15. Поняття суверенітету. Принцип права рівних

Іноді у відповідних конституційних положеннях замість народного суверенітету декларується національний суверенітет. Зокрема, в ст. 1 Конституції Іспанії зазначено, що «національний суверенітет належить іспанському народу, від якого походять повноваження держави». Подібний текст містить і ст. З Конституції Франції. Така заміна термінів не є випадковою і свідчить про сполученість понять народного, національ­ного і державного суверенітету. Використання терміна «національний суверенітет» відображало процес формування в XVII—XIX ст.ст. національних держав. Нації, які на той час утворились, набували державних форм, тож не дивно, що майже відразу в зарубіжній політико-правовій науці поняття національного суверенітету стало сприйматись як першооснова державного суверенітету. Що ж до прийнятого в науці поняття державного суверенітету, то во­но звичайно трактується як верховенство держави на своїй території і неза­лежність у міжнародних відносинах. Верховенство держави означає дію в ме­жах її території тільки однієї публічної влади, яка визначає повноваження усіх державних органів і посадових осіб, а також підлеглість цій владі всьо­го населення території. Незалежність держави в міжнародних відносинах — це її непідпорядкованість будь-якій зовнішній владі, владі інших держав. Відрізняють дві сторони державного суверенітету: внутрішню: виражає верховенство і повноту державної влади відносно до усіх інших організацій у політичній системі суспільства, її монопольне право на законодавство, управління і юрисдикцію усередині країни в межах усієї державної території; зовнішню: виражає незалежність і рівноправність держави як суб'єкта міжнародного права у взаємовідносинах з іншими державами, недопустимість втручання у внутрішньодержавні справи ззовні. Внутрішній суверенітет називають ще законодавчим суверенітетом, оскільки він припускає право законодавчої влади видавати закони. У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. зазначені такі ознаки державного суверенітету України: 1) верховенство (інакше: прерогатива влади) -- відсутність іншої більш високої суспільної влади на території країни: державна влада може скасувати, визнати недійсним будь-який прояв усякої іншої суспільної влади; 2) самостійність — можливість самостійно приймати рішення усередині країни і ззовні за дотримання норм національного та міжнародного права; 3)  повнота (інакше: універсальність) — поширення державної влади на всі сфери державного життя, на все населення і громадські організації країни; 4)  неподільність влади держави в межах її території — одно-особовість влади в цілому і лише функціональний її поділ на гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову; безпосереднє здійснення владних велінь по їх каналах; 5)  незалежність у зовнішніх відносинах — можливість самостійно приймати рішення ззовні країни за дотримання норм міжнародного права і поважання суверенітету інших країн; 6) рівноправність у зовнішніх відносинах — наявність у міжнародних відносинах таких прав і обов'язків, як й у інших країн. До зазначених ознак суверенітету слід додати: 7)  невідчужуваність — неможливість довільної відчуженості легітимної та легальної влади, лише наявність закріпленої законом можливості делегувати суверенні права держави органам місцевого самоврядування (в унітарній державі), суб'єктам федерації та органам місцевого самоврядування (у федеративній державі). При визначенні принципів, які лежать в основі ООН, її Статут першого вказує принцип суверенної рівності держав (ст. +2). Це принцип лежить і в основі всього міжнародного права, характерні риси якого визначаються перш за все тим, що його суб'єктами є рівно суверенні держави. Основний зміст принципу: - Держави зобов'язані шанувати суверенну рівність і своєрідність одна одної, а також всі права, властиві суверенітету, включаючи правосуб'єктність; кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свою політичну, соціальну, економічну та культурну систему, встановлювати свої закони та адміністративні правила; - Усі держави мають рівні основними правами та обов'язками; - Вони повинні поважати право один одного визначати і здійснювати на свій розсуд свої відносини з іншими державами відповідно до міжнародного права; - Кожна держава має право брати участь у міжнародних організаціях та договорах; - Держави повинні сумлінно виконувати свої зобов'язання за міжнародним правом. Принцип складається з двох елементів - суверенітету і рівноправності, між якими існує нерозривний зв'язок. Суверенітет може бути реальним лише в умовах рівноправності. Взаємна повага суверенітету - необхідна умова рівноправності. Насправді суверенітет і міжнародне право - взаємопов'язані і необхідні один одному явища. Своєю владою суверенної держави створюють міжнародне право і забезпечують його реалізацію. Зі свого боку, міжнародне право служить гарантією суверенітету. Його основні засади є хартією суверенних прав держави. Міжнародне право розмежовує дію суверенної влади держав, регулює взаємодія суверенних влади і тим самим забезпечує реалізацію прав суверенних. Укладаючи договір, не обмежує держава, а реалізує свій суверенітет. Завдяки договору воно не лише створює для себе обов'язки, але й набуває додаткові можливості здійснення суверенних рацію. Ця проблема має далеко не лише теоретичний характер. Великої Вона стала предметом політики. Отже, суверенітет продовжує відігравати важливу роль як всередині держави, так і у міжнародних відносинах. Разом з тим в умовах зростаючої взаємопов'язаності держав обмежуються можливості одностороннього вибору поведінки. Все менше дій на світовий арені можуть здійснюватися без взаємодії з іншими державами. Зростає кількість проблем глобального значення, які можуть бути вирішувані лише спільними зусиллями держав. Здійснення суверенітету має відбуватися з урахуванням єдності глобальної системи. Отже, суверенітет держави - це виходить від народу верховна влада держави, незалежно що здійснюється відповідно до національного та міжнародного права. Рівність - другий елемент розглянутого принципу, нероздільно пов'язаний з суверенітетом. Мова йде про рівність суверенних прав держав. Що ж стосується інших прав, то вони можуть істотно відрізнятися. Одна держава бере участь у багатьох договорах, інше - в обмеженій кількості. Міжнародне право - право рівних (jus inter pares).