1. Погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, —

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене членом організованої групи, — карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

1. Суспільна небезпечністьцього злочину визначається тим, що він, вик­ликаючи у людини почуття тривоги і неспокою, заважає її нормальній праці та відпочинку, порушуючи разом із тим у деяких випадках і громадський порядок.

2. З об'єктивної сторонизлочин характеризується дією у виді погрози вчинити вбивство, тобто виявленому намірі позбавити іншу людину життя.

Така погроза може бути виражена різними засобами: усно, письмово, за допомогою жестів, міміки, демонстрації зброї тощо. Для кваліфікації за ст. 129 КК не має значення, чи була така погроза одноразовою або кілька­разовою, систематичною, такою, що має характер тероризування.

Відповідальність за ст. 129 КК може настати лише за погрозу вбивством. Погроза здійснити інші дії (наприклад, заподіяти тяжкі тілесні ушкоджен­ня, знищити майно) за ст. 129 КК кваліфікуватися не може.

3. Погроза повинна бути реальною, тобто сприйматися потерпілимяк та­ка, що може здійснитися.

Харківський обласний суд визнав неправильним засудження за погрозу вбивст­вом Ш. за те, що він вчинив зґвалтування, а потім погрожував потерпілій вбивст­вом, якщо вона розповість про це своїй матері. Суд не встановив, що у потерпілої були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, яка в даному випадку не супроводжувалася якимись діями, що свідчать про реальність погрози вчинити вбивство (Рад. право. - 1970. - № 9. - С. 106).

Реальність погрози встановлюється в кожному окремому випадку з ураху­ванням конкретних фактичних обставин. При вирішенні цього питання слід враховувати як суб'єктивний критерій (сприйняття погрози потерпілим), так і об'єктивний (спосіб та інтенсивність її вираження, особу винного, характер стосунків між ним і потерпілим тощо). Для визнання погрози вбивством ре­альною необхідно встановити, що винний вчинив такі дії, які давали по­терпілому підстави побоюватися її здійснення, і що поведінка винного, його стосунки з потерпілим об'єктивно свідчили про реальність погрози.

4. Погроза може бути висловлена як безпосередньо потерпілому, так і че­рез третіх осіб. Необхідною умовою є те, що вона звернена до конкретної особи. Погрожувати вбивством можуть як особі, якій адресовано погрозу, так і близьким їй особам.

5. Злочин, передбачений ст. 120 КК, вважається закінченим з моменту, ко­ли погрозу було доведено до відома потерпілого.

6. Суб'єктивна стороназлочину, що розглядається, характеризується ви­ною у формі прямого умислу. При цьому не має значення, чи збирався вин­ний здійснити свою погрозу в дійсності або ні, досить того, щоб у потерпіло­го були реальні підстави побоюватися такої погрози. Мотиви вчинення цьо­го злочину на його кваліфікацію не впливають.

7. Суб'єктомпогрози вбивством може бути осуднаособа, яка досягла 16-річного віку.

8. Кваліфікуючою ознакою злочину згідно з ч. 2 ст. 129 КК є вчинення по­грози вбивством членом організованої групи (див. коментар до ст. 28 КК).

9. У разі, якщо винний, не обмежуючись погрозою, вчиняє дії, спрямовані на створення умов для вчинення вбивства або навіть безпосередньо спрямо­вані на його вчинення, відповідальність настає за готування до вбивства або за замах на вбивство.

Стаття 120. Доведення до самогубства

1. Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до проти­правних дій або систематичного приниження її людської гідності, —

карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого, або щодо двох або більше осіб, —

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, як­що воно було вчинене щодо неповнолітнього, —

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

1. Злочин, що розглядається, являє собою значну суспільну небез­печність, оскільки він посягає на життя людини, суперечить моральним принципам людського співжиття.

2. З об'єктивної сторонивін характеризується такими ознаками:

1) діями, що полягають у жорстокому поводженні з особою, шантажі, при­мусі до протиправних дій або систематичному приниженні її людської гідності; 2) наслідками у вигляді самогубства потерпілого або замаху на са­могубство; 3) причинним зв'язком між вказаними діями та наслідками.

