Порядок виконання роботи

До роботи допускаються особи які пройшли інструктаж з техніки безпеки,ознайомилися з прийомами безпечної роботи,склали звіт в усній формі викладачу або учбовому майстру та розписалися в журналі з техніки безпеки Практичну роботу на верстаті можна починати після вивчення його призначення, пристрою, освоєння наладки і правил техніки безпеки. Технічна наладка верстата проводиться на початку навчання студентів в майстернях по механічній обробці деревини

1. Оглянути верстат,зпівставивши реальну будову з теоретичним матеріалом;

2. Провести розбір передньої бабки розглянувши її будову;

3. Провести розбір задньої бабки розглянувши її будову;

4. Відкривши привід передньої бабки змінити швидкість обертання робочого валу;

5. Налаштувати підручник у вертикальній та горизонтальній площині;

Питання до самостійної роботи

1. Методи безпечної роботи на токарному верстаті СТД-120

2. Основні технічні характеристики верстата СТД-120

3. Основні вузли та механізми верстата

4. Перелік робіт що виконуються на верстаті СТД-120

5. Настроювання верстата до роботи.

Звіт до роботи

1.Володіти теоретичними та практичними знаннями та вміннями до практичної роботи.

2Усна відповідь по будові верстата.

Практична робота №9

Вивчення осьового точіння деревини

Мета роботи: Освоїти наладку верстата і прийоми роботи на ньому. Вдосконалення прийомів осьового точіння. Виготовити згідно креслення деталі із заготовок хвойних і листяних порід.

Знати:

- будову шкільних токарних верстатів;

- різновиди та геометрію ріжучого інструменту,матеріали ріжучих інструментів,пристрої для кріплення заготовок;

- етапи підготовки верстатів та заготовок до роботи;

- прийоми роботи на шкільних токарних верстатах;

- основні вимоги техніки безпеки при роботі на шкільних токарних верстатах;

Вміти:

- проводити підготовку обладнання та інструменту до роботи;

- розрізняти ріжучі інструменти шкільних токарних верстатів;

- виконувати чорнову та чистову обробку зовнішніх циліндричних поверхонь

- дотримуватись правил техніки безпеки;

- складати креслення та технологічну картку;

Обладнання та інструменти: : Верстат СТД-120М або ТСД-200, токарні стамески для чорнового і чистового точіння (реєр, мейсель). шліфувальні шкірки, березові, соснові та дубові заготовки, ножівки, молотки, кернери, центрошукачі, мастило. Розміточний інструмент, контрольно-вимірювальний інструмент.

Теоретичні відомості

Токарний інструмент. Найбільш вживаний інструмент – це рейєр (жолобчаста стамеска) (рис.1 а, в) і мейсель (рис. 1 б, г), плоска скошена стамеска. Геометрія леза реєра і мейселя показана вгорі над їх загальним виглядом. Крім вказаних двох основних інструментів, які бувають різними за розмірами, використовують звичайні плоскі столярні стамески різної ширини. Крім цього, для вибирання внутрішніх отворів, користуються так званими гачками (рис. 1д) та іншими спеціальними видами різців.

Рис. 1 різновиди різців для точіння деревини.

Характерною особливістю токарних стамесок є відносно довгі ручки, потрібні для зручності в їх користуванні. Контрольно-вимірним інструментом в токарній справі служить: лінійка, циркуль, нутромір, кронциркуль і найзручніший в користуванні – штангенциркуль.

Точіння – це обробка деревини різанням, при якому із заготівки (болванки) отримують тіла обертання (наприклад, циліндри, конуси, кулі) і їх різні поєднання (наприклад, конус і циліндр, куля ).

Можна виділити наступні види точіння: обробка циліндричних, конічних і фасонних поверхонь; обточування і підрізування торцевих поверхонь; відрізання; розточування циліндричних, конічних і фасонних отворів.

Обточування і розточування розділяють на чорнове і чистове. При чорновому обточуванні і розточуванні знімають значний шар деревини, а оброблена поверхня часто виходить нерівною і шорсткою. Чистове обточування і розточування застосовують для отримання необхідних розмірів та форми деталей. Якість поверхні в цьому випадку вище, ніж при чорновому точінні.

