64. Правозахисний рух в Україні.

Після смерті Сталіна, як вважають, в Україні починає зароджуватись пра-возахисний рух та громодянський опір правлячому режиму· Перший документ цього руху — «Відкритий лист до ООН», що його передали в 1955 р· українські політичні в'язні з таборів у Мордовії·

Молоде покоління українських інтелектуалів (письменники, художники, режисери, актори), які щиро повірили в оголошений М·Хрущовим на ХХ з'їзді КПРС курс на десталінізацію суспільного житгя, своєю творчістю протестували проти пануючої задушливої атмосфери, боролися за українські культурні цінності, національну свободу і людську гідність·

Важливою формою руху протесту були підпільні групи, які мали на меті домогтися не тільки демократичних прав, але й самостійності Україні. В 1953-1959 рр.виникли: Український національний комітет (унк), Український націо-нальний фронт (УНФ), Об'єднана Партія Визволення України та ін. Слід зазначити, що відомими стали тільки ті групи, які були розкриті  органами безпеки і над якими відбувся суд· За даними КДБ, протягом 1954-1959 рр· в Україні було ліквідовано 183 "націоналістичних та антирадянських угруповань", за "анти-радянську діяльність" було притягнуто до судової відповідальності 1879 осіб.

Українська Робітничо-Селянська Спілка {УРСС) серед цих груп мала дещо ширшу основу· Створена у 1958 р· на Львівщині групою юристів під проводом Левка Лук'яненка (працював штатним пропагандистом Радехівського райкому КПУ), ця організація вперше у післявоєнній історії склала грунтовну програму, де йшла мова про легальну боротьбу за вихід України з СРСР· Україна мала «стати абсолютно ні від кого незалежною самостійною державою»· Перед-бачалися самостійність України з широко розвиненим соціалістичним державним устроєм» та "завоюванням демократичних прав». Сп1лка мала намір перетво-ритися у партію, але перед її другим з'їздом було арештовано керівників, а організацію розгромлено. У травні 1961 р· у Львівському обласному суді відбувся процес над УРСС· ЛЛук'яненка бупо засуджено до смертної кари, яку пізніше було замінено п'ятнадцятирічним ув'язненням.

На початку 60·х років відбулись судові процеси над дисидентами з Донець-ка, Зопор1жжя, Рівного, Тернополя, Чернівців, Луганська, Києва· В 1962-1963 рр· були піддані «проробкам», з подачі Хрущова, представники творчої інтелігенції. На Україні в пресі критикувались за «формалістичні викрутаси» Ліна Костенко, Микола Вінграновський, Іван Драч та ін· Головними акціями , проведеними дисидентами, були: виступи біля пам'ятника Т.Г.Шевченкові в Києві, конференція з питань культури української мови в Київському університеті. Багато дисидентів ставили вимоги лише часткового поліпшення існуючої системи, але й цього було достатньо щоб потрапити під пильне око КДБ.

Члени українського правозахисного руху та громадянського опору виступа-ли також в обороні інших народів, зокрема, проти дискримінації євреїв, кримських татар·

Білет 17.

24. Становлення української козацько-гетьманської держави, її політичний устрій та конституційні засади. (конспект есть).

Наприкінці 1648 — на початку 1649 рр. гетьман тріумфаль­но повертається до Києва. У цей час відбуваються історичні зміни в поглядах Б. Хмельницького як ватажка народного пов­стання. Перемоги 1648 р. над польськими військами дали змогу українцям зрозуміти свою силу. Відбувається зближення ко­зацької верхівки з православною церквою. Духовенство та інте­лігенція переконують гетьмана в необхідності захисту інтересів не лише козацької верстви, а всього українства. Гетьман стає керманичем українського народу; на нього тепер покладено значно ширші обов'язки.

Таким чином, якщо раніше гетьман міг покластися хіба що на право «військового захвату» в Україні, не маючи династич­них прав на управління, то тепер він проголошує польському посольству, що сам Бог дав йому право бути «єдиновладцем і самодержцем руським».

На початку 1649 р. Б. Хмельницький офіційно оголосив свої наміри стосовно перспектив і кінцевої мети війни з поляками. Це сталося 10 лютого 1649 р. під час переговорів у Переяславі з королівським посольством. Відповідь гетьмана на умови пе­ремир'я, запропоновані польськими послами, сучасні дослід­ники оцінюють як програму розбудови української держави. Водночас утворена Українська держава розглядалася як спад­коємиця Київської Русі.

У Зборівському мирі впер­ше в історії українсько-польських відносин Україна одержувала з боку Польщі визнання певної самостійності як козацька дер­жава.

