Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
КОНСПЕКТ ОСНОВИ БІОЛОГІЇ І ГЕНЕТИКИ.doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

2. Механізми газообміну.

Процес дихання поділяють на 5 етапів:

1) конвекційне надходження повітря у повітроносні шляхи і дифузія газів між повітроносними шляхами та альвеолами (зовнішнє дихання);

2) дифузія газів між альвеолами і кров’ю;

3) перенос газів кров’ю;

4) дифузія газів між капілярною кров’ю і тканинами;

5) внутрішнє, або тканинне, дихання (вивчає біохімія).

Газообмін на перших чотирьох етапах забезпечують два механізми:

1. Дифузія - це пасивне пересування молекул газу з області його високої концентрації в область низької. Для дифузії молекул газів не потрібна енергія макроергічних сполук.

Рушійною силою дифузії є парціальний тиск газу (p), або градієнт концентрації газу (∆p): чим він вищий, тим інтенсивніший газообмін.

Парціальний тиск - це тиск одного газу в суміші газів. Атмосферне повітря являє собою газову суміш, яка містить ≈ 79% N2, ≈ 21% О2 і незначну кількість СО2 та інших газів. Кожний газ у цій суміші розвиває свій тиск незалежно від наявності інших газів. Так, pN2 = 0,75 х 760 (атмосферний тиск повітря) = 600 мм рт.ст.; pО2 = 0,21 х 760 = 160 мм рт.ст.; pСО2 = 0,0004 х 760 = 0,3 мм рт.ст. Таким чином, p залежить від його процентного вмісту в суміші.

Механізм дифузії газів. В альвеолярному повітрі РО2 = 160 мм рт.ст., а у венозній крові, що протікає по альвеолярних капілярах, лише 40 мм рт.ст. Різниця тисків дорівнює 120 мм рт.ст., що зумовлює дифузію О2 з альвеол у кров. ∆pСО2 протилежний за напрямком кисневого градієнта, тому дифузія О2 спрямована з крові в альвеоли. Отже, відбувається газообмін за допомогою дифузії. Проте цей механізм спрацьовує лише там, де газ контактує з тканиною. Для того щоб повітря надійшло у повітроносні шляхи потрібний інший механізм газообміну - конвекція.

Конвекція - це активне пересування молекул газу з області його високої концентрації в область низької. Рушійною силою конвекції є ∆p між атмосферним і альвеолярним повітрям (механізм див. ВЛТ). Для створення ∆p потрібно витратити енергію, яка спрямовується на роботу дихальних м’язів. Під час вдиху грудна порожнина розширюється завдяки скороченню зовнішніх міжреберних м’язів і діафрагми. Вдих відбувається за рахунок пасивного опускання ребер, або скорочення внутрішніх міжреберних м’язів. Робота дихальних м’язів спрямована, в першу чергу, на подолання загального легеневого опору - еластичного і нееластичного.

Еластичний опір складається з еластичної тяги легеневої тканини і всього дихального апарату (створюють еластичні і колагенові волокна). Сюди ж відноситься й опір, що створюють сурфактанти - поверхнево-активні речовини, які утворюють на поверхні альвеол плівку, що запобігає злипанню альвеол під час видиху.

Нееластичний опір диханню створює тертя тканин дихального апарату (між парієтальною і вісцеральною плеврами, в суглобах грудної клітки та ін.) і тертя частинок повітря між собою і поверхнею повітроносних шляхів.

Крім загального легеневого опору дихальні м’язи долають ще сили гравітації, які перешкоджають підніманню грудної клітки та плечового поясу при вдиху.