При точінні заготівці повідомляється головний рух (рух різання), інструменту – рух подачі. Рух подачі направлений уздовж осі заготівки при осьовому (подовжньому) точінні, до центру заготівки при радіальному точінні і перпендикулярно торцю деталі при лобовому точінні.

У верстатах з механічною подачею параметри режиму різання (швидкість подачі, глибина різання і ін.) встановлюють залежно від технічних можливостей верстата, твердості деревини, необхідної якості обробки, наявності сучків і т.д. Параметри режиму різання змінюються після виконання хоч би одного проходу, а в процесі різання вони, як правило, не міняються (за виключенням випадків переходу на ручну подачу). У верстатах з підручниками подачу, глибину різання, ширину і товщину стружки встановлюють дослідними шляхом залежно від твердості деревини, швидкості обертання заготівки, необхідної якості обробки і інших умов. Причому параметри режиму різання можуть бути змінені не лише від проходу до проходу, але і усередині проходу залежно від форми оброблюваної ділянки заготівки, наявності дефектів і пороків деревини. Тому параметри режиму різання у верстатах з підручниками не піддаються точній регламентації.

Ріжучим інструментом токарних верстатів є токарні різці: ручні (для роботи на верстатах з підручником) і супортні (для роботи на верстатах з механічною подачею).

Конструкція і форма ріжучих кромок різців залежать від вигляду і необхідної якості обробки, конструктивних особливостей деталей і ін.

Для чорнового (грубого) точіння застосовують напівкруглі стамески – реери (рис. 2, а) шириною від 6 до 50 мм. Їх загострюють на пів овалом з опуклого боку, кут заточки – 25–30°. Такі стамески служать для точіння напівкруглих або овальних виточок із зовнішнього боку циліндрів.

Чистове точіння зовнішніх поверхонь, підрізування торців, уступів виконують косою стамескою – мейселем (косяком) (рис. 2, б). Косяк заточують з двох сторін під кутом 20–40 °. При точінні деревини м'яких порід використовують різці з меншим кутом загострення, і навпаки. Лезо різця утворюється перетином двох площин фасок, кут скосу леза – 70–75°.

Для обробки внутрішніх порожнин деталей використовують різці, що мають різну форму ріжучої частини: розточувальні, фасонні, різьбові, Розточувальні різці (гачки) служать для чорнового і чистового розточування внутрішніх циліндричних поверхонь, торцювання дна внутрішніх порожнин, виточування плавних переходів від дна до стінки (галтелі), здобуття виточок.

Різці виготовляють з вуглецевої інструментальної сталі У8, У9, У10, У13А і так далі В учбових майстернях часто використовують різці, виготовлені з стамесок, доліт, напилків і ін.

Прийоми управління роботою верстата включають: пуск і зупинку верстата, зміну режимів різання, уміння користуватися різними пристосуваннями.

Перед включенням верстата необхідно переконатися в тому, що його корпус надійно заземлений, пускова коробка не має пошкоджень і сторонні предмети не заважають обертанню шпиндельної насадки або оброблюваної деталі.

Необхідний режим різання встановлюють, змінюючи швидкості обертання шпинделя, подачу і глибину різання. Причому у верстатах з підручником подачу і глибину різання можна змінювати не лише при налаштуванні верстата, але і в процесі роботи залежно від умов різання, діаметру заготовок, форми деталей і ін.

Найбільш вживаний інструмент – це рейєр (жолобчаста стамеска) (мал.1 а, в) і мейсель (рис. 1 б, г), плоска скошена стамеска. Геометрія леза реєра і мейселя показана вгорі над їх загальним виглядом. Крім вказаних двох основних інструментів, які бувають різними за розмірами, використовують звичайні плоскі столярні стамески різної ширини. Крім цього, для вибирання внутрішніх отворів, користуються так званими гачками (мал.1 д) та іншими спеціальними видами різців.

Характерною особливістю токарних стамесок є відносно довгі ручки, потрібні для зручності в їх користуванні. Контрольно-вимірним інструментом в токарній справі служить: лінійка, циркуль, нутромір, кронциркуль і найзручніший в користуванні – штангенциркуль.