3. Жорстоке поводження — це безжалісні, грубі діяння особи, які завда­ють потерпілому фізичних чи психічних страждань (мордування, система­тичне заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв, позбавлення їжі, води, одя­гу, житла тощо) (абз. 2 п. 28 постанови ПВСУ «Про судову практику в спра­вах про злочини проти життя і здоров'я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2).

4. Шантаж — це погроза розголосити відомості, які потерпілий бажає зберегти в таємниці (наприклад, відомості про хворобу, позашлюбні стосун­ки тощо). Ці відомості можуть як відповідати дійсності, так і бути помил­ковими. Важливо, що вони мають такий характер, що потерпілий не бажає їх розголошувати.

5. Примус до протиправних дій — це фізичний або психічний вплив на особу з метою спонукання її до дій, вчинення яких заборонене законодавст­вом. Такий вплив може полягати в застосуванні фізичного або психічного насильства щодо потерпілого або близьких йому осіб, погрозі знищення або пошкодження майна тощо.

6. Систематичне приниження людської гідності — це тривале принизливе ставлення до потерпілого (постійні образи та інші форми глумління над ним тощо) (абз. 2 п. 28 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи»). Судова практика не відносить до такого роду обставин розірвання шлюбних відносин одним із подружжя, відмову від укладання шлюбу, припинення співжиття, подружню зраду, як­що при цьому не здійснювалися інші дії, що принижують людську гідність.

7. Не можуть кваліфікуватися за ст. 120 КК випадки самогубства внаслідок вчинення щодо особи будь-яких законних дій (наприклад, пра­вомірного звільнення з роботи), а також внаслідок повідомлення хоча й та­ких, що принижують гідність особи, але достовірних, таких, що відповіда­ють дійсності, відомостей (за умови, що вони повідомлялися не в образливій чи цинічній формі).

8. Стаття 120 КК може бути застосована лише за умови, що жорстоке по­водження з особою, шантаж, примус до протиправних дій або систематичне приниження людської гідності мало наслідком самогубство (позбавлення се­бе життя) або замах на самогубство (спроба позбавити себе життя). При цьому є необхідним, щоб потерпілий діяв умисно, тобто свідомо бажав позбавити себе життя. Винний при цьому не здійснює жодних дій, які без­посередньо спричиняють смерть потерпілому.

9. Між передбаченою у ст. 120 КК поведінкою винного і самогубством або замахом на самогубство потерпілого повинен бути причинний зв'язок. Відсутність такого зв'язку виключає відповідальність за ст. 120 КК.

10. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення потерпілим дій, безпосередньо спрямованих на свідоме позбавлення себе життя.

11.Суб'єктивна сторона злочину, що розглядається, характеризується виною, яка може бути як у формі умислу, так і у формі необережності. Осо­ба може бажати настання наслідків у вигляді самогубства потерпілого або замаху на самогубство, не бажати, але свідомо їх припускати чи легковажно розраховувати на їх відвернення, або не передбачати можливості таких нас­лідків, за умови, що вона могла і повинна була це передбачити. Якщо осо­ба не передбачала і не могла передбачити самогубства або замаху на само­губство з боку потерпілого, відповідальність за доведення до самогубства на­ставати не може.

12.Суб'єктом передбаченого ст. 120 КК злочину може бути осудна осо­ба, яка досягла 16-річного віку.

13. Кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є доведення до са­могубства або замаху на самогубство особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого, або щодо двох або більше осіб (ч. 2 ст. 120 КК) та вчинення таких дій щодо неповнолітнього, тобто особи, якій не виповнилося 18 років (ч. З ст. 120

Під матеріальною залежністю слід розуміти випадки, коли потерпілий отримує від винного істотну матеріальну підтримку або перебуває на його утриманні (наприклад, залежність непрацездатної жінки від чоловіка, непо­внолітніх дітей від батьків, підопічних від опікунів тощо). Під іншою за­лежністю слід розуміти залежність підлеглого від начальника, учня від ви­кладача, одного родича від іншого та ін.

14. Оскільки самогубство або замах на нього кримінальної відповідаль­ності на тягне, підбурювання до самогубства і пособництво в самогубстві та­кож не карається законом. Підбурювання до самогубства або пособництво в самогубстві особи, яка через вік або стан психіки не могла усвідомлювати свої дії чи керувати ними, кваліфікується як умисне вбивство за умови, що самогубство сталося.