26. Типові організаційні рішення та їх застосування в системі управління промисловим підприємством.

Під типовим рішенням розуміється узагальнені структурні схеми побудування організації в цілому та її підсистем, які об’єктивно інваріантні до певного діапазону змін струкутроутворюючих факторів. Іншими словами, типові рішення можуть однаково застосовуватись (відносно загальних критеріїв) у рамках певної множини виробничо-господарських систем або їх елементів, які класифіковані за досить строгими ознаками. До об’єктивних передумов розробки та застосування типових організаційних рішень можна віднести наступні:

• єдність принципів організації виробництва;

• універсальність процесів прийняття рішень та обмеженість формальних проявів відносин управління;

• дискретність переходу від однієї форми управління до іншої, що обумовлює застосовуваність кожної з них у певному діапазоні умов;

• достатньо якісна однаковість (единообразие) об’єктивних характеристик виробничо-господарських організацій, які визначають вимоги до організаційних структур.

Процес прийняття рішення включає наступні стадії:

• виявлення та діагноз проблеми;

• пошук інформації стосовно проблеми;

• розробка альтернатив вирішення проблеми;

• оцінка представлених альтернатив;

• вибір альтернативи;

• остаточне прийняття рішення.

27. Класифікація управлінських рішень підприємства. Вимоги до управлінських рішень. Організаційні фактори, що впливають на вибір рішення.

Класифікація рішень, які приймаються на підприємстві.

Критерій	Види рішень
Ступінь структурованості	Слабоструктуровані (незапрограмовані) Високоструктуровані (запрограмовані)
Зміст	Економічні, соціальні, організаційні, технічні, наукові тощо
Кількість цілей	Одноцільові, багатоцільові
Тривалість дії	Стратегічні, тактичні, оперативні
Спосіб прийняття	Індивідуальні, колективні, колегіальні
Рівень прийняття рішень	Підприємство в цілому, його структурні підрозділи, функціональні служби, окремі працівники
Глибина дії	Однорівневі, багаторівневі
Напрямок рішення	Внутрішнє спрямування, зовнішнє спрямування
Функціональне призначення	Планові, організаційні, регулюючи, активізуючі, контрольні

Вимоги до управлінських рішень: Здатність до реалізації (здійснимість), Обгрунтованість, Об’єктивність, Своєчасність, Правомочність та законність, Оптимальність (економічність, ефективність), Однозначність, Простота, чіткість та стислість.

Способи вибору рішення серед альтернатив поділяються на задовільні та максимізаційні. У першому випадку рішення призване задовольнити потребу, яка виникла, у другому – з великої кількості альтернатив обирається найкраще рішення. Процес вибору може спиратись на раціональні докази, інтуітивні уявлення, а також комбінацію того та іншого.

Відносна значущість рішення визначається на основі таких критеріїв як кількість людей, що були підвержені дії прийнятого рішення; кількість витрачених коштів та ступінь впливу рішення на виживання та прибутковість підприємства; час, який керівники витрачають на обгрунтування та реалізацію рішення.

Інший фактор, що впливає на процес прийняття рішення та його якість – це кількість часу у керівника на прийняття рішення (тиск часу). Тиск часу впливає також на сам процес прийняття рішення.

Також впливовими факторами є умови, в яких діє особа, що приймає рішення. Для опису оточуючих умов використовуються терміни “визначеність – невизначеність”. В умовах визначеності особа, що приймає рішення знає всі альтернативи і наслідки кожної з них. Рішення полягає у виборі альтернативи, що максимізує очікуваний результат.

В конфліктно-конкурентних умовах деякі результати перебувають під контролем конкурентів або інших груп. В умовах невизначеності імовірність різних результатів невідома. Якщо в умовах визначеності використовуються в основному стандартні прийоми та методи, які виправдали себе на практиці, то в умовах невизначеності частіш за все залучаються досвід, інтуіція, творчі здібності керівників.Слід також додати, що окрім загальних факторів та умов впливу на процес прийняття рішень треба обов’язково враховувати та досліджувати групи організаційних факторів, на основі яких класифікуються об’єкти управління в процесі розробки та вибору типових організаційних рішень.

