44. Предмет граматики.

Термін граматика (грец. урадцатікт|, від урацца — літера, на- писання) у лінгвістичній літературі вживається у значеннях: 1) будова мови; 2) розділ мовознавства, що вивчає граматичну будову мови •— систему морфологічних категорій і форм слів різних частин мови, синтаксичних категорій, словосполучень і речень та способи словотворення. Граматика як наука сформувалася в еллінську епоху (III—І ст. до н. є.), хоча відомо, що вже шумери й вавилонці (III—І тис. до н. є.) у «силабаріях» — двомовних філософських посібниках — виділяли списки граматичного змісту (парадигми словозміни дієслова, займенників тощо). У граматиці Паніні (V ст. до н. є.) було описано «граматичний словотвір» давньоіндоарійської мови (санскриту), зроблено спробу класифікації слів на частини мови, визначено функції основних відмінків тощо. Погляди давньоін- дійських граматистів знайшли подальший розвиток в античній теорії — у філософських працях Протагора, Платона, Арістотеля, граматиках Олександрійської граматичної школи та ін. Від учен- ня про звуки, пов’язаного з навчанням ритміки і метрики вірша, правильного читання, зумовленого потребами ораторського ми- стецтва, дослідження слова та його етимології граматика поступово переходить до таких об’єктів аналізу, як граматичні форми слів, частини мови, словозміна різних класів слів тощо. В античних граматиках уперше було введено термін синтаксис, власне, було закладено основи виокремлення двох головних розділів грама- тики — м о р ф о л о г і ї і с и н т а к с и с у . М о р ф о л о г і я (грец. цорфг) — форма, W>yo<; — слово, вчення) — розділ граматики, який вивчає слово як гра-матичну одиницю мови з погляду притаманних йому гра- матичних значень і форм та лексико-граматичні класи слів — частини мови — їх граматичні категорії, систе- му словозміни і формотворення. С и н т а к с и с (грец. ovvia^iq — побудова, поєднання, по- рядок) — розділ граматики, що вивчає способи організації слів у словосполученнях і реченнях, будову і правила тво- рення та функціонування словосполучень і речень. З ученням про частини мови тісно пов’язане питання про способи творення слів, що є предметом словотвору, або дери- ватології. Оскільки лексичні, словотвірні і граматичні значен- ня у слові виражаються переважно морфемами, то традиційно в граматиці як предмет вивчення розглядається також мор- фемна будова слів різних частин мови. Граматика оперує науковими абстракціями, що відобража- ють узагальнені лінгвістичні сутності її семантики. Граматич- ними одиницями є морфема, слово, словоформа, синтаксична конструкція (словосполучення, речення). За ступенем абстракції та характером вияву парадигматичних і синтагматичних відно- шень одиниці граматичного рівня неоднакові. Вираженням різно- го ступеня абстрактності є морфема і морф як конкретний вияв морфеми в слові або слово в сукупності його слово- форм і конкретна презентація словоформою певної функції на синтаксичному рівні. Найвищий ступінь абстрактності власти- вий синтаксичній конструкції як інваріантній моделі (схемі) побудови словосполучення, простого чи складного речення. Структурна модель реалізується в конкретних синтаксичних конструкціях. Слово в граматиці, з одного боку, розглядається як морфоло- гічна одиниця, що входить до певної частини мови із властивою цьому класові системою словоформ, граматичних значень і за- собів їх вираження. З другого боку, словоформа, як і незміню- ване повнозначне слово, є синтаксичною одиницею, що висту- пає членом речення або виконує в ньому функцію звертання чи службову роль у вираженні семантики речення. Слово по- в’язане з усіма структурними елементами мови, але саме його категорійне значення визначає функції в реченні. Словник конкретної мови пов’язаний з її граматикою. Зміст висловлен- ня (речення) складається з лексичних значень слів і їх струк- турних значень, або граматичних смислів, які здатні виражати 5частини мови за правилами відповідної граматики. Тому цент- ральним у граматиці є вчення про граматичні значення, спосо- би та засоби їх вираження, граматичні форми і граматичні ка- тегорії. Сучасна теорія граматики розвиває традиційні фундамен- тальні ідеї мисленнєвої і мовної категоризації у напрямі поглиб- леного вивчення змістово-функціонального аспекту багаторів- невої структури мови. Зокрема, категорійний підхід до вивчення граматичної будови мови зумовив виділення у функціональній граматиці як різновиду її к а т е г о р і й н о ї г р а м а т и - к и, основним завданням якої є функціональна кваліфікація граматичних одиниць і категорій. У категорійній граматиці виокремлюють три підсистеми: 1) ка- тегорійний синтаксис, присвячений вивченню функцій мінімаль- ної синтаксичної одиниці (як компонента речення або слово- сполучення) та синтаксичних одиниць-конструкцій — речення і словосполучення у комунікативному, семантичному і формаль- ному аспектах; 2) категорійна морфологія, об’єктом вивчення якої є мінімальна морфологічна одиниця — морфема, морфоло- гічне слово та частини мови; 3) категорійний словотвір, при- свячений розглядові словотвірних категорій в аспекті зумов- леності їх семантико-синтаксичними категоріями речення

Грама́тика (грец. γραμματική, від γράμμα — «літера», «написання») — термін, який вживається в двох пов'язаних значеннях: як будовамови і як розділ мовознавства, що вивчає граматичну будову мови.

Граматика, як будова мови, це характерна для конкретної мови сукупність правил за якими слова об'єднуються в змістовні фрази і речення, набираючи при цьому залежних від функції в реченні форм, а також правил утворення слів. У граматиці мови виділяють морфологічніодиниці, категорії та форми, синтаксичні одиниці та категорій, а також словотвірні одиниці і способи словотворення. Граматика конкретної мови на відміну від її лексики відносно стабільна, однак і вона змінюється з часом під впливом різноманітних чинників за загальними законами розвитку мови.

Граматика, як наука про граматичну будову мови, вивчає спільні закономірності граматик різних конкретних мов та відмінності між ними. Вона складається з двох розділів: морфології та синтаксису. Деякі вчені відносять до граматики також розділ словотвору, зокрема питання про способи морфологічного словотворення — афіксацію і основоскладання, — що тісно пов'язуються з ученням про частини мови.

Центральним у граматиці є вчення про граматичні значення, граматичні форми і граматичні категорії.