6. Проблеми розвитку рекреаційного комплексу.

З переходом української економіки на ринкові принципи й умови господарювання в її рекреаційному комплексі відбулися докорінні зміни. До початку процесу економічного реформування стан рекреаційної галузі характеризувалося дефіцитом на послуги галузі. Широкий попит був обумовлений, перш за все, низькою ціною путівок на санаторно-курортне лікування, оскільки основна частина витрат оплачувалася профспілками за рахунок коштів соціального страхування або інших джерел. З іншого боку, доступність цін на путівки забезпечувалася тим, що розвиток матеріально-технічної бази рекреаційних, оздоровчих та туристських закладів здійснювалося за рахунок власників цих установ або за рахунок коштів державного бюджету. Це означає, що фінансування цього процесу не перекладати на плечі конкретних споживачів послуг - відпочиваючих. Планування і управління діяльністю цих установ повністю регламентувалося їх власниками, а також координувалося на місцевому рівні. У 90-ті роки ситуація суттєво змінилася. Ринкові умови єдиним критерієм діяльності господарюючих суб'єктів зумовили отримання прибутку. Економічна криза, що супроводжувався падінням виробництва, зниженням рентабельності і зростанням збитковості більшості промислових підприємств, на балансі яких знаходились санаторно-курортні заклади, призвів до того, що підприємства опинилися не в змозі надалі фінансувати поточні витрати, а, тим більше, розвивати їх матеріальну базу . Щоб окупити виробничі витрати, розрахуватися з державою по податках, забезпечити беззбитковість і підтримати у належному стані свою матеріально-технічну базу, підприємства курортно-туристського комплексу були змушені підняти ціни на путівки. Однак цей крок натрапив на різке зниження рівня доходів основної частини населення країни, його платоспроможного попиту на послуги галузі. У поєднанні з різким скороченням підтримки рекреаційної сфери державою і майже повним зникненням соціального туризму і дитячих закладів відпочинку це призвело до того, що санаторії, будинки та бази відпочинку країни позбулися основного контингенту відпочиваючих. На жаль, діяли раніше і зруйновані адміністративні механізми не були своєчасно замінені новими, адекватними формуються ринковими умовами, що і призвело до кризового стану курортно-туристського комплексу. Його підприємства продовжують відчувати труднощі, зумовлені необгрунтованістю практики оподаткування, при якій вони, будучи по суті лікувальними установами, платять податки на загальних підставах. Необгрунтовано завищені комунальні платежі, питома вага яких у вартості путівок досягає 50%. Для курортів державного рівня особливо гострими є питання взаємовідносин з державним бюджетом, обсягів та системи централізованого фінансування, інших форм і методів державної підтримки. Таким чином, для адаптації до мінливих ринкових умов господарювання конкретних підприємствах рекреаційної сфери недостатньо обмежуватися лише складанням власної програми розвитку. Ринкова модель економіки зажадала розробки принципово нових підходів до формування організаційно-економічного механізму розвитку курортно-туристського комплексу. Даний процес дуже складний і потребує серйозної перебудови економічних і соціальних відносин у цьому комплексі. Загострюється необхідність розробки та вдосконалення механізмів державного регулювання та фінансової підтримки рекреаційної галузі. Більш пильної уваги і глибокого аналізу вимагають відбуваються тут процеси приватизації і акціонування, які здійснюються не завжди відповідно до існуючої правової та нормативної базою. Відсутній реальний механізм залучення інвестицій в об'єкти курортно-туристського комплексу, зберігаються екстенсивні, малоефективні методи використання рекреаційних ресурсів. Разом з тим, вітчизняний туристський бізнес до ринкових умов адаптувався, і досить швидко. На жаль, ця адаптація пішла обхідним, вельми неефективним для держави шляхом. У короткий час утворилося безліч приватних фірм, які стали задовольняти потреби українських громадян в туризмі, насамперед - у закордонному. Надзвичайно зріс виїзний туризм, який, з економічної точки зору, рівноцінний вивезення капіталу з країни. І хоча зараз нереально стверджувати, що Україна буде отримувати від туризму доходи, порівнянні з доходами від цієї сфери економіки, наприклад, середземноморських країн, тим не менше, не можна не визнати, що можливості розвитку туризму в Україні величезні і рекреаційні ресурси в значній мірі не використовуються . Згідно Земельного Кодексу України в межах її території серед різних категорій земель виділяються землі рекреаційного призначення та землі оздоровчого призначення з природними лікувальними факторами (курортні зони). Площа освоєних та потенційних територій рекреаційного та оздоровчого призначення становить 12% території України. Більшість існуючих рекреаційних та оздоровчих установ зосереджена в більш ніж 240 курортних населених пунктах, які входять до спеціального переліку, затверджених постановою уряду України (15. Х11.1997. № 1391). Сучасне використання рекреаційних та оздоровчих територій і установ має наступні тенденції:

- зниження рекреаційного попиту населення в 2,5 рази (за рахунок високих цін - на путівки, конкуренції з боку закордонних курортів, зайнятості населення в період відпусток на власних садово-дачних ділянках); - зменшення рівня рентабельності рекреаційних та оздоровчих установ (коефіцієнт їх використання становить 0.25-0.30%); - складність регулювання процесів освоєння рекреаційних територій - при непрофільному їх використанні (наприклад, житлове та дачне будівництво) у зв'язку з неврегульованістю нормативно-правової бази подібного суміщення. На сьогоднішній день в Україні немає повного кадастру земель рекреаційного та оздоровчого призначення; не встановлені проектні межі охоронних зон усіх видів (зон санітарної охорони курортів, прибережних захисних ліній уздовж морів і т.д.); не визначені показники резервних рекреаційних земель і юридично не оформлені як землі запасу рекреаційного призначення. Основними проблемами збереження та раціонального використання територій рекреаційного та оздоровчого призначення та існуючої системи установ є: - необхідність визнання на державному рівні пріоритетів цінності рекреаційних територій у порівнянні з іншими видами функціонального використання земель; - потреба встановлення на законодавчому рівні вимог до власників земель щодо збереження та резервуванню в межах їх землеволодінь унікальних місцевостей з лікувальними ресурсами, приморськими пляжами, природно-заповідним фондом; - актуальність реструктуризації існуючого рекреаційного фонду, його реконструкції та часткової переорієнтації на нові функції відповідно соціальним потребам населення і умовам ринкової економіки. Відповідно до "Концепцією Генеральної схеми планування території України", прогноз розвитку системи рекреаційних та оздоровчих установ та відповідних територій визначається такими основними напрямами: І етап (2001-2006 рр..) - Прогнозується зростання фонду даної галузі в 1,2 рази; ІІ етап (2006-2016 рр..) - в 1,5-2,0 рази; ІІІ етап (2016-2026 рр..) - в 2,1-3 рази. Перспективне і поетапне освоєння рекреаційного потенціалу регіонів України припускає на період до 2026 року освоїти 48% (3665,0 тис. га) від загальних потенційних ресурсів (7669,0 тис. га). При цьому передбачається резервування для рекреаційних цілей 4004,0 тис. га територій. Оцінки перспектив ефективного освоєння рекреаційних територій України показують, що пріоритетними напрямками розвитку цих територій в курортно-туристських та оздоровчих цілях є: - будівництво нових установ, які відповідають світовим стандартам, для розвитку національної системи туризму та інтеграції її з міжнародними туристичними структурами; - забезпечення умов відпочинку для соціально вразливих категорій населення (дітей, людей похилого віку, інвалідів) і особливо тих, які піддалися радіаційному опроміненню внаслідок Чорнобильської катастрофи; - створення законодавчих передумов для розвитку нових форм екологічного, сільського та фермерського туризму, будівництва приватного рекреаційного житла та підприємств малого рекреаційного бізнесу. Для збереження і подальшого раціонального освоєння рекреаційних та оздоровчих ресурсів необхідна реалізація системи наступних заходів: - розробка комплексної державної програми розвитку курортів, зон відпочинку і туризму, природно-заповідного фонду на період до 2010 року - для визначення загальної стратегії раціонального використання рекреаційних, оздоровчих та природоохоронних територій; - підготовка проекту закону України "Про території оздоровчого та рекреаційного призначення" - для встановлення їх правового статусу, характеру земельних відносин, порядку оголошення територій загальнодержавного значення та міри відповідальності за порушення законодавства у цій галузі; - розробка, по-перше, кадастру оздоровчих і рекреаційних земель, по-друге, регіональних (обласних) схем розміщення курортів, зон відпочинку і туризму, заповідних територій - для врахування інтересів даної галузі і збалансованого містобудування при розвитку територій на екологічно орієнтованих засадах; - складання нового переліку територій з визначенням їх меж, що резервуються для організації курортів, зон відпочинку і туризму в Україні (замість аналогічного документа, затвердженого Постановою уряду України 10.12.1977, № 606), спрямованого на досягнення цілей збереження цінних природних ресурсів в умовах приватизації та розпаювання земель; - розробка пропозицій щодо розширення зовнішніх зв'язків регіонів України - в курортно-рекреаційної галузі та створенню туристичних центрів міжнародного значення, а також щодо участі України у конкретних міжнародних програмах і проектах з проблем розвитку прикордонних рекреаційних територій.