- •1. Відкрита економіка як феномен ххі ст.
- •4. Міжнародна спеціалізація та кооперація
- •2. Модель участі країн світу в світовому господарстві
- •3. Міжнародний географічний поділ праці як основна наукова категорія географії світового господарства
- •12. Перша промислова революція
- •6. Теорія порівняльних переваг
- •5. Структурний аналіз світового господарства
- •7. Теорія конкурентних переваг
- •8. Теорія кластерів
- •9. Теорія вільних економічних зон
- •10. Еволюція думки з питань міжнародного поділу праці та територіальної організації світового господарства.
- •11. Період первинного нагромадження капіталу
- •17. Структура ввп
- •18. Основні показники системи національних рахунків та їх застосування в географії світового господарства
- •19. Інтернаціоналізація та глобалізація у світовому
- •20. Географічні аспекти міжнародної економічної інтеграції
- •21. Європейська економічна інтеграція
- •22. Інші інтеграційні угрупування світу
- •23. Значення та класифікація мео
- •24. Міжнародні економічні організації в системі оон
- •25.Економічні організації поза системою оон
- •26.Україна і міжнародні економічні організації
- •27. Поняття та класифікація природних ресурсів світ
- •29. Географія мінеральних ресурсів (корисних копалин) світу
- •31.Водні ресурси
- •30. Агрокліматичні ресурси
- •32. Земельні ресурси
- •37. Екологічна політика держав світу
- •38. Світові екологічні проблеми
- •39. Демографічні ресурси світу.
- •40. Світовий процес урбанізації.
- •41. Забезпечення народонаселення світу продовольством.
- •42. Трудові ресурси та ринок праці
- •43. Модель внутрішнього ринку праці
- •44. Особливості міжнародного ринку праці та чинники диференціації оплати праці.
42. Трудові ресурси та ринок праці
Трудові ресурси – частина населення, яка має фізичні та духовні здібності, загальноосвітні й професійні знання, кваліфікацію для участі у виробництві. Інколи їх поділяють на основні, до складу яких входить працездатна частина населення, і додаткові трудові ресурси (підлітки та пенсіонери, що працюють). У різних країнах існують свої вікові критерії для визначення трудових ресурсів, в багатьох країнах вони взагалі не визначені. Такі відмінності пов’язані з різною тривалістю життя населення. За статистикою ООН до трудових ресурсів відносять населення від 15 до 64 років. Про ступінь залучення трудових ресурсів до суспільно корисної діяльності свідчить показник економічно активного населення. Економічно активне населення – це частина населення, що зайнята суспільно корисною працею та має від цього прибуток. До економічно активного населення відносять не тільки тих, хто працює, але й тих безробітних, які активно шукають роботу.
Абсолютна чисельність світових трудових ресурсів на початок ХХІ ст. становить 61 % населення світу. Чисельність економічно активного населення відповідно складала близько 50 % населення Землі або близько 79 % від загальної кількості трудових ресурсів., в тому числі доля жінок складає в ньому 40 %. За абсолютними показниками економічно активного населення лідирують Китай, Індія, США, Індонезія, Бразилія, Росія. Для більшості розвинутих країн частка економічно активного населення коливається в межах 50-55 %. Чисельність безробітних оцінювалась у різних джерелах від 300 до 500 млн осіб.
Населенню країн, що розвиваються,. для того, щоб знайти роботу, не вистачає кваліфікації, а часто воно просто неграмотне. Загальна чисельність неграмотного населення в світі складає понад 15 %, а це майже. понад 90 % неграмотних – жителі країн, що розвиваються. Найбільша чисельність неграмотних припадає на країни Південної Африки та Тропічної Азії. Понад 2/3 неграмотних – жінки. У багатьох країнах світу, особливо мусульманських, жінкам не дозволяється брати участь в суспільному виробництві. Тому частка жінок в економічному активному населенні країн, що розвиваються нижче, ніж частка чоловіків, а в розвинутих країнах, навпаки – вище. Для країн, що розвиваються, особливо найбідніших, характерна участь дітей віком від 10 до 14 років у суспільному виробництві. На початку ХХІ ст. 14 % дітей у світі – працювали. Найвищі показники працюючих дітей – до 50 % - у бідних країнах Африки (Буркіна Фасо, Малі, Бурунді).
