16. Привілеї й імунітети дипломатичних представництв

Недоторканність приміщень і території дипломатично­го представництва історично склалася як абсолютна. «Вла­ди держави перебування не можуть вступати в ці при­міщення інакше, як за згодою глави представництва», ­закріплено в ч. 1 ст. 22 Віденської конвенції про диплома­тичні зносини. Ця на перший погляд безперечна, без яких-небудь застережень норма виникла на основі величезної міжнародної практики, без якої неможливо усвідомити її непростий зміст. Приміщеннями дипломатичного представництва відпо­відно до міжнародного права вважаються будинки, спору­ди, що зайняті представництвом і його службами, а також земельна ділянка, на якій вони розташовані. Недотор­канність приміщень пов'язана з необхідністю забезпечити умови для здійснення представництвом його функцій і не є наслідком вилучення цієї території з-під суверенітету краї­ни перебування. Тому дипломатичне представництво не має екстериторіальності незалежно від того, чи є власністю ак­редитуючої держави земельна ділянка, приміщення (буди­нок), чи вони взяті в оренду. Тому на території дипломатич­ного представництва діє юрисдикція держави перебування з винятками, встановленими в міжнародному праві та на­ціональному законодавстві. Недоторканність приміщень дипломатичного представ­ництва означає, що як самі ці приміщення та предмети їхньої обстановки, так і майно, що знаходиться у приміщен­нях, а також засоби пересування представництва «користу­ються імунітетом від обшуку, реквізиції, арешту та ви­конавчих дій»¹. Приміщення представництва залишають­ся недоторканними навіть у випадках пожежі на їхній території чи стихійного лиха. Доступ відвідувачів у пред­ставництво здійснюється з урахуванням вимог безпеки. Користування недоторканністю приміщень не може бути сполучене із зловживанням цим імунітетом. Дипломатич­не представництво не повинно використовувати свої при­міщення не за своїми функціями. Недоторканність архівів і документів. «Архіви і докумен­ти представництва є недоторканними в будь-який час незалежно від їхнього місцезнаходження»¹. Свобода офіційних зносин дипломатичного представ­ництва необхідна для здійснення офіційних функцій і є природним наслідком представницького характеру посоль­ства або місії. й експлуатація радіопередавачів здійснюється за згодою держави перебування. Звільнення від податків і зборів (фіскальні привілеї) три­валий час існувало як норма міжнародної ввічливості, ви­знана на основі взаємності. Природа цієї норми в особливо­му статусі представництва, на яке як на орган іноземної держави, що володіє імунітетами відповідно до міжнарод­ного права, не поширюється територіальне верховенство країни перебування. Митні привілеї, як і фіскальні, здавна існували в обме­жених межах у багатьох державах і розцінювалися як да­нина міжнародній ввічливості. Уперше митні привілеї дип­ломатичного представництва були сформульовані як нор­ма загального міжнародного права при кодификації дипломатичного права та закріплені у Віденській конвенції про дипломатичні зносини: «Держава перебування відпові­дно до прийнятих нею законів та правилами дозволяє вво­зити та звільняє від усіх мит, податків і зборів, за винят­ком складських зборів, зборів за перевезення та подібного роду послуг: а) предмети, призначені для офіційного вико­ристання представництва; б) предмети, призначені для особистого використання дипломатичного агента або членів його родини, що живуть разом із ним, включаючи предмети, призначені для облаштування» (ч. 1 ст. 36). Як видно, митні привілеї не мають у міжнародному праві абсолютного характеру. Їхній обсяг установлюється зако­нодавством кожної держави, тому найчастіше може бути визначений на умовах взаємності. В Україні питання про митні привілеї в Положенні про дипломатичні представниц­тва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р. не врегульоване, а віднесене до ведення «законодавства України відповідно до норм міжнародного права» (п. 11). Право користатися прапором і гербом акредитуючої дер­жави на приміщеннях представництва, а також на засобах пересування належить Представництву та його голові¹. Пе­ріодичність користування прапором і емблемою (гербом) своєї держави представництво визначає самостійно. Звичаї, що мають відношення до статусу дипломатич­ного представництва. Крім закріплених у нормах Віденсь­кої конвенції про дипломатичні зносини дипломатичні представництва можуть мати привілеї й імунітети, що існу­ють у силу міжнародних звичаїв. Багато з нині закріпле­них у міжнародному праві привілеїв й імунітетів пройшли через стадію міжнародного звичаю.