Зони коопераційних зв’язків:
Показники коопераційних зв’язків підприємства:
Кількість підприємств, що зв’язані з даним підпрємством;
Питома вага витрат та постачання за окремими підприємствами та галузями;
Співвідношення регіональних та міжрегіональних зв’язків за окремими підприємствами та галузями;
Загальна кількість підприємств, що здійснюють коопераційне постачання.
Економія за рахунок встановлення коопераційних зв’язків розраховується наступним чином:
Е=[C-(Ц-Т)]*К,
де Е-економія за рахунок встановлення коопераційних зв’язків;
С-собівартість окремого виробу, що передається партнеру по кооперації, грн.;
Ц-оптова ціна виробу партнера по кооперації;
Т-сума транспортних витрат на одиницю виробу, грн;
К-кількість виробів, що надходять до кооперації.
Рівень коопераційних зв’язків підприємства характеризується коефіцієнтом кооперації:
Кк=Вв/Взаг,
де Вв-вартість виробів, комплектації, що надходять до кооперації;
Взаг-загальні витрати(собівартість) готової продукції.
Спеціалізація - особистий вид діяльності підприємств, форма суспільного розподілу праці.
Спеціалізація виробництва проявляється посиленням суспільного характеру виробництва. Науково-технічний прогрес і зростання масштабів виробництва - найважливіші чинники поглиблення спеціалізації.
Спеціалізація виробництва характерна для всіх галузей матеріального виробництва, а також невиробничої сфери.
Галузь у структурі економіці - це сукупність підприємств, що характеризуються єдністю економічного призначення вироблюваної продукції, однорідністю споживаних матеріалів, спільністю технологічної бази і технологічних процесів, особливим професійним складом кадрів, специфічними умовами праці.
Приклад: металургійна галузь промисловості, машинобудівна, хімічна, автомобільна, електронна.
Збільшення числа особливих, самостійних галузей промисловості означає відокремлення виробництв різнорідних продуктів і скорочення номенклатури однорідної продукції при збільшенні масштабів її виробництва на підприємствах, що утворюють в сукупності ту чи іншу галузь.
З усіх характерних ознак спеціалізації галузі і підприємства головним є рід, що випускається.
Найбільш узагальнюючим показником корінних змін, які відбулися в спеціалізації промисловості, є зростання числа її особливих, самостійних галузей, багато з яких, у свою чергу, включають підгалузі і виробництва.
Види спеціалізації:
Речова спеціалізація – закінчені готові товари ( автозаводи, взуттєві фабрики).
Подетальна спеціалізація – виробництво окремих частин та вузлів готової продукції.
Технологічна спеціалізація ( литтєві, механічні та складальні підприємства в машинобудування).
Прикладами речової спеціалізації служать автомобільні і тракторні заводи, взуттєві і швейні фабрики, що випускають закінчені обробкою готові продукти певного роду.
На основі речової форми спеціалізації в основному сформувались галузі харчової, машинобудівної, меблевої промисловості - цукрова, кондитерська, верстатобудівна, автомобільна та ін.
Приклади подетальної спеціалізації - заводи шарикопідшипників, автомобільних поршнів, кріпильних металовиробів, будівельних деталей та інші підприємства, що випускають деталі і вузли.
Подетальна форма спеціалізації застосовується і досить розвинена в галузях промисловості, які виробляють конструктивно-складну продукцію - машинобудування, приладобудування, автомобільна, інструментальна промисловість
Технологічна форма спеціалізації передбачає зосередження діяльності підприємств на виробництві однієї або кількох фаз виробництва готового продукту, придатного до самостійного споживання.
Ця форма спеціалізації дозволяє раціональніше розосередити галузі промисловості, наближаючи одних до джерел сировини, інших - до районів споживання.
Приклад: видобуток і виробництво на окремих підприємствах галузі руди (видобуток і збагачення), чавуну з руди, сталі з чавуну, прокату із сталі, машин з прокату або болванок
Спеціалізоване підприємство не має можливості здійснити випуск готової продукції без коопераційних зв’язків з іншими підприємствами.
Коопераційні зв’язки повинні забезпечити реалізацію цілі підприємста і тому вони спираються на три основні параметри доцільності діяльності підприємства:
Споживачі;
Потреби;
Товари.
Формування коопераційних зв’язків
Для міжнародної ділової діяльності можливі наступні стратегії об'єднання підприємств та кооперативного зв'язку:
Договірні кооперації ( без створення юридичної особи)
Спільне підприємство
Дольова участь і дочірнє підприємство
Критерії для прийняття рішення щодо міжнародних зв'язків:
Освоєння ринку – вступ до нових ринків, закріплення свого положення на ринку, збут застарілої продукції, збільшення прибутку від ліцензування.
Ліцензування – зниження виробничих та збутових витрат, краще використання транспортних засобів, складських приміщень, спеціалістів, техніки та споруд (зниження середніх витрат), нових технологічних процесів, навчання персоналу та велика ступінь спеціалізації та концентрації.
Специфічні витрати на експорт –витрати, що обумовлені відсутністю знань про особливості іншої держави.
Критерії для прийняття рішення щодо міжнародних зв'язків:
Витрати, обумовлені об'єднанням – це витрати на пошуки партнерів, переговори, оформлення контрактів, перевірки, поточні розрахунки, тощо
Обмеження незалежності (політичний ризик) – обставини обмежують самостійність прийняття рішень із-за залежності від партнерів і держави.
