53. Аналітичний спосіб

Граматичні значення виражаються за допомогою матері­альних (звукових) засобів. Наприклад, у словоформах тихіший і більш тихий граматичне значення вищого ступеня прикметників виражено в першому випадку суфіксом -іш-, у другому — словом більш. Іноді відсутність матеріального показника є теж способом позначення граматичного значення. Наприклад, те, що в словоформі канікул немає закінчення, вказує, що іменник стоїть у родовому відмінку множини. У такому разі ми говоримо про нульове закінчення.

Мова може послуговуватися синонімічними граматичними засобами (наприклад, на майбутній час однаково вказує і допоміжне слово будемо, і афікс -мемо: будемо знати, знатимемо). Є в мові й омонімічні засоби вираження граматичних значень (наприклад, закінчення -є в словах поле, земле, мале, коле передає різні граматичні значення).

Є синтетичні й аналітичні способи вираження граматичних значень.

Якщо лексичне й граматичне значення виражається в одному слові, то такий спосіб називається синтетичним (наприклад: знатиму, серйозніший).

До синтетичних способів належить вираження граматичних значень за допомогою афіксів (закінчень, суфіксів, префіксів), наголосу {руки — родовий відмінок однини, руки — називний відмінок множини), чергування звуків {руки і руці)у суплетивізму (утворення граматичних форм того самого слова від різних коренів: я — мене, ми — нас, добрий — кращий).

Якщо граматичне значення виражається окремо від лексичного, то такий спосіб називається аналітичним (наприклад: буду знати, більш серйозний).

До аналітичних способів належить вираження граматичний значень за допомогою прийменників (різні відмінки: стіл — на стіл, синові — при синові), допоміжного дієслова бути {буду писати), часток {сказав — сказав би, акуратний — більш акуратний), сполучників, порядку слів {Свідомість визначає буття і Буття визначає свідомість: Гарний день і День гарний).

54. Критерії виділення частин мови.

55. Характеристика основной частини мови

Загальна характеристика частин мови

Визначення самостійних частин мови (вони відповідають на питання і мають лексичне значення) і службових (вони не відповідають на питання і не мають лексичного значен­ня). Поділення самостійних частин мови на класи: клас імен (іменник, прикметник, чи­слівник, займенник) і клас дій (дієслово, прислівник). Класифікація службових частин мови відповідно до їхніх функцій у реченні: прийменник, сполучник, частка. Вигуки як окрема частина мови.

Морфологія вивчає не тільки будову слова і способи словотвору, а й класи слів за їх будовою, формами словозміни і загальним категоріальним значенням. Ці класи слів називаються частинами мови.

Розрізнення частин мови у відповідному контексті впливає на право­пис окремих слів і зумовлює юридичну точність і професійну значимість документа, ось чому про практичне користування орфографією у межах ділового спілкування треба говорити окремо.

Усі слова залежно від їхнього значення, граматичних ознак, способів змінювання і ролі у реченні поділяються на десять частин мови: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, прийменник, сполучник, частки.

Частини мови, у свою чергу, можуть бути самостійними і службови­ми (останні без самостійних частин мови не існують). Перші мають лексичне значення, відповідають на питання і виступають членами речен­ня, а другі, навпаки, не мають самостійного лексичного значення, не відпо­відають на питання і не можуть бути членами речення. Наприклад, слова книга, добрий, читати мають лексичне й граматичне значення і відпові­дають на питання, а слова але, для, якби, не, ні виконують тільки граматичну функцію: з'єднують слова або речення (але, якби), указують на відмінок (для - Р.в.), заперечують чи підсилюють (не, ні).

Розрізнення самостійних і службових частин мови досить часто до­зволяє уникнути орфографічних помилок (особливо при написанні слів ра­зом або окремо): Воронцов мовчав... Зате Самієв, потираючи маленькі, жваві, брунатні руки, говорив невтомно. (О.Гончар); Я люблю тебе, дру­же, за те, що в очах твоїх море синіє. (В.Сосюра). У першому випадку слово зате не відповідає на питання, є службовою частиною мови і, таким чином, виконує функцію сполучника. У другому - словосполучення за те відповідає на питання (люблю "за що?"), має лексичне значення вказівного займенника, граматичне значення знахідного відмінка з відповідним закін­ченням і прийменником за і виступає в ролі додатка.

