Тіпологія держав
Типологія держав – це поділ держав у відповідності до певного критерію, що здійснюється на підставі дослідження загальних найважливіших ознак, які властиві державі певної суспільно-економічної формації та відображають її сутність, зміст та значення. Типологію держав означає «поділ» усіх держав, що існували у минулому і існують на тепер, на групи, класи — типи. Поділ держав на типи покликаний допомогти з'ясувати, чиї інтереси виражали і обслуговували держави, об'єднані в конкретний тип.
Тип держави — сукупність держав, що мають схожі загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, ґрунтуванні на однакових економічних (виробничих) відносинах, на однаковому поєднанні загальносоціального і вузькогрупового (класового) аспектів їх сутності, аналогічному рівні культурно-духовного розвитку.
Тип держави характеризується:
• класом або соціальною групою, що перебуває при владі;• системою виробничих відносин і форм власності, на яких ця влада ґрунтується;
• системою методів і засобів, які застосовує ця влада для захисту виробничих відносин і форм власності;
• реальним (а не декларованим) загальносоціальним змістом політики держави, її справжньою роллю у суспільстві;
• рівнем культурно-духовного розвитку населення держави в цілому і особи.
Перші спроби дослідження загальних закономірностей формування та функціонування держав були зроблені ще Арістотелем, який вважав, що основними критеріями поділу держав є по-перше, кількість владарюючих в державі, по-друге функціональне спрямування держави тобто кількість тих функції, які виконує держава. За кількісною ознакою розподіляються держави, де основні владні повноваження належать главі держави та мають одноособовий характер, держави, де управління здійснюється колективним органом влади, і, нарешті такі держави, де прийняття важливих рішень безпосередньо залежить від більшості населення. Відносно сутності механізму державного функціонування, Арістотель виокремлює правильні та неправильні держави. Правильні форми – це монархії (одноособова влада монарха спрямована на досягнення суспільного блага), аристократії (влада “кращих”, що спрямована на захист державних та суспільних потреб), демократії (владні повноваження здійснюються безпосередньо народом).2 До неправильних Арістотель відносить деспотію (необмежена влада тирана), олігархію (існування вузького кола з представників влади, що переймаються виключно власними матеріальними інтересами) та охлократія - “влада натовпу”.
Також типологізацію держав можливо проводити і за такими критеріями як: за політичним режимом (демократичні та антидемократичні), ставленням до релігії (теократичні та світські); за формою державного правління (унітарні та федеративні); за формою державного устрою (унітарні та федеративні); за географічним положенням ( західні, східні, європейські, азіатські, африканські) тощо.
Поняття формаційного підходу до типології держав
Тривалий період
часу найбільш поширеним в юридичній
літературі був формаційний
підхід
до типології держави. Він був обґрунтований
К.Марксом та Ф.Енгельсом та розглядав
суспільно-економічні формації в якості
головного критерію, що характеризує
будь-яку державу.
У свою чергу, під суспільно-економічною формацією розуміється історичний тип суспільства, який визначається шляхом дослідження різних способів виробництва та розподілу матеріальних благ. Тому, у відповідності до формаційного підходу рівень розвитку виробничих сил визначає матеріально-технічну базу суспільства, а виробничі відносини складають економічний базис суспільства, якому повинні відповідати політичні, державно-правові та інші явища.1 Тобто перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої означає зміну системи виробничих відносин – економічного базису, а разом з тим і відповідного типу держави.