Глобалізація та локалізація – глобалізація в усьому світі (Кока-Кола, Макдональдз) чи локальне пристосування своєї продукції до місцевих, регіональних та національних потреб.
Оподаткування – розмір податку може бути суттєвим чинником при створенні закордонних товариств у державах з низькими податкам.
Характеристики міжнародних об'єднань
Договірні кооперації – організаційні одиниці без злиття капіталу, які базуються на наступних угодах:
Створення спільного виробництва;
Спільне освоєння джерел сировини;
Розвиток менеджменту, консультаційних послуг, навчання;
Проведення спільних досліджень та розробок;
Виконання спільних проектів та замовлень;
Виконання взаємних поставок та збуту товарів, реклами;
Передача ліцензій та міжнародний франчайзинг.
Спільне підприємство
(підприємство спільного ризику Joint Ventures) – створюється двома і більше незалежними підприємцями, як правило, 50% на 50%.
СП керується обома сторонами (керівництво – контроль) або керівництво може бути переданим за договором будь-якому з партнерів.
СП може бути створено шляхом:
Відкриття нового підприємства;
Виділення структурного підрозділу і передачі його до СП;
Спільного придбання вже існуючого підприємства.
Відносини у підприємстві спільного ризику (СП)
Ринкові партнери
Об'єкти СП – це будь-які часткові функції підприємства:
Виробництво продукції;
Виконання великого замовлення;
Ведення досліджень;
Купівля, продаж.
Форми спільного підприємництва
консорціум;
акціонерне товариство;
міжнародні економічні організації;
вільні економічні зони;
спільні (російсько-іноземні) підприємства.
Консорціум - тимчасове добровільне об'єднання для вирішення конкретних завдань (наприклад, реалізація великих цільових програм і проектів).
Виконавши поставлене завдання, консорціум припиняє свою діяльність або перетворюється в інший вид договірного об'єднання.
Консорціум, як правило, здійснює свою діяльність на неприбутковій основі. Юридичною особою консорціум не є.
Акціонерне спільне підприємство створюється двома і більше учасниками у формі акціонерного товариства, в якому кожен партнер володіє певною часткою акціонерного капіталу.
Міжнародні економічні організації – це міжурядові та міждержавні економічні організації, міжнародні господарські організації та об'єднання. Вони створюються на основі договорів та угод між їх засновниками.
Основною функцією міждержавної економічної організації є координація дій країн - партнерів по співпраці у виробничій, науковій та інших сферах діяльності.
Для розвитку підприємництва ефективною формою інвестування та співробітництва з виробниками різних країн стає створення вільних економічних зон (ВЕЗ).
Створення ВЕЗ дозволяє активізувати виробничу діяльність, організувати мережу виробництв щодо випуску ефективних і конкурентоспроможних видів продукції, сформувати первинний ринок виробників продукції.
Інтереси зарубіжних партнерів у створенні СП в своїх країнах за участю наших організацій полягають у використанні наших багатих Курсів для підвищення рівня прибутку, для збуту своєї продукції на наш ємний ринок.
Тому оцінка успіху роботи СП на своєму ринку виробляється нашими партнерами, головним чином, за величиною отримуваного прибутку.
Дольова участь і дочірнє підприємство- це об’єднання з найбільш сильними зв’язками. Підприємство купує визначену долю (наприклад,акції)на іноземному підприємстві з метою участі у довгострокових зв’язках з цим підприємством. Через цю дольову участь підприємство впливає на керівництво і має право на дольовий прибуток.
Дочірнє підприємство — юридична особа, створена іншою юридичною особою як єдиним учасником.
Відмінність дочірніх підприємств від деяких видів господарських товариства, які також можуть бути створені юридичною особою-єдиним засновником, полягає в тому, що закон не висуває вимог до мінімального розміру статутного капіталу дочірнього підприємства.
Структура корпоративного управління і режим майна дочірнього підприємства визначаються його засновником на власний розсуд.
Дочірнє підприємство може бути засновано тільки іншою юридичною особою, як українською, так і нерезидентом. Воно має самостійний баланс, печатку, самостійно веде господарську діяльність, але повністю зв’язано зі своїм головним підприємством
Дочірним підприємством управляє материнське, як його засновник, а також керівник ДП, призначений згідно його статуту.
Дочірнє підприємство наділяється майном материнського підприємства.
Розмір долі і вплив на керівництво дочірнім підприємством:
5% долі - мала участь, малий вплив;
5%<доля<25%- участь в меншості;
25%<доля<50%- блокуючи меншість;
50% долі - паритетна участь, рівні права;
50%<доля<75% - проста більшість– прийняття більшості рішень;
100% долі – повна підпорядкованість.
Критерії створення дочірнього підприємства:
Спрямування дольової власності у перспективній галузі на іноземний ринок;
Виключення міжнародних конкурентів;
Налагодження довгострокових зв’язків по постачанню і збуту;
Збільшення власної виробничої бази;
Отримання ноу-хау від закордонних партнерів;
Забезпечення зовнішнього зростання.
Причини продажу долі підприємства:
Подолання господарських труднощів;
Власне вкладення капіталу (з меншим ризиком і більшим успіхом);
Старість, хвороби, забезпечення старості, рішення спадкоємців.