104. Розкрити особливості соціально-економічної та політичної ситуації в урср в роки «перебудови» (1985 – 1991 роки).

Причини. У другій половині 80-х рр. поступово складається нова політична і морально-психологічна обстановка, на формування якої впливає цілий комплекс чинників:

а) загострення соціально-економічної кризи в суспільстві;

б) поглиблення кризових явищ в КПРС і КПУ, критика їхньої діяльності;

в) можливість в умовах гласності виразити незадоволення офіційним поясненням причин чорнобильської катастрофи;

г) серйозні проблеми в області національної політики, насамперед падіння статусу української мови;

д) загострена увага до «білих плям» української історії, національної символіки;

є) ріст значимості загальнолюдських цінностей і ін.

У результаті в суспільстві все більше усвідомлювалась необхідність і можливість перевороту. З 1988 р. наступає новий етап національно-визвольного демократичного руху на Україні.

Найважливіші процеси цього етапу:

1) з 1988 р. поширення «неформальних рухів»;

2) утворення нових політичних організацій і партій;

3) ліквідація політичного монополізму КПУ (потім заборона її діяльності після серпневих подій 1991р.), початок формування багатопартійності;

4) загострення політичної боротьби у республіці (страйки шахтарів Донбасу в 1989 р. і в 1990 р., вибори в Ради різноманітних рівнів у березні 1990 р.; політичне голодування студентів у жовтні 1990 р.; референдуми 1990 р. і 1991 р.; президентські вибори і т.д.);

5) діяльність Верховної Ради України (прийняття 16 липня 1990 р. «Декларації про державний суверенітет України»; 24 серпня 1991 р. — «Акта проголошення незалежності України»; розробка проекту нової Конституції; підготування і прийняття законів і т.д.).

Нові політичні рухи та партії на Україні виникають унаслідок росту політичної і національної самосвідомості населення:

1) утворення НРУ («Рух») на початку 1989 р., програма якого відстоювала ідею суверенітету України, відродження української мови і культури, піднімала екологічні проблеми і підтримувала демократизацію політичної й економічної системи. Особлива увага зверталася на необхідність солідарності всіх етнічних груп в Україні. Поява «Руху» стала першим викликом монополії Компартії України на владу;

2) поява з 1990 р. нових політичних партій (створення Української республіканської партії, Демократичної партії України, Української Християнсько-Демократичної партії, Партія «зелених» України та ін. — усього 16 партій) і суспільно-політичних організацій;

3) утворення і діяльність громадських організацій («Зелений світ», історико-просвітницьке товариство «Меморіал», республіканське товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка «Просвіта» тощо).

104. Проаналізувати політичний розвиток України в умовах незалежності (кінець ХХ - початок ХХІ століття).

Першочерговою задачею незалежної України стало державне будівництво. Варто підкреслити, що державотворчі процеси надзвичайно ускладнювалися відсутністю нової Конституції. Однак, стосунки між гілками влади в результаті оновлення вищих органів суттєво не поліпшилися. Відсутність ефективної системи влади призводила до падіння авторитету влади, до втрати нею ж контролю над суспільними процесами. Прийняття Конституції 28 червня 1996 р. завершило період державного становлення, закріпило правові основи незалежності України. З прийняттям Конституції завершилося остаточне формування законодавчої, виконавчої і судової влади в Україні. 

Україна, відійшовши від тоталітарної однопартійності, впала в іншу крайність – у гіпертрофовану багатопартійність., що призвело до створення мультипартійної політичної системи.

Політична невизначеність та невисокі темпи розвитку політичної системи вимагали суттєвих змін у організації державної діяльності. У 2000 р. Л. Кучмою був ініційований всенародний референдум, головним результатом якого мало стати створення коаліційного уряду і право Президента на розпуск парламенту. 5 березня 2003 р. Президент України у телевізійному зверненні до українського народу наголосив на необхідності проведення в Україні політичної реформи. її метою є: законодавче закріплення рішень, що приймаються на всеукраїнських референдумах; перехід від президентсько-парламентської моделі державного устрою до парламентсько-президентської; вдосконалення механізму отримання та противаг у системі владних відносин; чітке визначення владних повноважень та компетенції, що дозволить позбутися дублювання на всіх рівнях владних структур та розроблення механізмів відповідальності всіх інституцій влади за результати своєї діяльності; запровадження широкого дієвого самоврядування на засадах Європейської хартії місцевого самоврядування; проведення змін у виборчій системі України, які б забезпечили політичну стабільність через політичну відповідальність за результати діяльності у владних структурах на центральному, регіональному та місцевому рівнях тих сил, що виграють виборчі перегони; забезпечення ефективної державно-регулятивної діяльності у сфері економіки з одночасним вирішенням соціальних потреб населення.