Завдання 3. Чижевський д.І. Порівняльна історія слов`янських літератур

Прочитайте фрагмент монографії Д. Чижевського, присвячений специфічному характеру розвитку романтизму у слов`янських літературах. Дайте відповіді на запитання:

1. Чому дослідник пов`язує виникнення романтизму з національним самоусвідомленням слов`ян? Як відбувалося збагачення ідейних переконань романтичними ідеалами?

2. Які ознаки преромантизму існували у слов`янських літературах, зокрема польській та українській?

3. Якими, на думку дослідника, є найважливіші джерела пізнання світу в романтичному мистецтві?

4. Чому романтики абсолютизують стан божевілля? Як він сприяє вияву сфери Позасвідомого?

1. Художня течія, яка зветься романтизмом і яка справді безприкладно тріумфувала в європейських літе­ратурах упродовж першої половини XIX ст., для кож­ного зі слов'янських народів мала виняткове значення. Адже як-не-як їхнє національне пробудження пов'яза­не саме з нею. Для одних вона ознаменувала «воскресін­ня з мертвих» (як-то в чехів і болгар), для інших – перворідне, досі їм іще не знане національне самоусвідом­лення, ще для інших – подолання національного без­пам'ятства і повернення до давно втраченого розуміння своєї культурної окремішності. А між тим у найвагомі­ших слов'янських літературах – російській та поль­ській – романтизм, відповідно рефлектуючи уявлення росіян і поляків про свої долі на шляхах минулого, під­штовхував їх до власного історичного філософування і до вироблення власних філософій історій у таких усамостійнених формах, як російське слов'янофільство (мовою Заходу це був панславізм) і польський месіанізм.

Західноєвропейські тео­рії (наприклад, ті, що їх пропонувала школа братів Шлегелів) здебільшого не осмислювалися за першодже­релами: на слов'янському ґрунті вони радше прищеплювались опосередковано – через знайомство з готови­ми привізними зразками художньої романтики. Особ­ливо результативним був доробок західноєвропейських поетів-романтиків «другої хвилі» – в першу чергу лор­да Байрона. Незначне в самостійному мистецько-теоретичному мисленні слов'янське письменство натомість зриме у своїх ідейно-політичних переконаннях, збага­чених романтичними ідеалами.

Слов'яни-романтики у ставленні до свого світогля­ду благоговійніші, ніж їх попередники-класицисти. І це вони наскрізно проводять через усю свою твор­чість. Тому-то проблема зв'язку художньої творчості зі світоглядом митця у романтизмі видається достат­ньо актуальною, щоб надалі говорити про неї якомога більше.

2. Творчість романтиків стилістично розмаїта, щодо свого мистецького вияву барвиста, що є тим випадком, коли оригінальність виступає зацінним естетичним позитивом. У західноєвропейському регіоні ґрунт для романтизму го­тували різні форми «передромантизму», які спонтанно опротестовували канони класицизму з його ідеологією. У слов'янських літературах не знайшли значного відго­мону ні «оссіанізм», ні «поезія ночі і гробів» (так звана «цвинтарна поезія»), ні буржуазний роман, ні «руссоїзм», що культивував витончені почуття, ні усілякі там містико-релігійні течії, ні літературний рух німців «Бу­ря і натиск», ані ідеї Гердера. Все те у слов'янщині хоч і спричинялось до виникнення літературних течій (на кшталт російського сентименталізму, засвідченого Ка­рамзіним), однак не давало підстав дума­ти, що слідом гряде переворот, а тим паче революція в історії літератури.

3. Потужні й результативні імпульси для запози­чення нового світогляду надходили від опозиціонерів класицизму, які і в слов'ян напередодні виникнення романтизму виступали тільки проти однієї його риси – раціоналізму в специфічній просвітницькій формі. У перехідному періоді лише окремі митці виражали своє невдоволення жорсткими нормативними вимогами поетики класицизму, особливо його теорією жанрів. Прикметно, що провісниками слов'янського романтиз­му зарекомендували себе насамперед ті поети, які в до­бу класицизму зберігали в своїй творчості деякі бароко­ві елементи (як, скажімо, росіянин Г. Р. Державін).

4. Романтичне світосприйняття розходиться з прос­вітницьким, позаяк романтики не визнають розум засадничою силою ні людської душі, ні людського пізнання, ні людської волі й не надають жодної переваги раціоналіс­тичним проявам у внутрішньому світі особи перед її почуттями. «Холодний розсудок» – це «труп почуттів» і не більше. Дійсність слід осягати і пізнавати як живе ціле нашого духу: почуття і воля разом з інтелектом є рівноправними пізнавальними силами.

Усякчас знищуване розсудком інтуїтивне пізнання поет називає смертоносним нападом на «віру в чудесні вигадки», але, ви­словившись так, не кладе на ньому хрест. Бо первинна сила пізнання – все-таки не в «дискурсії», а в «інтуї­ції». І поезія, вибудовуючись на інтуїції, стає джере­лом пізнання, яке рівноцінне науковому. Та існують найважливіші джерела пізнання, що несумісні з «жит­тям нормальної душі». Адже чи не божевілля зазирає (і то дуже часто) у такі глибини, де світлий розум й уві сні не буває? Стан божевілля апологетизовано не лише у назві повісті російського романтика М. Полєвого «Блаженство безуму» (1833), а й у творах Пушкіна.

Романтики могли йти і далі. У своєму програмному вірші «Романтичність» (1821) молодий Адам Міцкевич у буквальному смислі славословить божевілля. Одна дівчина в нестямі марить своїм покійним коханим. Юр­ба думає, що та справді його бачить. Лише один присут­ній учений муж (раціоналіст!) не йме віри тому, що не потрапляє в скельця його окулярів – чого не бачить живовидячки. «Май серце і зазирай в серце!» – вигукує поет у прикінцевому рядку твору.

4. Відстань між «нормальними людьми» і «несамовитими безумцями» з відмітиною «не від світу сього» настільки велика, що виникає потреба говорити про особливу проміжну ієрархію між ними – про градацію божевілля. Це означає, що всяк сущий із нас причетний до нього своєю мірою. Як на романтиків, то поряд зі свідомим життям душі існує сфера Позасвідомого. У нормальне життя душі сили романтичного Позасвідомого можуть проникати уповільнено чи прискорено як «звідкись ізверху», так і «звідкись ізнизу». … Означеним «позасвідомим» силам романтики дали назву «нічні сторони душі», до яких належать: поетичне натхнення, таємничі передчуття, мрії, візії, екстази, магнетизм, галюцінації, сомнамбулізм, епілепсія, а також «штучний рай», дарований сп`янінням, – одним словом, кожен несусвітній, так би мовити, «з порчею» стан душі.

Чижевський Д.І. Порівняльна історія слов`янських літератур. – К.: ВЦ «Академія», 2005. – С. 146-152.