65. Субєкти права власносності

Стаття 318. Суб'єкти права власност

1. Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.

2. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

66. Підстави набуття права власності Пособи набуття права власності. - Прийнято поділяти на первісні і похідні. - В основу поділу в юридичній літературі покладаються різні критерії : - за черговістю виникнення (вперше виникає чи вже існувало); - в залежності від волі попереднього власнока (з його волі чи без такої); - за правонаступництвом (з переходм прав та обов’язків чи без такого). - До первісних способів набуття права власності належать : 1) набуття добросовісним набувачем права власності на майно відчужене особою, яка не мала на це права; 2) набуття права власності на новостворене майно; 3) набуття права власності на перероблену річ; 4) привласнення загальнодоступних дарів природи 5) набуття права власності на безхазяйну річ; 6) набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився;

7) набутя права власності на знахідку 8) набуття права власності на бездоглядну домашню тварину 9) набуття права власності на скарб; 10) набувальна давність. - До похідних способів належать : 1) набуття права власності на підставі цивільно- правовичх правочинів : - договір; - спадкування; 2) набуття права власності у разі приватизації державного та комунального майна: Сторінка 2 3) інші. 4. - Підстави набутя права власності для одних учасників цивільних відносин водночас є підставами його припинення для інших.

67. Спільна власність Майно може належати на праві власності не лише одній, а й кільком особам (суб'єктам права власності) одночасно. Отже, право спільної власності --це право двох або більше осіб на один об'єкт. Коли право спільної власності здійснюють кілька осіб, їх називають співвласниками. Цивільний кодекс України розрізняє два види спільної власності: часткову і сумісну. Право спільної часткової власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не передбачена спільна сумісна власність на майно. У спільній частковій власності кожному її учаснику належить право на визначену частку (1/2, 2/3, 3/5 і т. ін.) Це є підставою називати такий вид спільної власності спільною частковою. Кожному співвласнику належить частка у праві на спільне майно. Специфіка часткової власності як особливого виду спільної власності така: • по-перше, право кожного співвласника не обмежується якоюсь конкретною часткою спільної речі; • по-друге, об'єктом цього права є річ; • по-третє, права інших співвласників також поширюються на все майно в цілому, тобто ця власність є багатосуб'єктною; • по-четверте, кожному співвласнику належить визначена частка у праві власності. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава або територіальна громада у будь-якому їх поєднанні. Частка у праві спільної часткової власності визначається з урахуванням вкладу в майно кожного зі співвласників, якщо інше не визначено домовленістю між ними чи не встановлено законом. Правовий режим спільної часткової власності визначається з урахуванням інтересів усіх її учасників. Право спільної часткової власності здійснюють співвласники за їх згодою, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки, коли поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїми коштами за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Ця добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Кожен з учасників спільної часткової власності має право на надання в його володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка є відповідною до його частки у праві спільної власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших учасників, що володіють і користуються майном, відповідної компенсації. Якщо договір співвласників про порядок користування житловим будинком, земельною ділянкою, іншим нерухомим майном посвідчений нотаріально, він є обов'язковим для особи, яка придбає згодом частку у праві спільної часткової власності на це майно. Кожен співвласник відповідно до своєї частки зобов'язаний брати участь у витратах щодо управління, утримання та зберігання спільного майна, у сплаті податків, зборів, платежів, а також відповідати перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними зі спільним майном. Кредитор співвласника майна, що перебуває у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може подати звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки зі спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Майно, що перебуває у спільній частковій власності, може бути поділене між співвласниками згідно з їх домовленістю. У разі недосягнення співвласниками згоди про спосіб і умови поділу спільного майна або виділу частки майна того зі співвласників, який бажає виділу, спір між співвласниками вирішується судом. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Плоди, продукція та доходи від використання майна, що є спільною частковою власністю, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до часток останніх, якщо інше не передбачено угодою між ними. Право особи на частку в спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: • частка є незначною і не може бути виділена в натурі; • річ є неподільною; • спільне володіння і користування майном неможливі; • таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Право спільної сумісної власності. Спільною сумісною власністю є власність двох або більше власників без визначення часток у праві власності. На відміну від права спільної часткової власності, право спільної сумісної власності може виникнути тільки на підставах, прямо передбачених законом. Суб'єктами спільної сумісної власності можуть бути фізичні чи юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Спільною сумісною власністю є майно, нажите подружжям за час шлюбу, якщо інше не передбачено шлюбним договором, а також майно, набуте в результаті спільної праці членів сімї, якщо інше не передбачено письмовою УГОДОЮ між ними. Співвласники, якщо інше не передбачено угодою між ними, спільно володіють і користуються усім майном. Розпорядження майном, що перебуває у спільній сумісній власності, здійснюється за взаємною згодою всіх співвласників, яка припускається незалежно від того, ким із учасників учинено правочин щодо розпорядження спільним майном. Учасники спільної сумісної власності мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження майном. Але згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. У сумісній власності, як і в частковій, право кожного зі співвласників не обмежене якоюсь конкретною частиною спільного майна і поширюється на все майно в цілому. Водночас у сумісній власності, на відміну від часткової, кожному зі співвласників до виділу або поділу не належить заздалегідь визначена частка в праві власності на спільне майно. Це основна ознака сумісної власності. Але кредитор співвласника майна, що перебуває у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може подати позов про виділ частки зі спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. В Цивільному кодексі України ця сумісна власність характеризується як власність без визначених часток. При поділі майна, що перебуває у спільній сумісній власності, передбачається, що частки співвласників є рівними, якщо інше не передбачено домовленістю сторін або не встановлено судом, коли для цього є підстави, передбачені законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності припиняється.

