25. Система кримінальних правопорушень (злочини)проти правосуддя.

Основним безпосереднім об’єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення законного затримання, приводу, арешту або тримання під вартою, а також конституційне право людини на свободу і особисту недоторканність. Його додатковим факультативним об’єктом можуть виступати честь та гідність особи, її життя і здоров’я, майнові блага. Потерпілим від цього злочину можуть бути підозрюваний, обвинувачений, підсудний, свідок і потерпілий. З об ‘єктивної сторони злочин може проявлятися у незаконному: 1) затриманні, 2) приводі (ч. 1 ст. 371); 3) арешті; 4) триманні під вартою (ч. 2 ст. 371). Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути службова особа органу дізнання, слідчий, прокурор, а у випадку завідомо незаконного тримання під вартою — також начальник місця попереднього ув’язнення. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину закон (ч. З ст. 371) визнає: 1) спричинення ним тяжких наслідків; 2) вчинення його з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах. Система (види)кримінальних злочинів проти правосуддя: 1. Злочини, які посягають на конституційні принципи діяльності органів досудового слідства, дізнання, прокуратури і суду. Сюди входять: завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст. 371); притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372); порушення права на захист (ст. 374); постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375); втручання в діяльність судових органів (ст. 376); втручання в діяльність захисника чи представника особи (ст. 397 ). 2. Злочини, які посягають на життя, здоров’я, особисту безпеку, майно суддів, засідателів та інших учасників судочинства. У цю групу входять: посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379); посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги (ст. 400); погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 377); погроза або насильство щодо захисника чи представника особи (ст. 398); умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 378); умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи (ст. 399). 3. Злочини, які перешкоджають одержанню достовірних доказів та істинних висновків у справі. Сюди слід включити примушування давати показання (ст. 373); завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383); завідомо неправдиве показання (ст. 384); відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків (ст. 385); перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку (ст. 386). 4. Злочини, які перешкоджають своєчасному розкриттю і присіченню злочину. У цю групу входять: невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист (ст. 380); розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист (ст. 381); розголошення даних досудового слідства або дізнання (ст. 387); приховування злочину (ст. 396); порушення правил адміністративного нагляду (ст. 395). 5. Злочини, які перешкоджають виконанню вироку (рішення) і призначеного ним покарання. Це невиконання судового рішення (ст. 382); приховування майна (ст. 388); ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням, волі (ст. 389); ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі (ст. 390); злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи (ст. 391); дії, що дезорганізують роботу виправних установ (ст. 392); втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393); втеча із спеціалізованого лікувального закладу (ст. 394). Зміни: "Стаття 3891. Умисне невиконання угоди про примирення або про визнання винуватості 1. Умисне невиконання засудженим угоди про примирення або про визнання винуватості - карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років".

Система кримінальних правопорушень проти правосуддя

Злочини проти правосуддя можна поділити на такі групи:

• злочини, які посягають на встановлений Конституцією і законами України порядок діяльності органів дізнання, досу­дового слідства, прокуратури і суду при здійсненні ними розслідування, судового розгляду та вирішення справ. Біль­шість цих злочинів вчиняються службовими особами згада­них органів;

• злочини, які посягають на життя, здоров'я, майно суддів, народних засідателів та інших суб'єктів судочинства у зв'я­зку зі здійснення ними своїх повноважень;

• злочини, що посягають на встановлений законом порядок доказування;

• злочини, що перешкоджають запобіганню, припиненню та розкриттю інших злочинів;

• злочини, що перешкоджають виконанню судових рішень та посягають на встановлений законом порядок виконання та відбування покарань.

Родовим об'єктом злочинів проти правосуддя є вся система суспільних відносин, що утворює правосуддя в державі. Безпосередніми об'єктами цих злочинів виступають різні сфери діяльності всіх органів правосуддя.

Суб'єктивна сторона злочинів проти правосуддя характеризується умисною виною, а деяких, крім того, корисливою метою.

Вчинюються злочини проти правосуддя як посадовими особами органів правосуддя, так і приватними особами.

Способами вчинення злочинів проти правосуддя є різноманітні діяння - примус, підкуп, погрози і т. ін., а також і злочинна бездіяльність - невиконання обов'язків чи рішення або вироку суду чи вимог адміністрації виправно-трудових установ.

Новітні зміни: у зв’язку із прийняттям нового КПК ККУ був доповнений:

Стаття 381-1. Невиконання слідчим вказівок прокурора

1. Умисне систематичне невиконання слідчим органу досудового розслідування законних вказівок прокурора, наданих ним письмово в установленому Кримінальним процесуальним кодексом України ( 4651-17 ) порядку, при здійсненні кримінального провадження -

карається штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого.

{ Кодекс доповнено статтею 381-1 згідно із Законом N 4652-VI ( 4652-17 ) від 13.04.2012 }

Стаття 389-1. Умисне невиконання угоди про примирення або про визнання винуватості

1. Умисне невиконання засудженим угоди про примирення або про визнання винуватості -

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

{ Кодекс доповнено статтею 389-1 згідно із Законом N 4652-VI ( 4652-17 ) від 13.04.2012 }

Угода про примирення може бути укладена за ініціативою потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого. Домовленості стосовно угоди про примирення можуть проводитися самостійно потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим, захисником і представником або за допомогою іншої особи, погодженої сторонами кримінального провадження (крім слідчого, прокурора або судді). Така угода може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого. Подібна угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні, в якому бере участь потерпілий, не допускається. Укладення угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку. При цьому, у разі недосягнення згоди щодо укладення угоди факт її ініціювання і твердження, що були зроблені з метою її досягнення, не можуть розглядатися як відмова від обвинувачення або як визнання своєї винуватості.

Слідчий, прокурор зобов’язані проінформувати підозрюваного та потерпілого про їхнє право на примирення, роз’яснити механізм його реалізації та не чинити перешкод в укладенні угоди про примирення.

Наслідком укладення та затвердження угоди про примирення є:

1) для підозрюваного чи обвинуваченого – обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 і 424 КПК та відмова від здійснення прав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 474 КПК;

2) для потерпілого – обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 і 424 КПК та позбавлення права вимагати в подальшому притягнення особи до кримінальної відповідальності за відповідне кримінальне правопорушення і змінювати розмір вимог про відшкодування шкоди.

Наслідком укладення та затвердження угоди про визнання винуватості для прокурора, підозрюваного чи обвинуваченого є обмеження їх права оскарження вироку, а для підозрюваного чи обвинуваченого – також його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами першим та четвертим пункту 1 частини четвертої статті 474 КПК, а саме від права на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов’язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а також від права допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь.