті, розглядатимемо ринок з досконалою конкуренцією та з дезагрегованими учасниками ринку (йдеться про окремих споживачів та окремих виробників), але на відміну від класичного варіанту моделі економічної рівноваги будемо опиратися на концепцію загальної рівноваги по всіх товарах зразу, а не по окремих.

У зв’язку з цим під товаром у моделі Вальраса розуміється і предмет споживання, і проміжний продукт (продукт праці), і засіб праці (будинки, обладнання тощо), і первинний ресурс (праця, природні ресурси). Отже, розглядається розширений простір товарів . Вектор товарів складається як з випусків, так із витрат (первинних факторів). Тому, щоб відрізнити за змістом компоненти цього вектора, витрати позначають з від’ємним знаком (тому вводиться простір , а не ).

Якщо є вектором чистого випуску, то всі його компоненти-витрати – нульові. Аналогічно, якщо є вектором лише витрат, то всі його компоненти-випуски будуть нульовими. Через , як і раніше, позначимо вектор цін на товари, а через та – кількість споживачів і виробників відповідно. Зазначимо, що кожний учасник ринку виступає в двох особах (як покупець і як продавець), тому кількість продавців і покупців для різних товарів буде різною, а числа і не можна асоціювати з кількістю продавців і покупців.

Виходячи на ринок, кожний виробник і споживач є одночасно продавцем одних товарів і покупцем інших.

Кожний споживач характеризується своєю функцією корисності та:

  • початковим запасом товарів ;

  • скалярною функцією доходу , де – доход від продажі початкового запасу товарів, а – доход від участі споживача у виробництві, наприклад шляхом придбання цінних паперів та інших видів інвестиційної й трудової діяльності;

  • векторною багатозначною функцією попиту на товари (продукти виробництва).

Якщо

,

де – множина всіх товарів на ринку, на якій визначена функція корисності, то функція попиту споживача у найбільш загальній формі може бути формалізована так:

(4.29)

Інакше кажучи, функція попиту споживача – це багатозначне відображення вектора цін у множину всіх доступних наборів товарів, кожний з яких максимізує корисність споживача при заданих цінах .

Кожний виробник характеризується векторними багатозначними функціями попиту на витрати (ресурси) та пропозиції готової продукції, які на мові „витрати-випуск” узагальнюються в єдину векторну багатозначну функцію пропозиції . Якщо – так звана множина виробничих можливостей, або технологічна множина (множина точок простору , компонентами яких є вектори затрат і випуску, зв’язаних між собою відповідними виробничими функціями), то

, (4.30)

тобто є багатозначним відображенням вектора цін у множину всіх векторів „затрат-випусків”, які максимізують прибуток при заданих цінах .

Зазначимо, що для коректності викладених нижче результатів припускається, що множина – замкнута , а це означає, що фірма може не виробляти продукцію і не мати витрат.

Отже, з урахуванням вищесказаного та (4.29) і (4.30), під математичною моделлю ринку будемо розуміти сукупність елементів

, (4.31)

де – множина учасників ринку ( містить елементів), – простір цін товарів ( , тобто припускаємо існування нульових цін).

Надалі будемо досліджувати модель (4.31). Підкреслимо одну дуже важливу обставину: ціни змінюються не за бажанням окремих учасників ринку, а виключно під впливом сукупного попиту й сукупної пропозиції. Принциповим для нас є питання про те, чи існують такі ціни, які влаштовують як споживачів, так і виробників. Уточнимо поняття сукупних попиту й пропозиції.

Означення 4.4. Функцією сукупного (ринкового) попиту називається багатозначна функція

, (4.32)

а вектором сукупного попиту – вектор

, (4.33)

де .

Очевидно, що (4.32) є сумою індивідуальних функцій попиту, тобто залежною від сукупною множиною оптимальних наборів товарів усіх споживачів, а (4.33) – залежним від сумарним вектором попитів усіх споживачів (деякі з компонент цього вектора можуть бути від’ємними, якщо вони є, наприклад пропозицією праці).

Означення 4.5. Функцією сукупної (ринкової) пропозиції називається багатозначна функція

, (4.34)

а вектором сукупної пропозиції – вектор

, (4.35)

де , .

Пояснимо формули (4.34) і (4.35). Вектор є сукупною початковою власністю всіх споживачів (сюди входять не лише споживчі товари, але й проміжні продукти (предмети праці), капітальні обладнання (засоби праці), праця, земля та інші природні ресурси). Вектор є сумою векторів „витрат-випусків” для всіх виробників. Зауважимо, що при такому сумуванні проміжні продукти взаємно знищуються, оскільки вони додатні для їх виробників і від’ємні для фірм-споживачів. У кінцевому результаті у вектора додатними будуть компоненти кінцевого випуску та від’ємними – компоненти первинних ресурсів.

Означення 4.6. Під сумісним розподілом виробництва та споживання розуміється такий набір векторів споживання і векторів „витрат-випусків”, для якого сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції:

. (4.36)

Формалізувавши поняття функцій сукупних попиту й пропозиції, модель ринку (4.31) можна конкретизувати сукупністю

. (4.37)

Будь-який вектор є вектором сукупного попиту, а – вектором сукупної пропозиції. Ці вектори є оптимальними реакціями сукупного покупця та сукупного продавця на встановлені на ринку ціни .

Якщо , то маємо дефіцит товарів, а при – їх надлишок. Зрозуміло, що такі ціни не можуть вважатись задовільними, оскільки не забезпечують одночасно інтереси покупців і продавців. Оптимальним варіантом для економіки, очевидно, є ситуація (4.36). На практиці досягнути цього варіанту, як правило, неможливо. У зв’язку з цим у моделі Вальраса припускається найбільш „гуманний” стосовно споживачів варіант узагальнення поняття економічної рівноваги.

Означення 4.7. Набір векторів називається конкурентною рівновагою в моделі Вальраса, тобто моделі (4.37), якщо вектор цін такий, що

, , (4.38)

, (4.39)

. (4.40)

Співвідношення (4.39), (4.40) називають законом Вальраса в широкому розумінні, а (4.36), (4.40) – законом Вальраса у вузькому розумінні.

У розгорнутому вигляді умови (4.38)–(4.40) мають вигляд:

, (4.41)

, (4.42)

, (4.43)

. (4.44)

Отже, модель ринку за Вальрасом побудована. Умови рівноваги задаються співвідношеннями (4.38)–(4.40) або (4.41)–(4.44). Процес формування ринкових цін можна реалізувати за допомогою алгоритму, який складається з чотирьох блоків (рис. 4.4.).

так

У блоці формується вектор цін . Після цього інформація про вибрані ціни надходить до блоків і , у яких формуються множини і , інформація про які надходить у блок попарного порівняння елементів і . Якщо , то процес формування рівноважних цін на цьому закінчується. Якщо це не так, то повертаємось у блок і продовжуємо процедуру до тих пір, поки не будуть знайдені рівноважні ціни.

Реалізація даного алгоритму пов’язана з двома фундаментальними проблемами:

  • установлення факту існування конкурентної рівноваги в моделі Вальраса;

  • розробка збіжного до рівноважних цін обчислювального алгоритму.

У найбільш загальному випадку існування конкурентної рівноваги в моделі Вальраса не встановлено, оскільки така модель досить абстрактна. Однак факти існування рівноваги встановлені для різних модифікацій моделі Вальраса, зокрема для моделі Ерроу-Дебре. Успішна розробка збіжних алгоритмів ґрунтується на використанні конструктивних необхідних і достатніх ознак рівноваги.

За теоремою Ерроу-Дебре, конкурентна рівновага в моделі Вальраса існує, якщо виконуються такі умови:

  1. Множина наборів споживчих благ для споживача – це замкнена, опукла і необмежена множина .

  2. Множина має нижню межу, тобто існує вектор , для якого , .

  3. Функція неперервна й угнута на .

  4. Кожний споживач ненасичуваний, тобто в немає точки насичення – найбільш переважного елемента (споживач завжди віддасть перевагу більшому набору товарів перед меншим) і володіє додатною початковою власністю .

  5. Кожна технологічна множина – це замкнена опукла множина .

  6. Сукупна технологічна множина – опукла і задовольняє умову , тобто не може існувати додатного чистого випуску хоча б по одному з товарів без існування хоча б по одному з товарів (ресурсу) від’ємних затрат.

  7. Існують такі констант , , , що , тобто – частка участі -того споживача в прибутку виробника (ця умова означає, що прибуток кожного виробника повністю розподіляється між споживачами-пайовиками).

На закінчення підкреслимо, що існування конкурентної рівноваги не означає, що економіка перейде в цей стан. У випадку, коли такий перехід можливий, потрібно розробити його відповідний алгоритм.

  1. Схема міжгалузевого балансу. Модель Леонтьєва. Аналіз продуктивності моделі Леонтьєва.

Перші варіанти моделей міжгалузевих балансів розроблені ще у 20-30 рр. ХХ ст. Наукові результати в розробці таких моделей пов’язані з іменем видатного американського економіста В.В. Леонтьєва. Вивчення моделі Леонтьєва почнемо з конкретизації схеми міжгалузевого балансу (СМБ) виробництва й розподілу суспільного продукту.

Нехай для економічної системи (економіки країни, регіону тощо), яка представлена сукупністю окремих галузей (видів виробництва), виконуються такі припущення:

  • в економіці функціонує галузей;

  • уся вироблена валова продукція поділяється на проміжну й кінцеву;

  • кожна галузь виробляє єдиний макропродукт єдиним технологічним способом.

Встановлено, що для формалізації схеми МБ економісти будують міжгалузеві баланси в одній із трьох форм:

  • натуральній;

  • натурально-вартісній;

  • Галузі- виробники

    Галузі-споживачі

    Кінцева продукція

    Валова продукція

    1

    2

    ...

    1

    ...

    2

    ...

    ...

    ...

    ...

    ...

    ...

    ...

    ...

    ...

    Умовно чиста продукція

    ...

    IV

    Валова продукція

    ...

    вартісній.

У економіко-математичних дослідженнях найбільш зручна вартісна форма балансу, коли все вимірюється у відносних одиницях виміру.

СМБ складається з чотирьох блоків (квадратів).

Перший квадрант конкретизує матрицю міжгалузевих потоків продукції. Елемент – це кількість продукції -тої галузі, яка споживається -тою галуззю в процесі її функціонування за певний період часу (для якого складається баланс).

Другий квадрант характеризується кінцевою продукцією невиробничого споживання, яка включає в себе приріст запасів, особисте споживання населення, витрати на утримання державного апарату, оборону, освіту, медицину тощо. Очевидно, що валова продукція кожної -тої галузі-виробника складається з проміжної (продукції виробничого споживання) та кінцевої продукції , тобто , (5.1)

Третій квадрант описує вартісну структуру валової продукції, яка для поділена на продукцію виробничого споживання та умовно чисту продукцію , і складається з окремих компонентів і виконуються такі співвідношення:

, , (5.2)

, (5.3)

Четвертий квадрант вільний. У ньому здебільшого відображається розподіл і використання умовно чистої продукції чи національного доходу.

Просумувавши (5.1) і (5.2) та врахувавши, що , отримаємо співвідношення

. (5.4)

Ця рівність показує, що сумарна кінцева продукція завжди дорівнює сумарній умовно чистій продукції або це означає, що в міжгалузевому балансі виконується принцип еквівалентності матеріального та вартісного складу національного доходу.

Формалізація моделі Леонтьєва

У міжгалузевому балансі технологічні зв’язки між галузями визначаються коефіцієнтами прямих матеріальних витрат

, , , (5.5)

які показують витрати продукції -тої галузі на виробництво одиниці продукції -тої галузі з урахуванням лише прямих витрат. З урахуванням (5.5) співвідношення (5.1) набувають вигляду

, (5.6)

або в матрично-векторній формі

, (5.7)

де та – відповідно вектори валової й кінцевої продукції, а матриця – матриця коефіцієнтів прямих матеріальних витрат.

Систему (5.7) прийнято називати статичною моделлю Леонтьєва. Якщо матриця задана, а вектори та – невідомі, то (5.7) чи (5.6) є системою лінійних алгебраїчних рівнянь з невідомими.

У зв’язку з цим проблему існування вектора (0 – -вимірний нульовий вектор), який є розв’язком системи (5.7) при , називають проблемою продуктивності моделі Леонтьєва. Інакше кажучи, проблема продуктивності рівносильна проблемі існування оберненої матриці , де – діагональна одинична матриця розмірності або проблемі існування непорожньої множини:

,

де – невід’ємний ортант -вимірного векторного простору.

Якщо продуктивність моделі Леонтьєва встановлена, то із (5.7) випливає, що

. (5.8)

Формула (5.8) конкретизує шуканий розв’язок моделі Леонтьєва. При цьому матрицю називають матрицею повних матеріальних витрат (елемент – це кількість продукції -тої галузі, яка необхідна для випуску одиниці кінцевої продукції -тої галузі з урахуванням як прямих, так і опосередкованих (непрямих) витрат).

Матриця також невід’ємна, це випливає з рівності

.

У теорії міжгалузевих балансів чітку економічну інтерпретацію має також матриця непрямих матеріальних витрат , що також складається з невід’ємних елементів.

Елемент – це кількість опосередкованих витрат продукції -тої галузі для виробництва одиниці продукції -тої галузі.

Крім системи (5.6) чи (5.7) розглядають також двоїсту до неї систему, яка записується в термінах цін.

Нехай – вектор цін (інколи вектор називають вектором індексів зростання цін), кожна компонента якого є ціною одиниці продукції -тої галузі. Якщо елементи І і ІІІ квадрантів таблиці 5.1 записані у натуральній формі, з урахуванням цін І і ІІІ квадранти міжгалузевого балансу можна відобразити у таблиці 5.2.

Таблиця 5.2

Галузі- виробники

Галузі-споживачі

1

2

...

1

...

2

...

...

...

...

...

...

...

Умовно чиста продукція

...

Валова продукція

...

Із таблиці 5.2. випливають балансові співвідношення

,

або

, , (5.9)

де – коефіцієнт умовно чистої продукції галузі або відносна ціна одиниці продукції , яка включена в умовно чисту продукцію.

Співвідношення (5.9) називають двоїстою моделлю до моделі (5.6).

Вектор можна записати ще у такому вигляді:

, , (5.10)

де .

Співвідношення (5.10) також називають двоїстою моделлю до моделі (5.7).

Система (5.10) чи (5.9) прибуткова, якщо вона має додатний розв’язок . Можна довести, що прибутковість системи (5.10) і продуктивність системи (5.7) еквівалентні: із продуктивності прямої системи випливає прибутковість двоїстої та навпаки.

Отже, моделі міжгалузевого балансу дозволяють кількісно оцінити на прогнозний період рівень цін у галузях економіки.

Дослідження продуктивності моделі Леонтьєва

Математичний аналіз моделі Леонтьєва пов’язаний із теорією невід’ємних матриць. Невід’ємні матриці можна поділити на два класи: розкладні та нерозкладні. З’ясуємо зміст цих понять.

Означення 5.1. Невід’ємна матриця називається розкладною, якщо множину індексів можна розбити на такі дві підмножини: , , що , та , , .

Усі інші невід’ємні матриці називаються нерозкладними.

Підмножини та ще називають ізольованими. Якщо перенумерувати індекси так, щоб , а , то для матриці це означає одночасну перестановку рядків і стовпчиків. Така операція дозволяє звести матрицю до вигляду

,

де і – квадратні матриці.

Наприклад, якщо , , , то матриця

,

очевидно, розкладна . При цьому

, , , .

З іншого боку, матриця

нерозкладна, бо немає таких ізольованих підмножин та , щоб , , .

Основні властивості нерозкладних матриць.

  • Нерозкладна матриця не може мати ні нульових рядків, ні нульових стовпців.

  • Якщо матриця нерозкладна, а вектор , то .

  • Якщо – нерозкладна матриця розмірності , то , тобто всі елементи матриці додатні.

  • Якщо – нерозкладна, то для будь-якої пари індексів існує натуральне число , для якого ( – елемент матриці ).

  • Для того, щоб матриця була нерозкладною, необхідно й достатньо, щоб для будь-яких індексів існувала послідовність , , така, що , , , .

  • Якщо матриця нерозкладна, а – довільне натуральне число, то в матриці не може бути ні нульових рядків, ні нульових стовпців.

Розкладність і нерозкладність мають чітку економічну інтерпретацію. Розкладність матриці прямих матеріальних витрат означає, що існує група ізольованих галузей, які можуть функціонувати незалежно від інших галузей. У випадку нерозкладності цієї матриці такої групи галузей не існує.

Щоб сформулювати необхідні та достатні умови продуктивності моделі Леонтьєва, наведемо деякі факти з теорії невід’ємних матриць.

Теорема 5.1 (Теорема Перрона-Фробеніуса про спектральні властивості невід’ємної нерозкладної матриці). Нехай – невід’ємна нерозкладна квадратна матриця, а , – множина її власних значень. Тоді в множині є таке власне значення , що , , і якому відповідає єдиний (з точністю до скалярного множника) власний вектор . При цьому число називають числом Фробеніуса, а вектор – вектором Фробеніуса матриці .

Вектор ще називають правим вектором Фробеніуса, оскільки існує також вектор або , який називають лівим вектором Фробеніуса. У випадку нерозкладності матриці , транспонована матриця теж буде нерозкладною.

Теорема 5.2 (про спектр довільної невід’ємної матриці). Нехай – невід’ємна квадратна матриця, а – множина її власних значень. Тоді в множині є таке власне значення , що , і якому відповідає власний вектор .

Теорема 5.3 (про оцінки для фробеніусівського числа невід’ємної матриці). Нехай – невід’ємна квадратна матриця. Тоді для її фробеніусівського числа справджуються такі оцінки:

, , (5.11)

де , , , ,

, .

Якщо матриця ще й нерозкладна, то нерівності (5.11) строгі, за винятком випадку , .

Теорема 5.4 (критерій продуктивності моделі Леонтьєва). Для продуктивності моделі Леонтьєва з невід’ємною нерозкладною матрицею необхідно і достатньо, щоб фробеніусівське власне число даної матриці задовольняло нерівність .

Отже, перевірка на продуктивність зводиться до суто математичної задачі щодо спектра матриці . У загальному випадку така задача досить складна, тому широкого практичного застосування цей критерій продуктивності моделі Леонтьєва не отримав. У зв’язку з цим розроблені значно простіші достатні умови продуктивності.

Теорема 5.5 (достатня умова продуктивності моделі Леонтьєва). Якщо система має розв’язок при деякому , то модель Леонтьєва продуктивна. Інакше кажучи, якщо в моделі Леонтьєва можна задовольнити деякий додатний вектор кінцевої продукції, то модель продуктивна.

Теорема 5.6 (достатні умови продуктивності моделі Леонтьєва). Якщо матриця невід’ємна та нерозкладна, а

, , (5.13)

і хоча б для одного рядка виконується нерівність , то модель Леонтьєва, яка відповідає цій матриці, продуктивна.