Завдання 2. Н. Матузова Генріх Гейне

Прочитайте фрагмент з монографії Н. Матузової. Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання.

1. Наведіть власні приклади віршів Г. Гейне з використанням елементів «романтики жахів». Поясніть функції цих елементів.

2. Доведіть наявність народнопісенної традиції у віршах Г. Гейне. Наведіть приклади алітерації та звукопису у віршах Гейне.

3. Якими засобами створюється іронія та сатира у віршах Гейне? Що є предметом осміювання?

<…> Засобами романтизму позначена і поетика «Книги пісень». Раз у раз на її сторінках постають цвинтарі, розриті могили: з них ви­ходять привиди, в якими веде бесіди блідий юнак, чиє серце спливає кров’ю через нещас­ливу любов. Його кохана лягає в труну, і він сам бачить себе в домовині. Численні вір­ші побудовано як розповіді про сни героя – прекрасні й страхітливі. Його душу терзає роздвоєність, сон уявляється йому життям, а життя – сном. Отже, Гейне віддає данину популярній у його часи «романтиці жахів». Він оперує також характерними для романтизму гіперболізованими, «космічними» об­разами: високою ялиною, вирваною з нор­везьких лісів і вмоченою в кратер Етни – «цим велетенським пером огняним» він пише на «небесній стелі» ім’я коханої; він сплітає для неї «ясну діадему» із золотих променів сонця, а порфіру – «од сповитих синім шов­ком небес».

Проте не ці елементи були визначальними у зв’язках його творчості з романтизмом. Як зазначають дослідники, Гейне насампе­ред взяв від романтичної школи все життє­здатне: зв’язок з народною творчістю, збага­чення німецької мови з глибоких демокра­тичних джерел… Він продовжив розпочате романтиками використання мотивів народної легенди й казки, розхитування канонів кла­сичного віршування.

В основі ранніх віршів Гейне лежить пе­редусім традиція німецької народної пісні. Він не стилізує під неї свої вірші, не наслі­дує, а творчо її використовує. Поезія Гейне завдячує народній пісні задушевністю, лі­ризмом, щирістю, прозорістю форми, просто­тою лексики й стилістики, безпосередністю й природністю. Гейне вдається до таких ху­дожніх засобів фольклору, як паралелізми, синтаксичні й лексичні повтори, повтори сло­восполучень, смислові, образні, словесні кон­трасти й антитези. Широко користується «нерівним» інтонаційним віршем, близьким до живої розмовної мови, утверджуючи в німецькій поезії властивий народній пісні так званий дольник, або паузник. Збагачує німецьку поезію як майстер дзвінкої рими, алітерації, внутрішніх рим, кумедних рим, гри слів, музичного звукопису.

Велике місце у «Книзі пісень» посідає природа, яка стає повноправною «дійовою особою». Зображуючи природу, поет відтво­рює свої настрої, поривання, мрії, страж­дання й радощі. Розквіт весни збігається із щасливим коханням героя, а холодна похму­ра осінь приносить кінець його щастю: /Співав соловейко, і липа цвіла, / Всміхалося сонце, скрізь радість була! / А ти цілувала мене, обіймала, / І так до тремтячих грудей пригортала… / Кричав чорний ворон, і лист опадав, / І сонячний промінь так прикро блищав; / «Прощай!» ми сказали – холодне прощання! / Ти ґречно вклонилась на ґречне вітання (переклад Лесі Українки).

Як у народній творчості та в романтиків, природа у Гейне виступає одухотвореною, наділеною людськими почуттями. Кві­ти й дерева, хмари й зірки, сонце й місяць, солов’ї й лебеді разом з поетом сміються й плачуть, радіють і сумують, розмовляють з ним, співчувають йому. Метафори й порів­няння теж ґрунтуються на реаліях природи: / Ось вихор надяга штани, / З води шаровари білі. / Щосили шмагає хвилі – й вони / Гудуть і ревуть, озвірілі (переклад Д. Загула). На реаліях природи побудовано й парале­лізми: / Чому троянди немов неживі, / Кохана, скажи мені? / Чому, скажи, в зеленій траві / Фіалки такі мовчазні? / Чому так гірко дзвенить і співа / Жайворонком блакить? / Чому в своєму диханні трава / Тління і смерть таїть? / Чому холодне сонце поля / В задумі похмурій мина? / Чому така пустельна земля / І сіра, мов труна? / Чому мене, мов безумця, в пітьму / Моя печаль жене? (переклад Л. Первомайського).

<…> Піддаючись романтичним чарам, Гейне водночас прагне від них звільнитися. Одним із засобів такого звільнення стає славнозвіс­на гейнівська кінцівка, дотепна «пуанта», за допомогою якої поет «знижує», «приземлює», ніби «вивертає» прозаїчним боком власні піднесено-романтичні ілюзії, як, наприклад, у вірші 55 з «Ліричного інтермеццо». Зітха­ючи, герой мріє стати пташкою: якби він був ластівкою, то звив би гніздечко під вікном коханої, а був би соловейком, то співав би для неї пісні. І раптом несподівана, «проза­їчна», іронічно-глузлива кінцівка, побудова­на на грі слів, – поет використовує омоні­мію слова «Gimpel», котре означає «снігур» і «бевзень», «йолоп»: «Якби я був йолопом, то злетів би прямо до твого серця; адже ти прихильна до дурнів і лікуєш від дурного болю» <…>.

Матузова Н.М. Генріх Гейне: Нарис життя та творчості. – К.: Дніпро, 1984. – С. 35-40.