3. Поняття органу самоорганізації населення

Орган самоорганізації населення є однією з важливих форм взаємодії депутатів сільських, селищних рад з членами територіальної громади. Зокрема, слід підкреслити їх важливу роль у забезпеченні функціонування на місцевому рівні інститутів прямої демократії та покращання якості громадських послуг, що надаються населенню в системі місцевого самоврядування.

Орган самоорганізації населення – це представницький орган, що створюється жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення окремих питань місцевого значення.

Можливість створення органів самоорганізації населення передбачена Конституцією України (стаття 140), а за своєю природою вони мають ознаки як органу публічної влади, так і громадського об’єднання. З першими їх об’єднує те, що органи самоорганізації населення можуть здійснювати окремі повноваження публічної влади, якими вони наділяються сільською, селищною радою, а схожість з громадськими об’єднаннями полягає в тому, що органи самоорганізації населення працюють на громадських засадах (за виключенням керівника й секретаря органу, які за рішенням загальних зборів жителів села, селища, можуть працювати в ньому на постійній основі з оплатою їх праці за рахунок коштів, переданих органу самоорганізації населення сільською, селищною радою) і їх діяльність базується на засадах добровільностіщодо взяття на себе окремих повноважень сільської, селищної ради.

У селах та селищах створюються відповідно сільські та селищні комітети органів самоорганізації населення. Наприклад, доцільно створювати сільський комітет органу самоорганізації населення в селі, яке входить до складу іншого села.

Органи самоорганізації населення діють на підставі Конституції України, Закону “Про органи самоорганізації населення” та інших законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади (а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішень Ради міністрів Автономної Республіки Крим), рішень відповідних органів місцевого самоврядування, рішень місцевого референдуму, статутів територіальних громад, розпоряджень сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті (у разі її створення) ради, виданих у межах своїх повноважень, положень про органи самоорганізації населення, рішень зборів (конференції) жителів за місцем проживання, які їх обрали.

Білет 19

1. Види територіальних громад

У теоретичних працях ряду авторів, котрі досліджували інститут місцевого самоврядування, робилися спроби системного аналізу структури територіальних колективів у зв'язку з поняттям самоврядних територій. Це дало можливість говорити про сформовану систему територіальних колективів на базі самоврядних територіальних одиниць.

Розглядаючи дію механізму захисту інтересів громадян як членів територіальних колективів, Д. Я. Гараджаєв і В. О. Куранін виділяють систему територіальних колективів, що складається з основних територіальних колективів (місто, район, село, селище) і факультативних територіальних колективів (мікрорайон, квартал, вулиця, будинок, інші територіальні утворення). Розбіжність між цими групами територіальних колективів полягає, насамперед, у тому, що органи самоврядування першої групи — це місцеві ради, які засновують свою діяльність на широких повноваженнях, закріплених у чинних законах. Діяльність же колективів другої групи не набрала адекватного відбитка в законодавстві, що стримує їх формування1.

У той же час О. І. Кирюшин, досліджуючи просторову граничність діяльності територіальних колективів, розглядає їх: а) у рамках населеного пункту (місто, селище, село); б) у межах адміністративно-територіальних одиниць (районів, областей, країв); в) у межах великих економічних районів2.1. П. Ільїнський розрізняє первинні (село, селище, місто без районного розподілу) і регіональні (район, округ, область) територіальні колективи3.

На думку С. М. Іванова і А. А. Югова, всі існуючі територіальні колективи за ступенем організаційної оформленості доцільно поділити на три види. До першого виду вони відносять колективи самого великого рівня — що являють собою великі групи людей, котрі проживають у межах окремих самостійних держав або національно-територіальних утворень. Другий вид — територіальні колективи, що складають громадяни, котрі проживають у межах адміністративно-територіальних утворень: областей, міст, районів, міських селищ. Третій вид — територіальні мікроколективи, що складаються з населення, котре мешкає всередині адміністративно-територіальних одиниць на окремих територіях, які не мають офіційно встановлених меж1.

Конституція і профільне законодавство України про місцеве самоврядування закріплюють дещо іншу систему територіальних колективів (громад), що дає нам її видову характеристику. Ця характеристика зумовлена дефінітивним визначенням місцевого самоврядування і щільно пов'язана з системою органів місцевого самоврядування в Україні.

Виходячи з ч. 1 ст. 140 Конституції України, яка містить визначення місцевого самоврядування, можна виділити такі види територіальних громад:

а) територіальну громаду села або добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл;

б) територіальну громаду селища;

в) територіальну громаду міста.

Аналогічного висновку можна дійти при аналізі положень п. 1 ст. 6 Закону України від 21 травня 1997 р. Пункти 2—4 даної статті на законодавчому рівні регламентують правила укрупнення (об'єднання) і роз'єднання територіальних громад у сільській місцевості. Територіальні громади сусідніх сіл можуть об'єднуватися в одну територіальну громаду, утворювати єдині органи місцевого самоврядування й обирати єдиного сільського голову. Добровільне об'єднання територіальних громад здійснюється за рішенням місцевого референдуму відповідних територіальних громад сіл. Таке рішення є згодою на утворення спільних органів місцевого самоврядування, формування спільного бюджету, об'єднання комунального майна. Вихід зі складу сільської громади здійснюється за рішенням референдуму відповідної територіальної громади.

Проте з положень п. 5 ст. б цього Закону, які встановлюють, що в містах з районним поділом територіальні громади районів у містах діють як суб'єкти права власності, і, отже, прямо згадують територіальні громади районів, можна дійти висновку, що зазначена вище класифікація у принципі може бути доповнена територіальною громадою району в місті, хоча така громада, на нашу думку, носить факультативний характер.

З аналізу положень частин 3 і 4 ст. 140 Конституції України, що закріплюють систему місцевого самоврядування в республіці, можна виділити територіальні громади:

а) основні (базового рівня) — сільські, селищні, міські, в рамках яких безпосередньо здійснюється життєдіяльність населення — жителів певних

територіальних одиниць, та

б) факультативні (асоційованого рівня) — територіальні громади районів і областей — в їхніх рамках реалізуються колективні інтереси територіальних

громад сіл, селищ і міст.

В основі виділення таких видів територіальних громад лежить розуміння того, що немає жодного жителя села, селища або міста, котрий одночасно не був би жителем області чи району області (за винятком міст обласного підпорядкування і міст Києва і Севастополя, що мають спеціальний статус).

Видова характеристика територіальних громад має не тільки наукове, а й велике практичне значення. Кожен вид громад, особливо сільські та міські, відрізняються своїми особливостями організації повсякденного життя, мають свої соціологічні, економічні та культурологічні характеристики, специфічні інтереси, що формуються на їхній базі і безпосередньо впливають на існування цих важливих соціальних спільнот, реалізацію ними функцій і повноважень, закріплених у законодавстві.