17. Голосні звуки

Усі звуки української мови, а їх 38, поділяються на голосні (гласные) і приголосні (согласные).

Голосні звуки творяться за допомогою голосу, їх усього шість. До голосних належать: [а],[о],[е],[и],[у],[і].

В основі класифікації голосних лежить різне положення губ і язика при вимові голосних звуків.

Губи беруть активну участь у створенні лише двох голосних [о] та [у], які називають лабіалізованими, тобто огубленими. Всі інші голосні звуки, а саме [а],[е],[и],[і], - належать  до нелабіалізованих, або неогублених.

Поділ голосних на групи за положенням язика має два критерії: підняття (рух угору-вниз) та ряд (рух уперед-назад). Рядів є всього три: передній, середній та задній. В українській мові фонем середнього ряду немає. До переднього ряду належать [і],[и],[е], а заднього, відповідно, - [а],[о],[у].

Розрізняють також три види підняття язика: низьке, середнє, високе. Голосні звуки [і],[у] творяться за допомогою високого підняття, [и] дещо зниженого, порівняно з попередніми, але вищим за середнє підняття, до якого належать  фонеми [е] та [о], тому підняття [и] класифікують як високо-середнє. Низьке пілняття має [а].

Узагальнимо усі види голосних фонем у таблиці:

Класифікація голосних звуків

підняття		високе	високо-середнє	середнє	низьке
ряд	передній	і	и	е
	середній
	задній	у		о	а

 

18.

Приголосні звуки та їх класифікація

Звуки мови, при утворенні яких видихуваний струмінь зустрічає в ротовій порожнині різні перепони, називаються приголосними. В українській мові 32 приголосні звуки, які характеризуються і класифікуються за такими ознаками:

1) за участю голосу й шуму в їх творенні; 

2) за місцем творення; 

3) за способом творення; 

4) за наявністю або відсутністю м’якості.

Класифікація приголосних за участю голосу та шуму За участю голосу й шуму в утворенні приголосних, тобто за роботою голосових зв’язок, приголосні поділяються на сонорні і шумні, а шумні в свою чергу на дзвінкі і глухі. Сонорні – звуки, в яких голос переважає над шумом, їх 9: [в][й][р][р′][м][н][н′][л][л′]. Дзвінкі – звуки, в яких шум переважає над голосом, їх 11: [б][д][д′][з][з′][дз][дз′][ж][дж][Ґ][г]. Глухі – звуки, які складаються тільки з шуму, а голос в їх творенні взагалі відсутній, глухих звуків в українській мові 12 : [п][т][т′][с][с′] [ц] [ц′] [ш] [ч][к] [х] [ф]. Дзвінкі і глухі приголосні становлять пари:  [б] - [п];   [д] - [т];   [д′] - [т′];   [з] - [с];   [з′] - [с′];  [дз] - [ц];  [дз′] - [ц′];  [ж] - [ш];  [дж] - [ч];  [ґ] - [к];  [г] - [х]. Але! Звук [ф] не має парного дзвінкого звука, тому що звук [ф] не український, а запозичений з грецької мови. Крім того, за характерним шумом серед приголосних виділяють: 1) шиплячі [ж], [ш], [ч], [дж]; 2) свистячі [з], [с], [ц], [дз], [дз′]. Вимова та правопис дзвінких та глухих приголосних

Дзвінкі і глухі приголосні, взаємодіючи у мовному потоці, можуть уподібнюватися один одному, що відображається у вимові (орфоепічні правила) та може передаватися на письмі (орфографічні правила). 1. Вимова та правопис дзвінких приголосних Дзвінкі приголосні в літературній вимові звучать дзвінко — і в кінці слова, і перед глухими приголосними, а на письмі передаються відповідними буквами: гриб, мороз, пляж, поріг, рибка, вудка, доріжка, поразка, могти, міг, домігся.

Звук [г] у словах легко, вогко, нігті, кігті, дьогтю, дігтяр і похідних від них словах вимовляється як [х], але на письмі це не передається. Написання букви г у цих словах перевіряємо за допомогою таких слів: легенько, волога, ніготь, кіготь, дьоготь, де г потрапляє у позицію між голосними звуками.