Структура зайнятості населення пов’язана з рівнем розвитку країни, величиною ВВП, структурою її господарства, рівнем розвитку окремих галузей господарства, структурою поселень, а також традиціями та політичними умовами. У розвинених країнах зі значним доходом усього 4 % працює у сільському господарстві, 27 % - у промисловості, 60 % - у сфері послуг. Кількість зайнятих у сільському господарстві у розвинених країнах постійно скорочується. Частка зайнятих у промисловості найвища в індустріальних країнах. Частка послуг, що включає торгівлю, транспорт, зв'язок, фінанси і державне управління, освіту, культуру, науку, побутові послуги та відпочинок, має тенденцію до зростання і на сьогодні складає для найрозвинутіших країн понад 70 %.
В цілому світовий розподіл зайнятого населення такий: 48 % зайнято у сільському і лісовому господарстві, рибальстві, мисливстві, 17 % - у промисловості й будівництві, 35% - інших галузях. Близько половини населення світу, що працює, складають особи, зайняті у домашньому господарстві – не наймані робітники.
Світовий (міжнародний) ринок праці — це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні. В умовах глобалізації виробництва, зростання взаємозалежності в сучасному світі національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі набирають постійного, систематичного характеру. Таким чином, поряд з міжнародним ринком товарів, послуг і капіталів значних масштабів набуває тепер і міжнародний ринок робочої сили, який являє собою не просто суму національних ринків, а систему, що базується на їхніх взаємозв'язках та взаємодоповненнях.
Формування міжнародного ринку праці відбувається двома шляхами: по-перше, через міграцію трудових ресурсів і капіталу; по-друге, шляхом поступового злиття національних ринків праці, внаслідок чого усуваються юридичні, національно-етнічні, культурні та інші перегородки між ними. Це приводить до утворення так званого «спільного ринку праці». Становлення міжнародного ринку праці є свідченням того, що процеси світової інтеграції відбуваються не тільки в економічній та технологічній галузях, а й дедалі ширше охоплюють сфери соціальних та трудових відносин, які стають нині глобальними.
У структурі міжнародного ринку праці вирізняються два найзначніші сегменти. Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю трудових навичок, високим рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією кваліфікації. Це загалом привілейований шар працівників з розвинутих країн, а також країн середнього рівня розвитку. Слід згадати й інший, щоправда нечисленний, шар зайнятих у різних міжнародних організаціях. Наймання працівників у такі організації відбувається на чисто міжнародній основі і, як правило, з урахуванням лише професійної придатності.
Другий доволі великий сегмент міжнародного ринку праці — робоча сила, яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Серед цих працівників треба вирізнити специфічний загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються в індустріальні країни, зокрема США. До цієї категорії працівників можна приєднати також «екологічних біженців.
Сучасна структура світового ринку праці характеризується, насамперед, виникненням такого нового й особливого його сегмента, який пов'язаний з використанням висококваліфікованих спеціалістів (наукових працівників, інженерів, аналітиків систем та ін.), а також фахівців у галузі інформатики, менеджерів і т. д. Розвиток розглядуваного сегмента ринку робочої сили значною мірою зумовлюється стрімким зростанням світової торгівлі послугами. Специфіка цього сектора ринку праці полягає в тому, що завдяки розвинутій мережі телекомунікацій певна частина інтелектуальної робочої сили може брати участь у виробничому процесі, що здійснюється на будь-якій відстані від місця її перебування.
Важливою особливістю сучасного міжнародного ринку праці є те, що національні ринки робочої сили високорозвинутих країн задовольняють попит на неї не тільки власного, національного, а також іноземного капіталу.
В різних країнах світу сформувалися нині великі групи найманої робочої сили, котрі визначаються як «транснаціональна робоча сила». Цим професійним кадрам притаманна висока міжнародна мобільність: вони готові в будь-який момент задовольнити попит на робочу силу з боку підприємств, розташованих у різних районах світу. Такі групи робочої сили утворилися, наприклад, у країнах Азії, Західної Європи, Африки, в районі мексикансько-американського кордону. Умови їхнього наймання, як правило, досить вигідні підприємцям, хоча в багатьох випадках ці працівники отримують доволі високу заробітну плату, частину якої вони переказують своїм сім'ям на батьківщину.
Важливою характеристикою міжнародного ринку праці є ступінь мобільності робочої сили. Рух трудових ресурсів набирає різних форм: природний, територіальний, галузевий, професійний, кваліфікаційний та соціальний. Найбільшу вагу має територіальний рух робочої сили, хоч у міру еволюції міжнародного ринку робочої сили посилюється значення й інших форм.
