72. Еволюція української моделі ринкової економіки (90-ті рр.. ХХст. – поч.. Ххі ст.) та її теореетичне обгрунтування

Українські моделі ринкової економіки представлені: монетарною та кейнсіансько-інституціональною концепціями.

Хронологічні межі:=серпень 1991-го — жовтень 1992 року — утвердження України в статусі незалежної держави та проголошення курсу ринкових реформ на основі монетаристської моделі (В. Пинзеник, В. Лановий, В. Ющенко, В. Стельмах);=жовтень 1992-го — 1994 рік — реалізація низки заходів щодо макроекономічної стабілізації економіки України;=кінець 1994-го — 1999 рік — проведення радикальних економічних реформ та системи антикризових заходів;=2000—2004 роки — визначення стратегії економічного й соціального розвитку України на основі поєднання політики структурних змін та економічного зростання з ефективною соціальною політикою держави. Перехід на кейнсіансько-інституціональну модель ринкових перетворень (А. Гальчинський, І. Лукінов, В. Геєць, А. Гриценко, С. Єрохін, П. Єщенко, В. Кононенко, О. Онищенко, Б. Панасюк);=2005—2007 роки — проголошення стратегічних основ нової економічної політики з посиленням цільової спрямованості соціальних програм та системною модернізацією господарства;=2008 — до сьогодні — подолання проявів сучасної глобальної фінансово-економічної кризи та стабілізація національної економіки.

монетаристська модель передбачала усунення державного регулювання економіки та використання монетаристських методів регулювання економіки, пришвидшену приватизацію, відкритість економіки, пріоритетність макроекономічної стабілізації, форсоване стиснення грошової маси як основи гальмування інфляції, ліберальне ціноутворення, орієнтацію на зовнішні позики як рушійну силу економічного зростання. Процес реалізації монетарної політики в Україні відбувався за програмою «шокової терапії» — жорстко, без урахування інтересів незаможних верств населення, з демонтажем традиційних економічних зв'язків та інституцій.( Подібна позиція політичного керівництва країни, підтримувана частиною вітчизняних науковців і зарубіжних експертів, ґрун­тувалося на неокласичних підходах, згідно з якими для досягнення ринкової рівноваги необхідно директивне ціноутворення замінити ціноутворенням ринковим. У результаті цього гнучкі ринкові ціни мають урівноважити попит і пропозицію, забезпечити ефективне використання ресурсів та в перспективі — стійке економічне зростання.)

Упродовж перших трьох періодів було проведено: роздержавлення, приватизацію, структурну перебудову господарства, відпущено ціни та здійснено перехід до взаєморозрахунків з іншими пострадянськими країнами за ринковими цінами, проведено лібералізацію ринкової торгівлі, проголошено рівноправність усіх форм власності: державної, колективної, приватної , ці заходи забезпечили вступ України в квітні 1992 року до Міжнародного валютного фонду (МВФ) (українських економістів розглядали як негативний чинник для трансформаційної економіки України).

Через невідповідність українських реалій теоретичним постулатам (лібералізація цін зумовила переведення інфляції з прихованої форми у відкриту; високі темпи зростання грошової пропозиції – інфляційні процеси)відбувався виробничий спад, який став суттєвим чинником інфляції та дестабілізації економіки. 1996 – корекція курсу(поєднання активних ринкових перетворень з відновленням та посиленням державних регулюючих функцій). Програма передбачала(створення ринкового середовища,стабілізація макроекономічних тенденцій, розвиток підприємництва, боротьба з тіньовою економікою та корупцією,міни в грошово-кредитній сфері, формування законодавчої бази господарських процесів).економічна політика цього періоду стала комбінацією монетариських та адміністративних заходів, отримала назву «адміністративного монетаризму».

Використання методів «адміністративного монетаризму» дало деякі позитивні результати, але не могло забезпечити вихід з кризи. Тому відбувся перехід до кейнсіансько-інституціональної моделі (лібералізація економіки, розбудова розвиненого інституційного середовища . В. Ющенко «Реформи заради добробуту» програма розрахована до виконання на 2000-2004). У програмі визначено комплекс реформ: адміністративна, податкова, структурна реформи, створення сприятливих умов для підприємницької діяльності, усунення адміністративного втручання уряду в діяльність підприємств, реформування енергетичного сектору, розвиток ринку с/г, встановлення приватної власності на землю, реструктуризація зовнішнього боргу.

У процесі реформування української економіки за к-і моделі вітчизняні економісти (П юхименко,в кононенко, п єщенко, а чухно, а гальчинський) звертають увагу на такі заходи: орієнтація на інноваційний шлях розвитку та прискорення зростання економіки; повернення до фіксованих обмінних валютних курсів; розвиток інституційного ринкового середовища; стимулювання споживання домогосподарст ; посилення соціального захисту населення…

Наприкінці першого десятиліття ХХІ ст. процеси реформування наклалися на прояви глобальної фінансової кризи, що змусило уряд переглянути економічну політику(усунення політичної нестабільності в країні, узгодженості дій органів державної влади та суб’єктів господарювання,взаємодії фінансового та реального секторів економіки, залучення наукових кіл для розробки шляхів виходу з глобальної рецесії). Дедалі більше дослідників схиляються до думки про необхідність доповнення грошово-кредитних методів, які є найбільш використовуваними в україні, інструментами фіскальної політики, проведення державою ефективної економічної політики.