Подальша класифікація частин мови дозволяє більш повно відчути і передати технічними засобами писемної форми мовлення їх значення і функції.

Самостійні частини мови умовно можна поділити на клас імен, до яких належать іменник, прикметник, числівник, займенник, і клас дій,

де виділяються дієслова і прислівники. Дієприкметник і дієприслівник не є окремими частинами мови, вони є формами дієслова. Усі самостійні час­тини мови, крім прислівника, змінюються.

 

56. Типи словосполучень

Залежно від того, до якої частини мови належить головне слово, словосполучення поділяються на такі типи:

1. Іменникові (субстантивні) - з іменником у ролі головного слова, який сполучається: з) з прикметником (сучасне життя, рухливі ігри, вступна бесіда, погожі дні); б) з іменником у непрямих відмінках без прийменника та з прийменником (перемога народу, мрії про волю); в) з займенником (цей день, твоя увага, наша радість); г) з дієрикметником (пожовкла трава, зів 'ялі квіти, посивіле волосся); ґ) з прислівником (читання вголос, їзда верхи); д) з інфінітивом (уміння говорити, бажання вчитися).

2. Дієслівні (вербальні) словосполучення, в яких головним словом виступає дієслово, що сполучається: а) з іменником у непрямих відмінках без прийменника та з прийменником (виконати доручення, шанувати бабусю, навчатися мови, вірити людині, писати на папері); б) з інфінітивом (учитися малювати, просити привітати);

в) з прислівником (жити чесно, відповідати чітко, читати вголос);

г) із займенником без прийменника та з прийменником (поважати ЇЇ, турбуватися про нього).

3. Прикметникові (ад'єктивні) словосполучення - з прикметником у ролі головного слова, який сполучається: а) з іменником у непрямих відмінках, з прийменником і без прийменника (потрібний людям, вдячний дітям, рожевий від сонця); б) з прислівником (дуже цікавий, надзвичайно вдалий, напрочуд вродливий); в) із займенником без прийменника та з прийменником (відомий всім, залежний від мене); г) з інфінітивом (здатний працювати, змушений залишити, готовий допомогти).

4. Числ і в н ико в і (нумеральні) словосполучення - з числівником у ролі головного слова, що найчастіше сполучається: а) з іменником у непрямих відмінках (двоє курчат, обидві дівчинки, кілька кварталів); б) з числівником (один з п яти).

5. Займенникові (прономінальні) словосполучення - з займенником у ролі головного слова, який сполучається: а) з іменником (хтось із малюків, когось із класу); б) з прикметником (щось цікаве, хтось у білому); в) з займенником (щось інше, кожного з нас).

6. Прислівникові (адвербіальні) словосполучення - з прислівником у ролі головного слова, який сполучається: а) з іменником (високо в небі, далеко від міста); б) з прислівником (зовсім добре, пізно ввечері, досить повільно).

До прислівникових словосполучень належать також і словосполучення з предикативними прислівниками (словами категорії стану) в ролі головного слова (цікаво послухати, мені холодно, темно в лісі).

57. Синтаксичні зв'язки слів

 Як було вже зазначено, словосполучення ґрунтуєтьсяна синтаксичних зв'язках між словами, що входять донього. У мовах світу існують, крім сурядного, такі основнітипи синтаксичних зв'язків: узгодження, керування, ко-ординація, прилягання, тяжіння, інкорпорація, замикан-ня та ізафет.

УЗГОДЖЕННЯ

— тип синтаксичного зв'язку, за якого гра-матичні значення стрижневого слова повторюються в за- лежному слові. Якщо в обох словах є рід,

число

і

відмінок,

то вони повинні бути однаковими. Наприклад:

велика ра-

дість, польовими стежками;

нім.

eine

neue

Feder

"нове пе-

ро".