Визвольна війна сприяла розбудові української держави. На звільнених землях 1648 р. було утворено центральні і місцеві органи влади, запроваджувався новий адміністративно-терито­ріальний поділ. Особливістю козацької держави був її війсь­ковий характер. Він зумовлювався необхідністю виборювати незалежність і традиціями Війська Запорізького. Найвищим за­конодавчим органом була Генеральна Рада — загальна рада всього війська. Виконавча і судова влада зосереджувалася в ру­ках гетьмана. Він скликав Генеральну та старшинську ради, видавав універсали, брав участь у судочинстві, організовував фінансову систему, за рішенням ради розпочинав війну, вів переговори, керував дипломатичними зв'язками, був головно­командуючим збройних сил. Генеральна старшина допомагала гетьману керувати державою.

Територія козацької республіки згідно з умовами Зборів-ського договору складалася з Київського, Чернігівського й Брацлавського воєводств (200 тис. кв. кілометрів). Населення становило близько 1,4—1,6 млн. осіб. Столицею й гетьмансь­кою резиденцією було м. Чигирин. Уся територія поділялася на 16 полків. Полки — на 10—20, а часом більше сотень. Міста мали Магдебурзьке право. У селах справами відали старости, яких обирала селянська громада, а справами козаків — обрані ними отамани. Військове-адміністративну владу на території полків І сотень здійснювали полковники і сотники, яких оби­рали ради. Було ліквідовано велике І середнє землеволодіння, фільварко-панщинну систему господарства, кріпацтво. Форму­валася козацька, селянська і державна власність на землю. Було проголошено особисту свободу абсолютної більшості селян і міщан, які мали змогу вільно вступати до козацького стану.

Гетьманська держава мала сильну армію. Її було створено в перший рік війни шляхом об'єднання розрізнених селянських і козацьких загонів. Армія налічувала близько 60-80 тис. козаків і була організована за полково-сотенним територіальним по­ділом: певна територія виставляла кілька сотень козаків, які об'єднувалися в полк. Військо складалося з різних верств насе­лення, більшу частину становило «покозачене» селянство і міське населення. Проте ядром армії було реєстрове й запо­різьке козацтво.

У козацькій державі функціонувала своя фінансова система. Керівництво здійснював Б. Хмельницький. Головними джере­лами прибутку держави були земля, сільськогосподарські про­мисли та їх оренда, торгівля, загальні податки, якими обкла­дали (крім козаків) населення. Серед грошових знаків в обігу були польські монети, пізніше — московські й турецькі гроші. У 1649 р., на думку дослідників, розпочалося карбування націо­нальної монети.

У козацькій державі діяла своя система судочинства. Вона складалася з Генерального, полкових і сотенних судів. У містах діяли міські, а також церковні суди.

Б. Хмельницький з перших місяців війни особливу увагу приділяв дипломатичній діяльності, спрямованій на зміцнення міжнародного становища козацької держави. Було укладено військово-політичний союз з Кримським ханством, Трансильванією, встановлено дружні відносини з ВалахІєю, Венецією. Завдяки вдалій зовнішній політиці гетьманського уряду козаць­ка держава зміцнила позиції на міжнародній арені.

Після перших великих перемог над польським військом, здобутих у 1648—1649 рр., формування Української козацької республіки Б. Хмельницький, розуміючи, що війна не скінчи­лася, спрямовує титанічні зусилля на зміцнення новоствореноЇ держави, ЇЇ міжнародне визнання. Тому 1650 р. характеризував­ся насамперед Інтенсивною дипломатичною діяльністю гетьма­на України, її головною метою був пошук надійних союзників у боротьбі проти Польщі. Саме цю мету переслідував Б. Хмель­ницький, налагоджуючи дружні взаємини з Волощиною, Тран-сильванією, Молдавією, Кримом, Туреччиною, Росією.

На думку відомого українського Історика В. Липинського, Богдан Хмельницький до самої смерті (серпень 1657 р.) зали­шався фактично єдиним і повноправним правителем Україн­ської козацької держави. усі питання ЇЇ життєдіяльності (внут­рішні і зовнішні) він розв'язував самостійно, не радячись з російським царем. Під час його гетьманства в московську скарб­ницю не надійшло жодної копійки,

Подібний статус (майже незалежної держави) свідчить, що Україна в державному розумінні мала щось більше, ніж зви­чайний протекторат. Вона одержала більші права, ніж Їх мали Молдавія, Волощина чи Кримське ханство в складі свого «про­тектора» — Османської імперії. Тому вірогідно, що згідно :

договором 1654 р., незважаючи на визнання верховенства корони Романових, Українська держава увійшла до складу Росі на принципах не стільки протекторату, скільки конфедерації.

Втім закріплені Переяславське -Московською угодою правовІ взаємовідносини між Україною і Росією залишилися зобов'язаинями на папері і не були здійснені на практиці.