28. Цілі, задачі та функції управління виробництвом.В загальному вигляді процес управління виробництвом можна представити як сукупність послідовних дій управлінського персоналу щодо визначення цілей для об’єктів управління та їх фактичного стану на основі реєстрації та обробки відповідної інформації, формування та затвердження (прийняття рішень) економічно обгрунтованих виробничих програм та оперативних завдань.

В рамках виробничої системи промислового підприємства можна виокремити такі рівні цілей:

1.Цілі на рівні самого підприємства.

2.Цілі на рівні структурних підрозділів (цехів).

3.Конкретні задачі на рівні виробничих ділянок.В рамках системи цілей можна зазначити як кількісні, так і якісні показники вимірювання

Основними функціями управління виробництвом є:.Функція організації має безпосереднє відношення до системи управління, визначає її властивості, склад (елементи), структуру, взаємозв’яки та процеси взаємодії між елементами. Функція нормування розглядається як процес розробки науково обгрунтованих розрахункових величин, які регламентують кількісну та якісну оцінку елементів, що використовуються в процесі виробництва та управління. За даної функції на підприємстві розраховуються наступні групи нормативів:

1.Календарно-планові нормативи

2.Нормативи, які визначають технічний рівень продукції, що випускається (стандарти та технічні умови)

3.Нормативні документи, які характеризують права та обо’язки різних ланок управління та формують правила поведінки системи в цілому (інструкції, методики та ін.)Функція планування передбачає:

• визначення конкретних задач кожному підрозділу на різні планові періоди;

• розробку виробничих програм. Функція координації здійснюється з метою забезпечення узгодженої роботи виробничих та функціональних підрозділів підприємства, які приймають участь в процесі виконання планових завдань. Функція мотивації здійснює вплив на виробничі підрозділи за допомогою спонукальних мотивів до ефективної праці.Функція контролю реалізується на основі інформації стосовно ходу виконання планових завдань (дані оперативного, статистичного та бухгалтерського обліку), виявлення відхилень від встановлених показників роботи (контроль виконання завдань) та аналізу причин відхилень.

Регулювання Реалізація відбувається за допомогою прийняття оперативних заходів (рішень) щодо запобігання або усунення виявлених відхилень і перебоїв у ході виробництва.

29. Структура та взаємозв’язок елементів системи управління виробничою діяльністю.

Як об’єкт управління виробництво є динамічно системою, що розвивається, елементи якої взаємопов’язані та взаємозалежні. Вона потребують чіткої та цілеспрямованої взаємодії з внутрішнім та зовнішнім середовищем кожного підрозділу (цеху). В рамках виробничої системи традиційно виділяються такі складові як виробничі процеси (основні, допоміжні, обслуговуючі), засоби, предмети праці, а також організаційна структура виробничих підрозділів. До основного виробництва належать заготівельні, оброблюючі та складальні цехи. Цехи основного виробництва взаємодіють з інструментальними, ремонтно-механічними та енергетичними службами допоміжного виробництва.

Робота виробничих підрозділів (цехів) організується на основі відповідної підготовки, яка виражається в забезпеченні їх відповідною нормативно-технічною документацією, технологіями, інструментом, оснащенням, спеціалістами. Зовні цехи забезпечуються сировиною, матеріалами, заготовками, комплектуючими виробами, які зберігаються на складах.

Незалежно від форм організації та місця реалізації виробничого процесу управління поєднує їх в єдиний цілеспрямований потік, охоплюючи всі рівні виробництва на підприємстві: цех, ділянка, поточна лінія, бригада, робоче місце. Виробничі підрозділи підприємства функціонують та розвиваються відповідно до визначених цілей, які обумовлюють та системно упорядковують діяльність кожного з них.

Отже, система управління виробництвом являє собою сукупність взаємопов’язаних структурних елементів, які забезпечують реалізацію виробничими підрозділами поставлених цілей за умов скоординованої взаємодії. Основними структурними елементами традиційно можна зазначити наступні:

• функції управління виробництвом;

- процеси та методи управління;

• аппарат управління підприємством та структурними підрозділами, зв’язки та взаємовідносини між ними;

• інформація та технічні засоби щодо її обробки.

Зазначені функції доповнюють одна одну. В сукупності та взаємозв’язку вони утворюють цикл управління і відображають зміст поточного управління виробництвом