В англійській мові узгодження — рідкісне явище, ботут прикметники не мають показника числа, іменники немають категорії роду, а категорія відмінка слабо вираже-на. Як приклади узгодження в англійській мові можнанавести лише словосполучення, що складається зі вказів-них займенників та іменників:

this book 

"ця книжка" —

these books

"ці книжки";

that tree

"те дерево" —

those

trees

"ті дерева".

КЕРУВАННЯ

— тип синтаксичного зв'язку в словосполу-ченні, коли одні граматичні значення стрижневого словавикликають у залежному слові інші, але конкретно визна-чені (певні) граматичні значення, тобто форма залежногослова повністю зумовлюється стрижневим словом. Напри-клад:

читаю книжку, захоплююсь книжкою, радію книж-ці, бракує (брак) книжки, малюнок у книжці;

англ.

to let 

те

"дозволити мені",

to kiss her 

"поцілувати

її",

mother'sroom

"кімната матері"; нім.

schreiben an (seinen) Bruder 

"писати (його) брату",

in Bewegung geraten

"приводити врух".

КООРДИНАЦІЯ

— це взаємна супідрядність підмета і при-судка (особливий тип зв'язку, який не є ні сурядним,

ні

підрядним),

їх

взаємна узгодженість. Підмет і присудок 

 

Граматика

формально уподібнюються один одному. Вони можуть ко-ординуватися у відмінку, роді та числі

(вода чиста),

вроді та числі

(соловейко щебетав),

у 

числі (дівчата спі-вають),

у числі та особі

(він сидить,

англ.

she works

"вонапрацює") тощо.На відміну від узгодження, координація — це двобіч-ний зв'язок, який поєднує узгодження й керування.Наприклад, в реченні

Я читаю

присудок керує називнимвідмінком підмета, а підмет узгоджується з присудком у першій особі

однини.

ПРИЛЯГАННЯ

— зв'язок між словами в словосполученні, який виражається позиційно (порядком слів) або інтона-ційно. Прилягають до стрижневого слова незмінні слова(прислівники, дієприслівники, неозначена форма дієсло-ва). Наприклад:

рух уперед, слухати уважно, повірити

 зразу, уміння аналізувати, відповідати сидячи;

нім.

arbeiten hier 

"працювати тут",

sehr eifrig 

"дуже старан-

но". Для англійської мови це найпоширеніший зв'язок.Тут прилягати можуть усі самостійні частини мови:

won-derful song 

"чудова пісня",

nice story

"гарне оповідання",

 great writer 

"великий письменник",

to visit a friend 

"відвідати товариша",

to take interest in smth.

"цікавитисячим-небудь",

ready to answer 

"готовий відповідати",

to read 

well 

"читати добре",

awfully glad 

"дуже радий",

the song 

of the nightingale

"пісня солов'я",

a travel by bus

"подорож автобусом",

to fly a plane

"пілотувати літак",

to run a fac-tory

"керувати фабрикою",

to begin writing 

"почати писа-ти",

to deside to leave

"вирішити від'їхати".Усі вищенаведені приклади ілюструють позиційне при- лягання. Прилягання, яке виражається інтонаційно, мож-на продемонструвати на таких прикладах:

Сильно засмаг-

 лий хлопець кидає спис; Ходити довго не міг.

Першу фра-

зу можна прочитати так, що слово

сильно

може інтона-ційно прилягати до слова

засмаглий (сильно засмаглий)

і до слова

кидати (сильно кидає).

Другу фразу інтонаційноможна також інтерпретувати двояко:

Ходити довго/не міг

і

Ходити/довго не міг.

Тяжіння — це узгодження предикативного означення зпідметом. Наприклад:

Батько повернувся задоволений;

Учитель ходив замислений; Дівчина слухає вдоволена му-

 зику.

Зі смислового боку цей зв'язок означає, яким є пред-мет, виражений підметом, у момент здійснення позначу-ваної присудком дії. Л.А. Булаховський назвав тяжінняподвійним синтаксичним зв'язком, бо, з одного боку,

діє-Словосполучення і речення 313

слово-присудок керує означенням, а, з другого, означення узгоджується з підме