Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
GSG_shpori.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
175 Кб
Скачать
☆

41. Забезпечення народонаселення світу продовольством.

Народонаселення світу, з одного боку, є джерелом трудових ре­сурсів (про що йдеться в наступному розділі), з іншого — спожи­вачем різноманітних продовольчих і непродовольчих товарів. Не­достатнє забезпечення населення світу продовольством (або продо­вольча проблема) є однією з важливих глобальних проблем люд­ства, про що зазначається в багатьох підручниках і посібниках з економічної та соціальної географії, міжнародної економіки, гло­бального господарства тощо. За розрахунками ФАО, для повного задоволення всіх потреб у харчуванні необхідно виробляти 1 т зерна в розрахунку на одного мешканця Землі. Отже, за ниніш­ньої кількості населення планети 6,5 млрд осіб (рис. 9.3) необхід­но виробляти 6,5 млрд т зерна, тоді як світове виробництво зерна становить трохи більше 2 млрд т. Звідси й виникає продовольча проблема, гострота якої, на жаль, не зменшується з часом: якщо 40 років тому у світі голодувало 460 млн осіб, 20 років тому — 700 млн, то дані на 2008 р. визначають вже понад 850 млн голоду­ючих. Статистика ООН свідчить, що недоїдання вбиває більше людей, ніж СНІД, малярія і туберкульоз разом узяті. Більшість голодуючих живе у країнах, що розвиваються, — переважно в країнах Південної Азії та Африки. Крім того, за даними ООН, кожні п'ять хвилин у світі від ускладнень, спричинених недоїдан­ням, помирає дитина. Найгірше те, що кількість голодуючих не зменшується, хоча заможних людей у світі щороку стає більше.

Вперше на актуальність проблеми співвідношення зростання населення та виробництва продовольства вказав англійський еко­номіст і публіцист Т. Мальтус. Він обґрунтував можливість нега­тивних наслідків збільшення чисельності населення, звернувся до проблеми визначення його оптимальної чисельності. Ідеї Маль-туса лягли в основу мальтузіанства як сукупності концепцій, в яких необмежене зростання чисельності населення розглядається як головна причина соціальних та політичних потрясінь, а також екологічних катастроф.

Загострення глобальних проблем народонаселення поставило перед наукою питання про допустимі межі чисельності населення планети (з урахуванням продовольчого, енергетичного, екологіч­ного, соціально-психологічного чинників називаються цифри від 10 до 20 млрд осіб). В умовах сучасного рівня технологій, за розра­хунками експертів ООН, чисельність населення Землі не повинна перевищувати 10—15 млрд жителів.

Проблема забезпечення населення світу необхідним продо­вольством має два аспекти: 1) збільшення виробництва продуктів харчування; 2) справедливий розподіл продуктів харчування. Розглянемо перший аспект — збільшення виробництва про¬дуктів харчування. Великі резерви підвищення обсягу сільсько¬господарської продукції містяться в належній організації вироб¬ництва, що адекватно сучасному рівню агрономічної науки та агротехнічного обслуговування. Один і той самий гектар землі може різко збільшити вихід продукції залежно від застосовуваних ме¬ліорації, способів обробки ґрунту та посівів, використання висо¬копродуктивних сортів культурних рослин, методів та прийомів їхнього захисту, підвищення врожайності тощо, тобто від ступе¬ня інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. Про це достатньо переконливо свідчать такі дані. У 2008 р. середня врожайність у світі головного зернового злаку — пшениці — ста¬новила 27 ц/га, причому в низці країн на значних площах були отримані максимальні врожаї — до 90—110 ц/га. Подібний суттє¬вий розрив у продуктивності спостерігається і за іншими найваж¬ливішими культурами. Так, середня врожайність рису — 31 ц/га, максимальна 60, а рекордна — 140 ц/га; кукурудзи — віповідно 28, 55 та 120 ц/га, цукрового буряку — 400,1500 та 2000 ц/га. Рі-вень інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, що є здебільшого визначальним щодо можливості отримання необхід¬ної продукції, разюче відрізняється в економічно розвинених кра¬їнах та країнах, що розвиваються. Наприклад, один із найважли¬віших напрямів меліоративної дії на ґрунти для підвищення їх¬ньої продуртивності — хімічна меліорація. При цьому, якщо в розвинених країнах на кожний гектар вноситься в середньому не менше 150—200 кг NPK (штучні мінеральні добрива) у рік, а в ба¬гатьох європейських країнах — до 350—400 кг і більше, то в краї¬нах, що розвиваються, — менше ЗО—50 кґ NPK у рік (Індії — 5©* Індонезії — 14, Афганістані — 9 кг/га). Отже, на обширних маси¬вах орних земель у країнах третього світу практично не здійсню¬ється жодної хімічної підкормки виснажених ґрунтів, що втрати-ли родючість.

Подібним чином справа виглядає і з сільськогосподарською технікою. Якщо в економічно розвинених країнах один трактор обробляє в еередньому 34 га, то в країнах, що розвиваються, — 620 га, в Індії — понад 3000 га. Дотепер в багатьох країнах третьо¬го світу праця на полі здійснюється вручну чи, в кращому випад¬ку, за допомогою тяглової сили домашньої худоби. Тому не дивно, що врожайність багатьох найважливіших продовольчих культур у тропіках та екваторіальному поясі, де проживає основна части¬на населення світу, дуже низька та явно не відповідає можливос¬тям агроприродного потенціалу.

Другий напрям можливого збільшення обсягу сільськогоспо¬дарської продукції — розширення площі світових орних зе¬мель. Землі, що найбільш підходять для розорювання, давно освоєні населенням, а розширення цієї площі за рахунок незруч¬них або низькопродуктивних земель вимагає значних капітало¬вкладень. У розвинених країнах такі землі намагаються не розо¬рювати, а відводити під кормові угіддя, ліси або інші види земле¬користування. У країнах, що розвиваються, розорювання земель, на яких проявляються негативні природні процеси (дефіцит воло¬ги, засолення, ерозія або дефляція тощо), стримується через брак коштів. При оцінці придатності земель до розорювання необхідно пам'ятати про екологічну рівновагу в регіоні. Прогнозуванням земельного фонду протягом багатьох років займається ФАО ООН, яка випустила низку монографій та серію мап, у яких містяться прогнозні дані про резерви орнопридатних земель на материках. Подібний прогноз динаміки світового фонду земель, що обробляються, розроблений ЮНЕП. їх основні висно¬вки полягають у тому, що в результаті неправильного освоєння, розвитку процесів деградації та за рахунок урбанізації загальна площа світових орних земель скоротиться у 2010 р. до 1 млрд га, а забезпеченість орними землями однієї людини — до 0,15 га (в 1990 р. — 0,3 га). Інші дослідники вважають, що площі світових орних земель можна збільшити на 1,1 млрд га головним чином за рахунок освоєння пасовищ, у меншому ступені — за рахунок ви¬ведення лісів. Найбільший приріст масивів оброблюваних земель можливий у тропіках, де додатково до сучасних орних угідь мож¬на освоїти ще близько 800 млн га (табл. 9.5). Необхідно зазначити, що можливий резерв світового землеробства становлять землі нижчої якості, на яких проявляються різноманітні стримуючі природні чинники: засолення, ерозійний змив, перезволоження, різкий дефіцит вологи тощо. Найчастіше освоєння незайманих земель потребує вільних вод для зрошення.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]