62. Розкрити рух народників у Російській імперії та в Україні в другій половині хіх століття.

Розгортання буржуазних реформ, завершення промислового перевороту, що відбувалися в другій половині XIX ст., суттєво ускладнили соціальну структуру суспільства. Поряд з традиційними станами феодального суспільства – селянством та поміщиками, які у цей час зазнають значних змін під впливом майнової диференціації, виникають нові класи – пролетаріат та буржуазія. Робітничий клас України формувався як складова загальноросійського пролетаріату. Порівняно із західноєвропейським робітничим класом він мав свої особливості: більш пізній час формування та виходу на політичну арену; надзвичайно високий ступінь концентрації на виробництві; вкрай важке економічне становище та політичне безправ'я; багатонаціональний склад; значний відсоток молоді в пролетарському середовищі. У своїй сукупності ці особливості визначили політичне обличчя та специфіку психологічного складу вітчизняного пролетаріату, стимулювали розвиток революційності та радикалізму в його поглядах та діях.

Суттєво відрізнялася від західної і національна буржуазія. У Російській імперії цей клас формувався за сприяння та під контролем самодержавства, був тісно пов'язаний з поміщицьким землеволодінням. Ці специфічні умови визначали консерватизм та вірнопідданість вітчизняної буржуазії. Зростаючи в умовах наздоганяючої модернізації, якій притаманні стрімке посилення ролі держави, цей клас був залежним не стільки від коливань на ринках сировини, капіталів, товарів, скільки від змін у політиці уряду, що виступав монополістом на цих ринках. Саме тому особливістю вітчизняних капіталістів-підприємців була орієнтація не на вільну конкуренцію, а на монополію держави, не на завоювання політичної влади, а на органічне "вписування" в жорстку, централізовану систему самодержавної влади.

У другій половині XIX ст. формується інтелігенція – специфічна верства населення, яка, не маючи приватної власності, займалася не фізичною, а розумовою працею, розвитком та поширенням культури у суспільстві. Відповідно до перепису населення до цієї верстви в Україні належали 4,1% населення. У пореформений період інтелігенція зазнала значних змін. По-перше, вона стала більш неоднорідною, у її складі зросла частка різночинного елементу. Зокрема, якщо на початковому етапі становлення інтелігенції основним джерелом формування цієї верстви було дворянство, то наприкінці XIX ст. лише 20-25% складу інтелігенції мали дворянське походження, решта- вихідці з різночинців. По-друге, переважна більшість інтелігенції України була неукраїнського походження. У 1897 р. лише 16% юристів, 25% учителів і майже 10% письменників були українцями. По-третє, асиміляторська політика царського уряду призвела до значної русифікації інтелігенції. По-четверте, власне українська інтелігенція проживала переважно у селах та невеличких містах, працюючи земськими вчителями, лікарями, агрономами тощо, тоді як у крупних містах її частка була незначною. Наприкінці XIX ст. українці становили менше третини міського населення, у складі якого домінували росіяни та євреї.