Фермерські та колективні підприємства в сільському господарстві. Фермерство в Україні

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство":

Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Фермерство як вид підприємницької діяльності ґрунтується на таких принципах:*добровільність створення господарств; *самостійне формування програми діяльності, вільний вибір її видів, партнерів та форм взаємовідносин з ними; *право вільного найму працівників; *забезпечення та надійний захист права власності фермера на землю, засоби виробництва, вироблену продукцію; *вільне розпорядження доходом після внесення платежів, передбачених законом; *самостійне встановлення цін на вироблену продукцію відповідно до законодавства.

Як і кожний підприємець, селянське (фермерське) господарство займається господарською діяльністю самостійно. Головне в ній — виробництво та реалізація товарної сільськогосподарської продукції з метою одержання прибутків і розширення виробництва. Виходячи з цього принципу, господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції.

Колективні сільськогосподарські підприємства — це добровільні об'єднання громадян у самостійні підприємства для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів, вони діють на засадах підприємництва й самоврядування. Економічною основою такої форми господарювання є колективна власність на основні й оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблену продукцію, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. У кооперативних господарствах частину земель передано в колективну власність, частина земель перейшла у приватну власність селян. Селяни, які вступають до кооперативу, передають свій пай землі в оренду й одержують за це орендну плату. Отже, майно в колективному господарстві належить на правах спільної часткової власності його членам.

Фермерство в Україн.і Сільське господарство в Україні в основному представлено зерновими культурами, такими, як пшениця і ячмінь, що співвідноситься з потребами міжнародної торгівлі. Це робить більшість фермерів уразливими від змін цін на міжнародних ринках зернових, а також створює ринок посередників. При цьому фермери позбавлені можливості впливати на ціноутворення. Україна має в своєму розпорядженні 32 мільйонами гектар орних земель, що створює унікальні можливості для фермерів займатися високорентабельним виробництвом ягід і столового винограду, а не спеціалізуватися тільки на малоефективним виробництві зернових. Істотна частка фермерів не мають складських приміщень, тому змушені продавати отриманий врожай зернових відразу після збирання, за найнижчими цінами. Фермерам непросто взяти кредит на розвиток бізнесу, зважаючи високих процентних ставок і необхідного застави. Середні ставки за такими кредитами становлять 20-30%, кредити видаються на короткий термін. Не довіряючи банкам і не працюючи з ними, фермери серйозно обмежують можливості для розвитку свого бізнесу. Тому отримання фермерами високої прибутковості, поки що не настільки реальне як би цього хтілось.

Витрати виробництва та підприємницький дохід

Витрати виробництва – це витрати людської праці: живої та уречевленої в засобах виробництва. Це грошовий вираз використання виробничих ресурсів для виробництва та реалізації життєвих благ.

Витрати подаються 2 способами:

1. економічні/ неявні/ приховані ( витрати, що можуть бути, якщо ви використали даний варіант виробництва, а не інший).

2. бухгалтерські/ зовнішні/ явні ( витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власником фірми).

Явні витрати бувають: 1. прямі – пов’язані безпосередньо з випуском продукції (витрати на сировину, матеріали, з/п найманим працівникам); 2. непрямі – ті, що не залежать від обсягу виробництва (орендна плата, страхові платежі, з/п адміністрації тощо).

Також виокремлюють незворотні витрати – витрати, що не відшкодовуються ( наприклад, витрати на страхування у разі ненастання страхової події).

Економічні витрати бувають:1. постійними (витрати підприємства, що не залежать від обсягу випуску продукції:• з/п адміністрацій//• оренда//• плата за кредит//• витрати енергії на невиробничі цілі). 2. змінні ( залежать вді обсягу випуску продукції:• з/п найманим робітникам//• вартість сировини//• оплата транспортного обладнання).

Підприємницький дохід – дохід, отримуваний від підприємницької діяльності. Згідно з теорією К. Маркса, – частина прибутку, яка залишається у власності функціонуючого капіталіста після сплати відсотка за взятий у позику капітал. Цей капітал витрачається на купівлю засобів виробництва і робочої сили, яка в процесі виробництва створює додаткову вартість (прибуток). Частину прибутку капіталіст віддає банкірові за користування кредитом. Так відбувається поділ капіталу на капітал-власність і капітал-функцію. Спочатку такий поділ стосується лише позичкового капіталу, але з розвитком кредитування та акціонерної власності поділ прибутку на відсоток і підприємницький дохід набуває загального характеру.

Нині основними формами підприємницького доходу є дивіденд, засновницький прибуток, плата за участь у робот і керівних органів великих акціонерних компаній тощо. Перш ніж підприємець привласнить підприємницький дохід, він має сплатити податки до бюджету й пенсійних фондів, повернути кредити і відсотки за них, відрахувати частину прибутків на виплату дивідендів акціонерам та ін. Конкретніше виплати, що їх зобов'язаний зробити підприємець або компанія, відображені в пасивах балансу. До них належать поточні (зобов'язання, які підлягають сплаті протягом фінансового року) і довготермінові пасиви (зобов'язання, що їх необхідно погасити за два та більше розрахункові періоди). Серед пасивів розрізняють реальні зобов'язання (борги за облігаціями), можливі зобов'язання (податок на прибуток компаній та порука, що їх належить сплатити) і потенційні, або умовні, зобов'язання (в разі рішення суду про необхідність сплати певних сум податків, вирішення судових справ не на користь фірми тощо). У США на сплату відсотків витрачається в середньому 3-5% чистого прибутку нефінансових корпорацій. Частка відсотків і дивідендів у 70-80-х XX ст. становила від 60 до 90% загального прибутку таких корпорацій. Середній рівень норми прибутку у США в 70-х – 10%, у 80-х – 8,8%, в 90-х – понад 10%. В Україні на сплату податків в 90-х витрачалося понад 80% прибутків. Облікова ставка НБУ за кредиту другій половині 90-х коливалася від 60 до 110%, що унеможливлювало навіть просте відтворення на підприємствах.