2. Ідентифікація та оцінка ризиків суттєвого викривлення

При ідентифікації та оцінці ризиків суттєвого викривлення аудитор повинен оцінити рівень невизначеності попереднього оцінювання, пов’язаного з обліковою оцінкою.

Аудитор повинен визначити, чи призводять, за судженням аудитора, будь-які облікові оцінки, які були ідентифіковані як такі, що мають високий рівень невизначеності попереднього оцінювання, до значних ризиків.

3. Процедури у відповідь на оцінені ризики суттєвого викривлення

На основі оцінених ризиків суттєвого викривлення аудитор повинен визначити:

а) чи належно застосував управлінський персонал вимоги застосовної концептуальної основи фінансової звітності, що стосуються облікової оцінки

б) чи були прийнятними та чи застосовувалися послідовно методи здійснення облікових оцінок, а також чи є прийнятними за конкретних обставин зміни, якщо вони були, в облікових оцінках або у методі їх здійснення порівняно з попереднім періодом.

Як дії у відповідь на оцінені ризики суттєвого викривлення аудитор повинен вжити один або кілька з наведених нижче заходів з огляду на характер облікової оцінки:

а) визначити, чи надають події, що відбуваються до дати аудиторського звіту, аудиторські докази щодо облікової оцінки;

б) виконати тести того, як управлінський персонал здійснював облікову оцінку, а також даних, на яких вона ґрунтується.

Щодо облікових оцінок, які призводять до значних ризиків, додатково до інших процедур по суті, виконаних для задоволення вимог МСА 330 аудитор повинен оцінити таке:

а) як управлінський персонал розглядав альтернативні припущення або результати і чому вони були відхилені; або в який інший спосіб управлінський персонал розглядав невизначеність попереднього оцінювання при здійсненні облікової оцінки;

б) чи є обґрунтованими значні припущення, використані управлінським персоналом;

в) намір управлінського персоналу виконати конкретний план дій та спроможність здійснити його, якщо це потрібно для визначення обґрунтованості значних припущень управлінського персоналу або для належного застосування застосовної концептуальної основи фінансової звітності.

4. Критерії визнання та оцінки

Щодо облікових оцінок, які призводять до значних ризиків, аудитор повинен отримати достатні та прийнятні аудиторські докази того, чи відповідає вимогам застосовної концептуальної основи фінансової звітності:

а) рішення управлінського персоналу визнати або не визнати облікові оцінки у фінансовій звітності;

б) обрана основа оцінювання для облікових оцінок.

5. Оцінка обґрунтованості облікових оцінок і визначення викривлень

На основі аудиторських доказів аудитор повинен оцінити, чи облікові оцінки у фінансовій звітності є обґрунтованими у контексті застосовної концептуальної основи фінансової звітності або викривленими.

6. Розкриття інформації, пов’язаної з обліковими оцінками

Аудитор повинен о тримати достатні та прийнятні аудиторські докази про те, що розкриття у фінансовій звітності інформації, пов’язаної з обліковими оцінками, відповідає вимогам застосовної концептуальної основи фінансової звітності.

Щодо облікових оцінок, які призводять до значних ризиків, аудитор повинен оцінити достатність розкриття інформації про невизначеність попереднього оцінювання у фінансовій звітності у контексті застосовної концептуальної основи фінансової звітності.

7. Ознаки можливої упередженості управлінського персоналу

 Аудитор повинен виконати огляд суджень і рішень управлінського персоналу при здійсненні облікових оцінок для того, щоб ідентифікувати наявність ознак, які свідчать про можливу упередженість управлінського персоналу. Ознаки можливої упередженості управлінського персоналу самі по собі не є викривленнями для цілей формування висновків про обґрунтованість індивідуальних облікових оцінок.

8. Письмові запевнення

Аудитор повинен отримати письмові запевнення від управлінського персоналу, а також за потреби від тих, кого наділено найвищими повноваженнями, стосовно того, чи вважають вони обґрунтованими значні припущення, які використовувалися при здійсненні облікових оцінок.

9. Документація

Аудитор повинен включати до аудиторської документації:

а) основу для висновків аудитора щодо обґрунтованості облікових оцінок та розкриття інформації про них, що призводить до значних ризиків;

б) ознаки можливої упередженості управлінського персоналу за їх наявності.

10. Ідентифікація значних операцій поза межами нормальної діяльності

Отримання подальшої інформації про значні операції, що виходять за межі нормальної діяльності суб’єкта господарювання, дає змогу аудитору оцінити наявність чинників ризику шахрайства, якщо такі є, та, якщо застосовна концептуальна основа фінансової звітності встановлює вимоги до пов’язаних сторін, виявити ризики суттєвого викривлення.

Прикладами операцій, що виходять за межі нормальної діяльності суб’єкта господарювання, можуть бути:

– Складні операції з власним капіталом, зокрема реструктуризація суб’єкта господарювання або поглинання.

– Операції з офшорними суб’єктами господарювання, розташованими в юрисдикціях із слабким корпоративним законодавством.

– Оренда приміщень або надання управлінських послуг суб’єктом господарювання іншій стороні без винагороди.

– Операції з продажу з незвичайно великими знижками або можливістю повернення товарів.

– Операції з круговими домовленостями, наприклад продаж із зобов’язанням про зворотну купівлю.

– Операції в рамках контрактів, умови яких змінюються до завершення їх терміну дії.