4.2.2. Структура номена

Внутрішня структура номена. Кожен номен як будь-який вербальний знак включає чотири компоненти (див. рис. 1):

1. кодовий образ (код) номена—ланцюжок літер¹ чи звуків;

2. еталонний образ фрагмента світу, тобто значення цього номена;

3. відображений образ фрагмента світу, тобто об ‘єкта чи їх групи, стану (ознаки), процесу, відношення, часу, місця, кількості і т. д (тільки для реального світу);

4. посилання на фрагмент світу.

Приклад. Скажімо, в українській письмовій мові існує номен, що має такий кодовий образ (код): <я, б, л, у, к, о>. Цей кодовий образ позначає об’єкт фрагмента світу, наприклад, якесь конкретне яблуко. Відображеним образом цього номена може бути „фотографія” такого конкретного яблука, що з’являється в пам’яті кібер­нетичної системи в момент сприймання номена. Еталонним образом цього номе­на буде зображення типового яблука (наприклад, зображення яблука в ілюстрованому словнику). На основі еталонного образу кібернетична система може розпізнати відображений образ конкретного яблука на „фотографії”, що є в пам’яті системи.

Приклад. Припустімо, існує злочинець Іваненко. Тоді фрагментом світу є сам Іваненко, кодовим образом — літери <І, в, а, н, е, н, к, о>, відображеним образом — фотографія Іваненка, а еталонним образом — його фоторобот.

Номени позначають:

матеріальні об’єкти (їх позначають конкретні_слова);

поняття (їх позначають абстрактні_слова);

групи об’єктів чи понять (родові назви— збірні_слова);

стани (конкретні_слова, абстрактні_слова);

процеси (конкретні_слова, абстрактні_ слова);

відношення, зокрема кількісні;

місце у просторі;

місце у часі;

інші номени (слова_займенники);

тощо.

Крім того, існують службові номени (у мовознавстві їх називають сполуч­никами), які позначають наявність і вид сполучення між сентенціями: /, АБО, А, ЯКЩО... ТО, ЧИ, ПРОТЕ та ін. (див. про них у розділі 4.2.4). Кожен із перелічених видів номенів має свій відображений образ.

У випадку, коли номен описує не реальність, а псевдо- чи ірреальність—наприклад, слово яблуко вжито в романі чи казці,—то відображеного образу в ньому нема. Еталонний образ містить індикатор (вказівник) множинності відображеного кібернетичною системою фрагмента світу за принципом: „О” — фрагмент світу лише один (у лінгвістиці — це значення однини: яблуко)’, „1” — однотипних фраг-мен-тів світу більше одного (у лінгвістиці — це значення множини: яблука). В інди­каторі множинності для значення „більше одного” можуть використовуватися також інші значення: частина, всі, невизначено. Крім того, в індикаторі множинності може фіксуватися також інформація щодо допустимих значень індикатора множини.

Відповідно до сказаного в номінативній інформації будемо виділяти такі три її види: кодову (інформацію, закладену в коді знака), значеннєву (інформацію, закла­дену в еталонному образі, тобто у значенні знака) та відображену (інформацію, закладену в відображеному образі знака).

Еталонний та відображений образи утворюють семантичну інформацію номена. Крім семантичної, значення номенів містить ще й іншу інформацію (грама­тичну, стилістичну, емоційну, ідеографічну тощо), проте з метою спрощення розгля­дати її тут не будемо.

Зовнішня структура номена визначається тим, у які відношення вступає кожен конкретний номен з іншими номенами. Ці відношення задають такі словники, які називають тезаурусами.

За однією з моделей структури тезауруси мають ієрархічну будову. На найвищому рівні такого словника (залежно від світогляду укладача) може стояти, наприклад, слово „Бог” чи „матерія”. Далі всі слова можуть бути поділені на назви: об’єктів, ознак, процесів, відношень, одиниць часу, місць, кількостей і т. д. Назви об ‘єктів, припустімо, можуть бути поділені на назви ідеальних об’ єктів та матеріальних. Серед останніх може бути слово фрукти, а серед слів, що належать до фруктів,—сло­во яблуко.