У префіксах роз-, без- завжди пишеться буква з: розпорядження, розсилка, розцінка, розсада, розсіл, безпека, безсилля, хоча у швидкому темпі мовлення звук [з] частково оглушується і наближається у вимові до звука [с]: [розспиетáти]; У словах натхненний, натхнення пишеться і вимовляється т, хоча у спільнокореневих словах вживається д: дихати, надихати. Звук [з] у морфологічній позиції префікса перед наступним глухим приголосним вимовляється як [с]: [сшúти], [счиенúти], проте на письмі с вживається тільки перед к, ф, п, т, х : скасувати, сформувати, спорядити, схвалити, стислий, а в інших позиціях пишеться з зшити, зсипати, зцілити. 2. Вимова та правопис глухих приголосних Глухі приголосні у позиції перед дзвінкими уподібнюються у вимові до парних їм дзвінких, але це не відображається на письмі: [бород′бá] – боротьба, [молод′бá] – молотьба, [л′іджбá] – лічба, [воґзáл] – вокзал. Щоб перевірити, яку букву писати, сумнівний приголосний треба поставити перед голосним: молотьба — молотити, просьба — просити, повсякденний — всякий день. Класифікація приголосних за місцем творення

За місцем творення, за активним мовним органом, що бере участь в утворенні звука, приголосні поділяються на губні, язикові (передньоязикові, середньоязикові, задньоязикові), глоткові, або фарингальні. Губні приголосні творяться в результаті зближення нижньої губи з верхньою або верхніми зубами, їх є 5: ''[б][п][в][м][ф].

Передньоязикові приголосні творяться в результаті зближення передньої частини язика із зубами або переднім піднебінням, таких приголосних в українській мові 22: [д][д′][т][т′][з][з′] [дз][дз′][ц][ц′][ж] [ш][дж][ч][р][р′][л][л′][н][н′].

Середньоязикові приголосні творяться в результаті зближення середньої частини язика з середнім піднебінням, такий приголосний в українській мові 1 - [j].

Задньоязикові приголосні творяться в результаті зближення задньої частини язика із заднім піднебінням, їх в українській мові 3: [ґ][к][х].

Глоткові (фарингальні) приголосні творяться в результаті зближення кореня язика із задньою стінкою глотки, в українській мові 1 глотковий приголосний - [г].

Класифікація приголосних за способом творення

За способом творення шуму, тобто за характером перепони, утворюваної на шляху видихуваного струменя повітря, приголосні поділяються на зімкнені, щілинні, зімкнено-щілинні (африкати) і дрижачі. Зімкнені приголосні творяться при щільному зімкненні (дотику) мовних органів, яке розривається видихуваним струменем повітря. Зімкнені приголосні поділяються на: 

ротові приголосні, при творенні яких після розірвання зімкнення струмінь повітря виходить через рот, таких приголосних 8: [б][п][д][д′] [т][т′][Ґ][к];

носові приголосні, при творенні яких після розірвання зімкнення струмінь повітря виходить через рот і через ніс, таких приголосних в українській мові 3: [м][н][н′].

Щілинні приголосні творяться при зближенні мовних органів до вузької щілини, таких приголосних в українській мові 13: [в][ф][з][з′][с][с′][ж][ш] [j][г][х][л][л′]. Зімкнено-щілинні приголосні (африкати) – це приголосні, при утворенні яких мовні органи утворюють зімкнення, яке не проривається, а переходить у коротку щілину, їх 6: [ч][ц][ц′][дз][дз′][дж]. Дрижачі приголосні творяться в результаті вібрування кінчика язика до переднього піднебіння, таких приголосних 2: [р][р′].

Класифікація приголосних за твердістю/м’якістю За наявністю або відсутністю пом’якшення (палаталізації) приголосні поділяються на м’які та тверді. Термін палаталізація пояснюється артикуляцією цих приголосних, оскільки пом’якшення виникає внаслідок додаткового підняття середньої спинки язика в напрямку до твердого піднебіння (лат. рalatum – тверде піднебіння). Тверді приголосні (24)[б] [п] [в] [м] [ф] [ж] [ч] [ш] [дж] [ґ] [к] [х] [г] можуть бути напівпом’якшеними: [б’] [п’] [в’] [м’] [ф’] [ж’] [ч’] [ш’] [дж’] [ґ’] [к’] [х’] [г’]  Тверді приголосні [д] [т] [з] [с] [ц] [дз] [н] [р] [л]утворюють пари за твердістю / м’якістю М'які приголосні (8) [д′] [т′] [з′] [с′] [ц′] [дз′] [н′] [р′] [л΄] утворюють пари за твердістю / м’якістю М'який приголосний [j] не має парного твердого Увага! Після твердих приголосних, що не мають парних м'яких - [б], [п], [в], [м], [ф], [ж],[ч], [ш], [дж], [ґ], [к],[х], [г], не пишеться м'який знак. Вимова м'яких приголосних  М'якими в будь-якій позиції можуть бути лише приголосні [д′], [дз′], [т′], [з′], [с′], [ц′], [л′], [н′], [j]: [кáжут′], [колúс′], [дéн′], [блúз′ко], [jунáц′кий], [под′áка], [jáшчик]. Але!перед голосним [и] приголосні завжди тверді [дим], [тин]. Приголосний [р′] буває м'яким тільки перед голосним: ряд [р'ад], крюк [кр'ук], ларьок [лар'óк]. Приголосні [б’], [п’], [в’], [м’], [ф’], [ж’], [ч’], [ш’], [дж’], [Ґ’], [к’], [х’], [г’] бувають лише пом'якшеними частіше — перед [і], рідше — перед іншими голосними: вітер [в’íтер], білий [б’íлий], гірський [г’ірс' кúй], щільно [шч’íл′но] збіжжя [з′б’íж’:а], піддашшя [п’іддáш’:а], бюро [б’урó]. Приголосні [з′], [с′], [дз′], [ц′] перед м'якими й пом'якшеними приголосними переважно вимовляються м'яко: кузня [кýз'н'а], свято [с'в'áто], цвях [ц'в'ах], спів [с'п'ів].

20

Наголос

Однією з основних ознак голосних фонем є наголос, шо виявляється тільки в слові.

Наголос в українській мові виконує подвійну функцію. По-перше, він об'єднує звукові комплекси в окремі слова. Наприклад, звуковий комплекс вищезазначений з одним наго­лосом сприймається як одне слово, а комплекс вище зазначе­ний, що має два наголоси, позначає два слова. Так само: дав-ноочікуваний, нижчезгаданий, передбачити і давно очікуваний, нижче згаданий, перед бачити. По-друге, наголос виступає як засіб розрізнення слів та словоформ. Наприклад, подані пара­ми слова вигода (користь) і вигода (зручність), захват (захоп­лення) і захвйт (пристрій, ширина робочого ходу), лікарський (від лікар) і лікарський (відліки), похідний (від похід) і похідний (який походить від чогось) — різні, на шо й вказує наголос. У різних відмінках стоять слова руки і руки, вікна і вікна, різний вид мають дієслова насипати і насипати.

Наголос в українській мові вільний і рухомий, тобто може падати на будь-який склад і під час змінювання слова пересу­ватися: голова — голови — голови — голів, казати — кажеш — кажу.

Система наголошування в українській мові досить склад­на. Тому у випадках сумніву щодо наголосу слід звертатися до словників.

Разом із тим спостерігаються й деякі закономірності в на­голошуванні слів.

1. Віддієслівні іменники середнього роду на -ання, у яких більше двох складів, мають наголос, як правило, на суфіксі: навчання, завдання, запитання, читйння, визнйння, видання, пізнйння, послання.

Але є й відхилення від цього правила: обладнання (набір механізмів тощо), нехтування, бігання, ковзання.

2. Наголос у багатьох іменниках жіночого роду із суфіксом -к(а) у множині переходить на закінчення: вказівка — вказівки, учителька — учительки, ластівка — ластівки, голка — голки, писанка — писанки] але: родичка —родички, сусідка — сусідки, верхівка — верхівки.

