1. Ніколенко о.М., Мацапура в.І. Літературні епохи, напрямки, течії. – к.: Педагогічна преса, 2004. – 128 с.

2. Васильєв Є.М. Реалізм // Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. – К.: Либідь, 2001. – С. 378-387.

3. Кормилов С.И. Реализм // Литературная энциклопедия терминов и понятий. – М.: Интелвак, 2001. – С. 858-863.

4. Моруа А. Бальзак // Моруа А. Литературные портреты. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. – С. 169–195.

5. Коваленко Р. Таємна ціна векселя Анастазі де Ресто. «Гобсек» і «Батько Горіо» // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2000. – № 3. – С. 2-9.

6. Дорофеєва Н.І. Оноре де Бальзак // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2001. – № 9. – С. 44-47.

7. Грифцов Б. Гений Бальзака // Вопросы литературы. – 2002. – № 3. – С. 122-132.

8. Ивашева В.В. За щитом скептицизма // Ивашева В.В. Английский роман Х1Х века в его современном звучании. – М.: Художественная литература, 1990. – С. 181-250.

9. Ковбасенко Ю., Горідько Ю. Конфлікт між ілюзією та реальністю за романом Г. Флобера «Пані Боварі» // Тема. – 1999. – № 2. – С. 43-45.

10. Дитькова С.Ю. «Счастье – обман, поиски которого причиняют все житейские бедствия…». Роман Г. Флобера «Госпожа Бовари» // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2000. – № 6. – С. 29-34.

11. Набоков В.В. Гюстав Флобер «Госпожа Бовари» // Набоков В.В. Лекции по зарубежной литературе. – М.: Независимая Газета, 1998. – С. 183-241.

Консультація

Реалізм (лат. realis – речовий, дійсний) – літературно-мистецький напрям, який полягає у всебічному відображенні взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування особистості.

Починаючи з 1830-х років у європейських країнах (Франції, Росії, Англії та ін.) під впливом певних філософських, соціально-економічних та естетичних чинників утверджується реалізм. Слід пам'ятати, що термін «реалізм» з'явився пізніше, ніж саме явище, – в працях маловідомих французьких письменників Ж. Шанфльорі та Л.-Е. Дюранті, які виступили з утвердженням принципів реалізму у збірці «Реалізм» (1857) та журналі «Реалізм» (1856–1857). Протягом першої половини XIX століття для значення реалістичних явищ, як правило, вживався термін «романтизм», а починаючи з другої половини століття поняття «реалізм» стає загальновживаним.

Теоретичне обґрунтування нового напряму міститься у працях Стендаля, О. де Бальзака та ін. У трактаті «Расін і Шекспір» Стендаль критикує естетичну систему класициста Ж. Расіна і пропонує наслідувати В. Шекспіра у способі вивчення явищ. Порівнюючи В. Скотта і письменницю XVIII ст. М. де Лафайєт («Вальтер Скотт і «Принцеса Клевська»), він надає перевагу її роману «Принцеса Клевська»), в якому майстерно зображені душевні переживання, соціальний стан і по­бут.

О. де Бальзак у передмові до «Людської комедії», одному з програмних документів реалізму, обґрунтовує свій задум – відобразити сучасну Францію. «Са­мим істориком повинно бути французьке суспільство, мені залишається тільки бути його секретарем, – зазначає він, – Зображуючи характери, відбираючи головні події з життя суспільства, створюючи типи шляхом об'єднання окремих рис численних однорідних характерів, можливо, мені поталанило б написати істо­рію, забуту стількома істориками – історію звичаїв». І цей грандіозний план, под­ібний до наполеонівського, письменник втілив у «Людській комедії».

Бальзак доходить висновку, що суспільство подібне до природи: у ньому, як і в природі, існують певні види. Щоб вивчити їх, він звертається до досвіду природничих наук, до праць філософів, згадуючи імена видатних учених: Ж. Кювьє, Ж. Сент-Ілера, Г.-В. Лейбніца, Ж.-Л. Бюффоната ін. Це важливо для розуміння філософських засад нового напряму. Розвиток природничих наук, філософії позитивізму вплинув на формування реалістичного світогляду.

Реалізм має свою специфіку у відображенні життєвих явищ. До типологічних рис реалізму належать:

• тяжіння до достовірності, об'єктивності;

• втілення діалектичного зв'язку між закономірно-загальним та індивідуально-особистісним;

• звільнення від канонічності, переважання індивідуальних стилів над «спільними»;

• відмова від поділу стилів на «високі» та «низькі» залежно від сфер зображення, а також відмова від розмежування явищ на «естетичні» та «неестетичні»;

• пізнавальне спрямування (зв'язки з природознавством, історією, соціологією, психологією);

• аналітичний підхід до дійсності, намагання відтворити світ як складну єдність;

• увага до проблем взаємодії людини і середовища;

• зображення типових характерів за типових обставин;

• перенесення центру уваги на соціальну сферу;

• переважання епічного начала;

• романізація жанрів та драматизація роману;

• поява синтетичних індивідуальних стилів, які поєднували реалістичні та романтичні елементи;

• психологізація всієї атмосфери твору, його предметно-емоційного світу (портрет, інтер'єр, пейзаж тощо).

Реалізм відзначається передусім тим, що він пов'язаний із конкретикою жит­тя, з його різноманітними формами та взаємовідносинами. Для цього напряму характерно тяжіння до наслідування життю, природі (в широкому значенні), тобто використання міметичних засобів письма (відображення життя у формах самого життя).

Реалізм відрізняється від попередніх художніх систем, зокрема класицизму з його нормативною естетикою та романтизму з його увагою до незвичайного, виняткового, намаганням втекти від буденної реальності у світ мрій, фантастики та екзотики. Проте реалісти запозичували прийоми, засоби, теми у своїх попе­редників. Вони, як і романтики, вільні від догм і правил, їм близький роман­тичний історизм, реалісти використовують досягнення романтиків у відтворенні внутрішнього світу людини, але водночас для них велике значення має суспіль­ний бік людського буття загалом. Відомо, що нове у літературному розвитку не перекреслює попередніх надбань. У XIX столітті реалізм деякий час розвивається паралельно з романтизмом, враховуючи кращі його здобутки.

Аналітичне начало – одне з провідних в естетиці реалізму, на відміну від емоційного, особистісного начала, на яке орієнтувалися романтики. Так, перш ніж описати почуття кохання в художніх творах, Ф. Стендаль вивчає його як учений і пише трактат «Про кохання» (1822), в якому виокремлює різні види цього почуття і простежує етапи його зародження. Аналітизм Г.Флобера став навіть предметом жартів: художник Ж. Лемо зобразив письменника, який розглядає серце своєї ге­роїні, наколоте на вістря ножа. Відомо, що сам Флобер називав роман «Пані Боварі» анатомічним, а сучасники порівнювали перо його автора зі скальпелем

Однією з рис реалізму є тяжіння до правдоподібності, що виявляється в зображенні характерів, обставин, найменших подробиць життя. Силою своєї уяви реалісти XIX ст. створювали новий художній світ, а читачеві він часто здавався не менш реальним, ніж справжній. Епіграф «Правда, гірка правда» і підзаголовок «Хроніка XIX століття» до роману Ф. Стендаля «Червоне і чорне» свідчать про намагання автора наблизитися до реального життя.

Об'єктивована манера оповіді у творах багатьох реалістів справляє вражен­ня саморозвитку подій і характерів, невтручання автора в їхній хід. «Автор пови­нен бути невидимим у своєму творі, як Бог у Всесвіті», – писав Г. Флобер. Майстерність письменника виявляється у вмінні примусити героя здійснювати вчинки відповідно до логіки розвитку його характеру. Це важлива закономірність реалістичної поетики.

Якщо у романтиків провідну роль відігравала виняткова особистість за виняткових обставин, то реалісти керуються у своїй творчості іншим правилом – типовий характер в типових обставинах. Літературні типи концентрують у собі риси характеру, погляди та спосіб мислення, властиві певній групі людей або нації, але при цьому залишаються індивідуальними і неповторними.

Реалісти XIX століття підкреслювали соціальну зумовленість суспільних взаємовідносин. Вони досліджували зв'язок людини і середовища, вплив влади гро­шей на формування характерів. Реалізму як напряму, який утвердився в літературі 30-40-х років XIX століття, відповідала певна система жанрів. Провідну роль у ній відігравали прозові твори, зокрема роман, повість та фізіологічний нарис. У цей час реалізм набуває чітко визначених ознак, що дало підставу дослідникам назвати його класичним.