2. Поняття та структура цивільних правовідносин.

Цивільно-правові відносини — це майнові та особисті немайнові відносини (урегульовані нормами сучасного цивільного права) між майнове відокремленими, юридична рівними учасниками, що є носіями суб 'єктивних цивільних прав і обов '-язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу. Загальні ознаки правовихвідносин (виникнення на підставі правових норм, приналежність учасникам відносин суб'єктивних прав і обов'язків, можливість і застосування засобів державного примусу). В ньому також показано особливості цивільно-правових відносин (фупи суспільних відносин, які набувають виду цивільно-правових, майнова відокремленість і юридична рівність учасників, посилання на юридичні факти як підставу виникнення, зміни і припинення суб'єктивних цивільних прав і обов'язків). Цивільні правовідносини як і інші правовідносини мають свої елементи (структуру). Традиційною вважається трьохланкова структура за якої до елементів цивільних правовідносин відносять суб’єкти, об’єкти та зміст.

Суб’єкти – це учасники цивільних правовідносин.  Згідно ст. 2 ЦКУ ними є фізичні особи і юридичні особи. Крім цього учасниками правовідносин може бути: держава, адміністративно-територіальні утворення, іноземні держави та міжнародні урядові і неурядові організації. Слід зазначити, що юридичні особи публічного права у цивільних правовідносинах здебільше виступають пасивними учасниками. Вони є носіями  особистих немайнових прав, власниками цільового майна (коштів). Останні витрачають виключно у визначених видатковими частинами кошторису межах і на майно, роботи, послуги що необхідні для виконання безпосередніх завдань.

Серед  учасників цивільних правовідносин розрізняють лише  тих, яким належить право (активні суб’єкти), тих яким належить лише юридичний обов’язок (пасивні суб’єкти). Проте таких  чистих суб’єктів мало. Здебільше один і той же учасник правовідносин  має одночасно права і юридичні обов’язки.

Крім цього на цивільні правовідносини може впливати правовий статус суб’єкта. Так, фізичні особи, що мають статус державного службовця в ряді цивільних приймати участь не можуть (займатися підприємництвом). (обмежено дієздатний, перебування у шлюбі, тощо).

Юридичні особи мають спеціальну правосуб’єктність і можуть приймати участь лише в тих правовідносинах для який вони створені і  які передбачені у їх засновницьких документах.

Об’єкти цивільних правовідносин це все те, з приводу чого виникають суб’єктивні права і юридичні обов’язки. Лише за таких умов учасники цих правовідносин задовольняють свої потреби і свої інтереси. До об’єктів відносять: речі, дії (роботи, послуги), результати творчої та іншої духовної діяльності, особисті немайнові блага, природні права, права вимог тощо.

Зміст правовідносин складають суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Суб’єктивне цивільне право -  вид та міра можливої (дозволеної) поведінки учасника правовідносин, які забезпечуються можливостями вимог до носіїв зустрічного юридичного обов’язку і порушити у встановленому порядку застосування засобів державного примусу. деякі суб’єктивні права за своїм походженням і підставою виникнення є подвійними: елементами правовідносин і суб’єктивним правом одночасно- власне природні права. Вони виникають в силу народження людини.

 При чотирьохланковій  системі добавляють норму цивільного права – встановлене чи санкціоноване державою правило поведінки, що  є обов’язковим для виконання і підтримується примусом з боку держави. Особливість норми цивільного права у тому, що учасники правовідносин можуть у рамках “дозволене все те, що не заборонене законом” самим створювати для себе норми права. Це так звані мононорми. Вони здебільше застосовуються тоді коли нормотворчі органи не поспівають за реально виникаючими відносинами і їх учасники самі вимушені для себе творити право.

При п’ятиланковій системі у структуру правовідносин включаються підстави їх виникнення – конкретні життєві обставини (юридичні факти) з якими пов’язано виникнення, зміна та припинення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.