Класифікація держав за формаційним підходом до їх типології
У відповідності
до формаційного підходу до типології
держав основними історичними типами
держав є: рабовласницькі, феодальні,
буржуазні та соціалістичні (перехідні)
держави.
Рабовласницька держава є історично першим типом державної організації, що виникає на руїнах первісного суспільного ладу у зв'язку з розподілом суспільства на класи та зародженням перших соціально не однорідних сил у вигляді рабовласників та рабів. Держава необхідна рабовласникам для утримання в покорі рабів, їх експлуатації та придушення їх опору.
Рабовласницький лад існував у Давньому Єгипті, Індії, Китаї, Давній Греції та Римі та у своєму розвитку, а разом з ним і держава проходить дві стадії. Перша асоціюється з давньосхідним рабоволодінням, основними рисами якого була наявність значних залишків первісного ладу, ведення господарства, за яким рабу дозволялось мати власну сім'ю, збереження приватного та колективного рабоволодіння.
Відповідно до формаційного підходу феодальна держава є другим історичним типом держави. Феодальна держава розглядається як знаряддя організованого насильства над кріпосницькими селянами, орган диктатури феодалів.
Феодальна держава функціонувала: 1) на принципах станової ієрархії, тобто відносин сюзеренітету та васалітету, панування та підкорення найнижчих станів вищим; 2) залежність владних повноважень станів від розміру феодальної власності на землю; 3) юридичне прикріплення селян до землі.1
Державна влада належала феодалам, а селяни були позбавлені права брати участь в управлінні державою. Соціальна нерівність мала юридичне закріплення. Переважною формою правління була монархія.
Буржуазна держава — третій історичний тип держави, запропонований формаційною типологією. Згідно з цією теорією капіталістична держава забезпечує умови буржуазної експлуатації, в її основі — приватна власність на засоби виробництва, яка поділяє суспільство на два класи: буржуазію та пролетаріат. Пролетарі, які були позбавлені засобів виробництва змушені продавати робочу силу. Тому протилежний характер інтересів буржуазії та пролетарів примушував перших застосовувати силу держави для придушення незадоволеного робочого класу.
Також буржуазна держава заснована на відміні станових привілеїв та закріпленні принципу формальної рівності. Вона являє собою диктатуру буржуазії, спрямовану на те, щоб тримати в підпорядкуванні робітничий клас.
Нарешті, ще один історичний тип держави, що виокремлюється в рамках формаційної теорії, — соціалістична держава. Вважалося, що вона являє собою вищий і останній історичний тип держави. Соціалістична держава розглядалася як організація політичної влади трудящих на чолі з робітничим класом, як диктатура пролетаріату.
В процесі дослідження формаційного підходу до типології держав виокремлюються як негативні так і позитивні риси такого підходу. Головні недоліки такого підходу полягають у тому, що:
1) теорія соціально-економічних формацій була розроблена на основі матеріалу європейських країн. Західні ж країни відрізняли власною специфікою державної організації, тому не входили у межі формаційної теорії;
2) розвиток суспільства і держави характеризується як одночасний та попередньо визначений тобто одна формація закономірно змінюється іншою, більш прогресивною. Такий рух не має зворотньої сили тобто всі народи повинні пройти всі формації. Однак таке твердження не завжди підтверджується соціальною практикою;1
3) в межах зазначеного підходу дещо перебільшується роль економічних відносин перед політичними і соціальними;
4) перебільшення ролі соціалістичної держави, представлення її як вищого не експлуататорського типу держави (всі інші типи визначаються як експлуататорські й неповноцінні);
5) абсолютизація класового підходу, ігнорування загальносоціальної ролі держави.
Звичайно, марксистська типологія держави, заснована на формаційному підході, далеко не бездоганна. Сучасні вчені переосмислюють запропоновану Марксом формаційну теорію. Здійснюються спроби її удосконалення. До вже відомих формацій прихильники такого підходу пропонують додати "східну державу", "азійський спосіб виробництва" і "протофеодалізм". Слід по-новому підійти і до характеристики "посткапіталістичної" держави. Не можна ігнорувати також держави, що й далі йдуть соціалістичним шляхом розвитку (КНР, Куба, КНДР).