68. Спільна часткова власність Спільна часткова власність може виникнути між громадянами, організаціями, а також між громадянами та організаціями. Юридичними підставами для цього можуть бути договори про сумісну, в тому числі і підприємницьку діяльність, придбання майна у спільну власність внаслідок спадкування тощо.У ЦК України правовому регулюванню відносин між учасниками права спільної часткової власності безпосередньо присвячено статті 112—119. При цьому дія розрахована переважно на спільну часткову власність громадян, у зв'язку з чим застосування цих норм до спільної власності організацій можливе лише тією мірою, що не суперечить .спеціальному закону, статутній діяльності останніх. Окремо у ЦК України врегульовано сумісну діяльність (статті 430—434),'

Кожен співвласник має право самостійно розпоряджатися своєю часткою в майні, яке перебуває у спільній частковій власності (шляхом укладання договорів купівлі-продажу, дарування, міни, заповіту). Набувачами такої частки можуть бути сторонні особи або інші співвласники. У цих випадках спільна власність не припиняється, оскільки відчужується не конкретна частина майна, а частка у праві спільної власності, тобто відбувається лише зміна суб'єкта цивільних правовідносин. Законодавством встановлено певні гарантії захисту прав співвласників, не заінтересованих у відчуженні частки у спільній власності стороннім особам. Зокрема, відповідно до Цивільного кодексу України при продажу частки у спільній власності сторонній особі решта її учасників має переважне право купівлі частки, що продається за ціною, за якою вона продається, і на інших рівних умовах, крім випадку продажу з прилюдних торгів. Надане співвласникам право переважної купівлі зумовлене кількома причинами. Насамперед співвласники можуть бути самі заінтересовані у придбанні відчужуваної частини для задоволення своїх матеріальних і культурних потреб. Крім того, їм не байдуже, хто стане новим учасником спільної часткової власності, як виконуватиме обов'язки з утримання спільного майна, користування ним. Але право переважної купівлі не застосовується при відчуженні частки шляхом укладення договорів дарування, міни, довічного утримання. Цивільним кодексом України встановлено також умову здійснення співвласником права переважної купівлі та наслідки його недодержання. Так, співвласник-продавець зобов'язаний повідомити решту співвласників про намір продати свою частку сторонній особі, вказавши ціну та інші умови продажу. Для передачі заяви співвласнику про намір подати свою частку він може скористатися послугами нотаріальної контори

Якщо співвласник відмовився від переважного права купівлі на визначених умовах або протягом одного місяця (а щодо рухомого майна — протягом 10 днів) не повідомив про своє рішення, продавець може продати свою частку будь-якій особі. Можлива ситуація, коли кілька співвласників виявлять бажання придбати частку в спільній власності. Тоді продавець має право вибору покупця з числа всіх співвласників. При передачі частки з порушенням переважного права купівлі співвласник протягом одного року може звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав та обов'язків покупця й перерахувати на депозитний рахунок суду всі суми, які за договором має сплатити покупець. Передача співвласникам переважного права купівлі частки іншим особам не допускається. Частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо домовленістю сторін не передбачено інше, а момент переходу частки за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації з моменту цього посвідчення чи реєстрації., склавши заяву за такою формою.