60. «Новий французький інституціоналізм» . Економіка угод.

Економіка угод – виступає найбільш динамічною течією НІЕТ, яка спирається на контрактну парадигму й відома як «новий франц. інституціоналізм». Продовжуючи основоположні ідеї Д. Норта, дослідницька програма франц. Школи інституціоналізму, розвивається в напрямі поєднання раціональних елементів традиційного й нового інституціоналізму – це проявляється у теоретико-методологічному компромісі між між інституційним детермізмом першого та методологічним індивідуалізмом другого.

Представниками (основоположниками) ідеї теорії економічних угод стали відомі франц. Дослідники Р.Буайє, Ф. Емар-Дюверне, Л.Тевено, О.Фавро, С.Лафайє, А. Орлеан та ін.

Основна робота: Л. Тевено, Л. Болтянською. «Економіка значущого» (1987)- крізь призму інстит-го аналізу розгляд-ся взаємодія між ринк та іншими інститутами, на основі якої відбув-ся координація дій членів сус-ва.

Ринкова економіка розглядається не як окремо взятий об'єкт дослідження, а як підсистема суспільства. Остання розглядається з точки зору аналізу різних «інституційних підсистем» або «світів», кожна з яких характеризується особливими способами координації між людьми - «угод» - і особливими вимогами до дій людей - «норм поведінки». Такий аналіз, який є «серцевиною» досліджень нових французьких інституціоналістів, виділяє наступні інституційні підсистеми (ці підсистеми виокремлені у працях Л.Болтанськи, С. Лафає, Л. Тавено):

1) Ринкова підсистема. Об’єктами є товари і послуги. Поведінка суб’єктів має бути раціональною. Раціональна поведінка й дотримання норм поведінки не суперечать один одному.

2) Індустріальна підсистема. Вона складається з промислових підприємств. На думку нових французьких інституціоналістів, «ринок ніколи не є місцем виробництва, а підприємство завжди їм є». Це матеріальний світ суспільного виробництва. Обєктом є стандартизована продукція, основу інформації несуть технічні стандарти.

3) Традиційна підсистема. Вона включає персоніфіковані зв'язки та традиції і відіграє провідну роль у традиційних суспільствах. У цій підсистемі важливу роль відіграє поділ на «своїх» і «чужих» і особиста репутація. Діяльність учасників даної підсистеми спрямована на забезпечення та відтворення традицій.

4) Громадянська підсистема. Вона базується на принципі підпорядкування приватних інтересів загальним. У рамках цієї підсистеми функціонують держава та її установи (поліція, суди) і багато важливих громадські організації (наприклад, церкви).

5) Підсистема громадської думки. Тут координація діяльності людей будується на основі найбільш відомих і залучають загальну увагу людей подій. До цієї підсистеми, наприклад, можна віднести деякі фінансові ринки.

6) Підсистема творчої діяльності. У цьому світі основною нормою поведінки є прагнення до досягнення неповторного, унікального результату. До даної підсистемі відноситься така сфера як мистецтво.

7) Екологічна підсистема. У даній підсистемі координація дій здійснюється відповідно до природних циклами і спрямована на підтримку «балансу навколишнього середовища». об'єктами діяльності є різні природні об'єкти.

Таким чином, раціональність як спосіб поведінки і прагнення до ринкової рівноваги як спосіб координації трактуються новими французькими інституціоналістами лише як «окремі випадки» З їхньої точки зору, помилково пояснювати все господарське життя за допомогою тільки цих двох понять. Наприклад, діяльність російських підприємств в 1990-і роки, яка часто не відповідала канонам неокласичної теорії, цілком можна пояснити, якщо виходити з того, що ця діяльність здійснювалася в рамках індустріальної і традиційної підсистем.

При цьому кожен господарюючий суб'єкт одночасно функціонує у кількох «світах». Наприклад, будь-яка фірма діє в «ринковому світі», коли займається збутом своєї продукції, і в «індустріальному світі», коли безпосередньо організує виробництво.

Особливі проблеми виникають на «стику» різних «світів» або «угод», тобто в ситуації, коли одне і те ж взаємодія (будь то купівлі споживчих благ або прийняття політичних рішень) може потенційно прийматися на основі норм поведінки різних підсистем. Тут часто до несприятливих наслідком може призвести так звана «експансія угод», при якій здійснення взаємодій відбувається на основі норм одного з «світів» у тих сферах, де раніше використовувалися норми інших «світів». Прикладом може служити заміна цивільних «угод» на ринкові в політичній сфері.

Ясно, що, хоча новий французький інституціоналізм ближче до неоінституціоналізму, ніж еволюційна економічна теорія, він також не вписується в магістральний напрямок сучасного економічного аналізу.

Як вже було зазначено, новий французький інституціоналізм - найбільш пізніше напрямок у інституціоналізму і, ймовірно, найбільш значущі концепції в його рамках будуть створені лише в майбутньому, яке в даному випадку, хочеться сподівається, не виявиться надто далеким.