25. Культурні конфлікти та їх різновиди

Культура є тим об’єднуючим елементом, який скріпляє будівлю суспільного життя. Це обумовлено не тільки тим, що культура передається від однієї людини до іншої в процесі соціалізації контактів з іншими культурами, але і тим, що культура формує у людей відчуття приналежності до групи. Члени однієї культурної групи, схоже, в більшій мірі розуміються, довіряють і симпатизують один одному, ніж стороннім. Ці загальні для членів групи відчуття відображаються в різних культурних особливостях.

Культура викликає не тільки солідарність, але і конфлікт всередині груп і між ними. Мова як головний елемент культури ілюструє це положення. З одного боку, можливість спілкування сприяє об’єднанню членів соціальної групи: спільна мова об’єднує людей.

З іншого боку, спільна мова “вилучає” з групи тих, хто не знає цієї мови, і навіть тих, хто говорить нею в дешо іншій манері. В будь якому суспільстві є декілька версій мови, так само як і варіацій в жестикуляції, стилях одягу і наборах ціннісних орієнтацій. Все це служить для відособлення соціальних груп і може стати основою групових конфліктів.

Ступінь культурної єдності в теоретичних висновках сучасних соціологів, ймовірно, перебільшений, якщо прийняти до уваги швидкі зміни, які зазнають сучасні суспільства. На думку соціолога Н. Смелзера можна виділити, принаймні, три види культурних конфліктів:1.аномію;2.культурне запізнювання;3.панування чужої культури.

Третя форма культурного конфлікту, що тлумачиться як наслідок панування чужої культури, спостерігається в до індустріальних суспільствах, колонізованих європейськими націями. Згідно досліджень Маліновського, ці суспільства мало інтегровані через наявність безлічі суперечливих елементів в їхній культурі. Вивчаючи суспільства Південної Африки, Б. Маліновський відзначив протиборство двох культур, шо мають різну структуру: місцевою і культурою ультра європейських колоніальних держав. Коли європейські цінності “наклались” на місцеві (африканські), в результаті з’явилася не інтеграція, а неприродне, загрожуючи конфліктами змішування двох культур. На думку, Маліновського, ця суміш виглядала нестабільною. Він правильно передбачав тривалу боротьбу між двома культурами навіть після того, як колонії зможуть домогтися незалежності.

26.Специфіка соціального підхіду до дослідження особистості

У соціології особистість розглядається не як продукт природи, а передусім як сукупність суспільних відносин, продукт суспільства. Особистість як соціальна якість людини є предметом соціальних наук: філософії, соціології, психології та ін. Соціологія досліджує особистість як суб'єкт соціальних відносин, виділяючи в ній соціально-типові характеристики, які розвиваються під впливом соціальних інститутів, а також шляхи та канали зворотного впливу особистості на соціальний світ. Отже, специфіка соціологічного підходу до вивчення особистості полягає в тому, що він аналізує її суто соціальні характеристики. Соціальне не протистоїть біологічному і не виникає з нього. З народження людина одержує таку тілесну організацію, в якій запрограмована можливість її універсального соціально-діяльного розвитку. Соціальне життя розвиває специфічні людські біологічні якості. Тому суспільне становище людини є її природним станом. Соціологія по-різному трактує поняття «людина», «особистість», «індивід». Поняття «людина» є родовим, вказує на якісну відмінність людей від тварин, служить для характеристики всезагальних, притаманних усім людям якостей і особливостей, які знаходять свій вияв у назві «homo sapiens». «Індивід» означає конкретну людину, одиничного представника людського роду. «Особистість» служить для характеристики соціального в людині. Особистість, на відміну від людини, є продуктом не тільки природи, а й суспільства, суб'єктом соціальних процесів. Особистість — усталений комплекс якостей людини, набутих під впливом відповідної культури суспільства, конкретних соціальних груп і спільнот, до яких вона належить і до життєдіяльності яких залучена. Поняття «особистість» вживається стосовно кожної людини, оскільки вона є носієм важливих рис певного суспільства. Головне в особистості — не абстрактна фізична природа, а її соціальна якість. Термін «індивідуальність» означає особливі й специфічні якості природні, соціальні, фізіологічні, психологічні, успадковані й набуті, які відрізняють одну людину від інших, вплив на соціальні процеси та місце в них. Узагальнено суспільна сутність людини конкретизується у понятті «особа», яке розкриває предметні ознаки індивідуальності щодо окремих соціальних структур — груп, колективів, організацій, рухів, партій, інститутів та інших спільнот. Саме поняття «особа» розкриває соціальну роль, яку відіграють окремі соціальні верстви у життєдіяльності суспільства. Порівнюючи ці поняття, можна дійти висновку, що кожен індивід є людиною, і тільки під впливом суспільства він може стати особистістю.