3. У багатьох двоскладових прикметниках наголос падає на закінчення: вузький, кружний, легкий, липкий, мілкий, низький, новий, нудний, пісний, різкий, сипкий, скучний, стійкий, стічний, страшний, твердий, тісний, тонкий, трудний, тяжкий, черствий, чіткий, чуткий, шкільний.

У прислівниках, утворених від таких прикметників, на­голос падає на перший склад: вузько, легко, мілко.

4. У дієсловах перший склад закінчень -емо, -имо, -ете -ите не наголошується: несемо, несете (а не «несемо» «несете»); ідемб, ідете (а не «ідбмо», «ідете»); підемо, підете; будемо, будете; гуркдчемо, гуркочете; гуркотиш} , гуркотите; залишимо, залишите.

5. Треба запам'ятати наголос у таких словах: агент, бюлетень (множина: бюлетені), кулінарія, випадок, діалог, документ, засуха, монолаг, їм 'я, катаабг, некролог, експерт, жевріти, квартал, кілометр, колія, компроміс,  кропива, мережа, одинадцять, ознака, оптовий, партірі   пасквіль, пеня, перепис, перепустка, піна, предмет, прйятель, приятелька, разом, рукопис, середина, сільсько­господарський, спина, співробітник, титульний, урочи­стий, феномен, цемент, центнер, черговий, чотирнадцять, шофер.

6. У багатоскладових словах, крім основного, є ще побічні інаголоси, які розташовуються через один або два склади від основного: переробити, винагороджувати, безперечний, задоволений, подорож. Побічний наголос на дає українській мові особливої співучості, плавності. У прискореному темпі мовлення він чується слабко, в уповільненому — сильніше. Особливо виразно такий  наголос чується в складних словах: синьо-жовтий, гірничоддбувнйй, новобудова.

21. Інтонація (від лат. intono — голосно виголошую), сукупність мелодики, ритму, темпу, інтенсивності, акцентних буд, тембру і інших просодичних елементів мови. Інтонація організовує мову фонетично, є засобом вираження різних синтаксичних значень і категорій, а також експресивного і емоційного забарвлення.

Надсегментні одиниці накладаються на лінійне мовлення не по одному, а в цілому, формуючи таким чином явище, що дістало назву інтона́ція, одиницею якої часто називаютьінтонаційну конструкцію. Інтонацію вивчає інтонологія.

Інтонація надає мовленню семантики, експресії, модальності, стилістичного забарвлення тощо. Відповідно виконує такі функції:

Комунікативна функція, тобто функція реалізації комунікативних типів висловлення (розповідні, питальні, спонукальні речення).

Функція модальності. Вираження ставлення мовця до того, про що говориться.

Емоційна функція. Вираження за допомогою мови психічного стану мовця, а також надання емоційних значень висловлення.

Видільна функція. Полягає в інтонаційному виділенні певних частин висловлення, напр., головніших порівняно з другорядними в інформаційному плані.

Конструктивна (конститутивна) функція. Завдяки інтонаційним засобам сегментні одиниці мовлення формуються у висловлення.

На думку Н. Плющ, О.Бас-Кононенко, З.Дудник (Плющ Н. та ін. СУЛМ. Фонетика, 2002), комунікативна функція інтонації є провідною. За метою висловлювання в українські мові розрізняються такі комунікативні типи висловлювань, як розповідь, питання, спонукання.

Інтонаційна конструкція розповідного висловлювання має висхідно-спадний а бо спадний рух основного тону, що означає завершеність думки. Разом зі спадом тону спадає і сила і темп вимови.

Інтонаційна конструкція питального речення зазвичай характеризується висхідним, висхідно-спадним і спадним тоном. Темп вимови питання як правило вищий за відповідь на нього в розповідній інтонації. Для запитання відчутними є особливості зміни ЧОТ на початку і в кінці вислову, швидкість спаду ЧОТ та інтенсивності. Побудова інтонаційної моделі питального типу речення ускладнюється різними видами питання: питання про нову інформацію, питання-перепит, альтернативне питання, риторичне питання.

Інтонаційний контур спонукального речення визначається висхідно-спадним, рідше — спадним характером руху ЧОТ. Такий тип речення теж неоднозначний — може бути наказ, вимога, пропозиція, прохання, порада тощо.