57. Поняття «девіантна поведінка»:сутність та різновиди.

Девіáнтна поведíнка (відхильна поведінка) — поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм.

Проблема девіантної поведінки та її корекції завжди була важливою у педагогіці, психології, кримінології, але останнім часом вона набуває масового характеру.

У період різких переломів у суспільстві часто порушується єдність буття і свідомості, виникає невідповідність взаємодії суб'єктів і соціальних інститутів, неадекватність соціальної політики і моралі. Розмитість норм, ослаблення соціальної регуляції спотворює духовні і культурні підвалини. Відбувається розрив між прагненням до швидкого зростання матеріального добробуту і відсутністю важелів саморегуляції, заснованих на високій культурі, духовності.

Проблему девіантної поведінки аналізували такі науковці як Іван Єрмаков, Лідія Сохань, Микола Рижков, Євген Павлютенков, Василь Крижко, Тетяна Титаренко та інші.

Різновиди девіантної поведінки: • злочинність - найбільш небезпечне відхилення від соціаль¬них норм, набуває особливого поширення в молодіжному середовищі; • пияцтво й алкоголізм також набули значного поширення серед молоді. За даними досліджень, 70-80 % опитуваних уже пробували вживати алкоголь у віці 13-15 років; • самогубство, рівень скоєння котрих, як свідчать до¬слідження, підвищується в період економічних і соціальних криз. Різкі зміни в суспільстві призводять до зниження адаптив¬них можливостей людини. Підлітки та молоді люди здійс¬нюють самогубства через непорозуміння з батьками, конф¬лікти у сім'ї, нещасливе кохання тощо. Багато самогубств по¬в'язані з асоціальною поведінкою особистості (наркоманією, алкоголізмом, проституцією та ін.).

Основні види девіантної поведінки (за Р. Мертоном)

- конформізм – повне прийняття цілей суспільства і способів їх досягнення;

- Інноваційна - людина визнає цілі суспільства, але намагається реалізувати їх новими, нетрадиційними засобами (рекет, крадіжки, зловживання, тощо);

- Ритуалізм – людина не визнає суспільні цілі та цінності, однак дотримується певних «правил гри», діє у відповідності до суспільних уявлень про припустимі засоби досягнення цілей;

- ескейпізм (ретритизм) – відхід, втеча людини від соціальної дійсності, людиною не визнаються ні цілі, ні засоби їх досягнення (анархія, наркоманія, бродяжництво та ін).

61. Дисфункції соціальних інститутів та їх різновиди

Соціальний інститут - це стійкий комплекс формальних і неформальних норм, правил, принципів, які регулюють різні сфери людської життєдіяльності й організовують їх у систему соціальних статусів та ролей.

Соціальний інститут виникає та функціонує, задовольняючи якусь соціальну потребу. Коли ця потреба стає незначною чи зовсім зникає, то поступово зникає і соціальний інститут, який її задовольняв.

Кожна людина має індивідуальну комбінацію потреб. Проте фундаментальних (важливих для всіх) потреб не так уже й багато. їх п'ять і стільки ж головних соціальних інститутів:

• потреба у відтворенні роду — інститут сім'ї та шлюбу;

• потреба у виробництві та розподілі засобів існування -економічні інститути, виробництво;

• потреба в безпеці, соціальній злагоді та порядку - політичні інститути, держава;

• потреба в переданні знань і набутих цінностей, соціалізація нових поколінь - інститут освіти;

• потреба у вирішенні духовних проблем, переданні духовних цінностей і ритуалів, які підтримують у суспільстві солідарність та злагоду - інститут релігії.

Функції сприяють зміцненню, виживанню, саморегуляції соціальної системи. Дисфункції ведуть до дезорганізації, зміни та руйнування структури.

Розрізняють функції:

• явні — якщо вони офіційно заявлені, всіма усвідомлені й очевидні. Очікувані та необхідні явні функції формуються й декларуються в кодексах і закріплюються в системі статусів та ролей (-регулятивна, що забезпечує регулювання взаємовідносин між членами суспільства за допомогою утворення моделей поведінки; - інтегративна, котра забезпечує згуртованість, взаємозалежність і взаємовідповідальність членів соціальних груп, які формуються під впливом інституціоналізації правил, норм, санкцій, систем ролей; - трансляційна, що пов'язана з переданням соціального досвіду; - комунікативна, яка забезпечує поширення інформації, що виникла в певному інституті, як у середині цього інституту для управління та контролю за дотриманням норм, так і у взаємодіях між інститутами).

• латентні - коли вони приховані, незаявлені, незаплановані.

Латентні функції є незапланованими, непрямими результатами діяльності соціальних інститутів.

Ці результати можуть мати важливе значення для суспільства. Так, усі інститути беруть участь у соціалізації особистості. Саме в системі інституціональної взаємодії, що має чітко означені норми та санкції, індивід здобуває життєві навички й досвід.

Явною функцією системи вищої освіти є підготовка кваліфікованих спеціалістів. Латентною - відтворення системи соціальної стратифікації.

Наприклад, завданням сім'ї є соціалізація до норм сімейного життя, однак часто реальна поведінка членів сім'ї призводить до конфлікту з культурною групою, тому що ця поведінка не відповідає вимогам і нормам групи.

Виробництво предметів споживання також виконує латентну функцію, задовольняючи потребу людей у підвищенні власного престижу (випуск розкішних авто, коштовностей тощо).

Наявність латентних функцій свідчить про те, що діяльність будь-якого інституту можна використовувати значно ширше, ніж про це офіційно заявлено.

Для ефективного функціонування соціальних інститутів необхідні такі умови:

• раціональний розподіл праці та її раціональна організація;

• чітке визначення мети й кола дій;

• спеціалізація норм, законів і вимог, які регулюють діяльність інститутів;

• деперсоніфікація вимог та дій.