Пристосування токарного верстата. На шпиндель токарного верстата загвинчують планшайбу (мал.2. а), патрон (мал.2. б) або встановлять тризубець (мал.2. в), залежно від заготовки та виробу, який виготовляють на токарному верстаті. В задній бабці верстата переважно закріплений центр, який одним своїм кінцем підтримує оброблювану заготовку. Часто вживаним комплектом для закріплення заготовок в навчальній токарній практиці є тризубець і центр.

а б в

Рис. 2 а – планшайба; б – патрон конусний різьбовий; в – тризубець.

Рис.3. Трубчастий патрон

Рис. 4. Поводковий патрон

Рис. 5. Готовий до роботи токарний верстат

Рис. 6. Робота при лобовому точінні.

Чорнове точіння проводять стамескою з напівкруглим лезом. Правою рукою тримають її рукоятку, а лівою – щільно притискають до підручника. Ріжуча кромка стамески повинна бути направлена під невеликим кутом до оброблюваної поверхні. Поглибивши лезо в деревину на 0,5 ... 1,0 мм, переміщають його по всій довжині заготівки.

Рис. 7. Положення рук при роботі реером

Першу чорнову стружку знімають середньою частиною леза стамески, для чистішої обробки – її бічною частиною, направляючи стамеску почергово в праву та ліву сторони. Як тільки припуск по діаметру заготівки залишиться 1 ... 2 мм, починають чистову обробку косяком.

Рис. 8. Положення рук при роботі мейселем.

Косяк тримають так само, як і стамеску з напівкруглим лезом, але дещо похило, так щоб кут між лезом та заготовкою дорівнював , близько 45°. Тримають косяк твердо: він не повинен ковзати по обточуваній поверхні і відштовхуватися від підручника.

Перевіряють по діаметру і по довжині штангенциркулем або кронциркулем так: розсовують його ніжки на величину, трохи меншу діаметру заготівки, проштовхують кронциркуль. Відстань між ніжками вимірюють по масштабній лінійці. Такі виміри роблять по всій довжині і в різних положеннях заготовки, повертаючи її.

Прямолінійність поверхні заготівки перевіряють лінійкою: кладучи її ребром та дивляться, чи немає просвітів між лінійкою і оброблюваною поверхнею.

Переконавшись в правильній обробці, розмічають шийки. Проточують їх так: на відстані 14 мм від правого торця до лінії розмітки косяк підводять гострим кутом перпендикулярно до поверхні, а потім заглиблюють в деревину. Так само і торцюють. Потім, розташувавши косяк горизонтально, зрізають деревину, що залишилася. Проводячи постійні виміри результатів роботи, доводять діаметр шийки до 32 мм. Зовнішні закруглення обточують тупим кутом косяка, поступово зрізаючи шар заготівки. Перевіряють шаблонами.

Шліфують на верстаті шкурками, укріпленими в колодках.

У виточеної рукоятки свердлять отвір під хвостовик напилка

При свердленні отвору під хвостовік треба слідкувати, щоб осі отвору і рукоятки співпали. Для цього користуються пристосуванням, конструкцію якого студенти розробляють самостійно на заняттях. Свердлити слід спочатку отвір малого, а потім великого діаметру на глибину, в два рази меньшу.

Звіт повинен містити опис послідовності виготовления рукоятки напилка і перерахування вимог до неї.

Патрон і тризубець підтримують кінець заготовки при осьовому точінні. Патрон, окрім цього, використовують при внутрішньому обточуванні невеликих заготовок.

На планшайбі обробляють великі заготівки і плоскі диски. Для цього в ній передбачені отвори, через які гвинтами кріплять заготівку. Необхідно враховувати, що гвинти не повинні виходити на оброблювану поверхню заготівки. Планшайбу нагвинчують на шпіндель після закрепления заготівки.

Рис.9. Положення рук при лобовому точінні на планшайбі.

Добре обробляється на верстаті деревина берези, клена, горіха, груші, буку, граба, липи; гірше – сосни, їли, дуба, ясена. Практично можна обробляти деревину будь-якої породи. Необходимо враховувати властивості кожної породи і призначення виробу.

Деревина берези йде на декоративні вироби, посуд, іграшки. Особливо красиві вироби з карельської берези. З липи можна зробити посуд різної форми, риболовецькі кухлі і ін. З в'яза виточують деталі для меблів, гвинти, гайки, рукоятки для інструменту. З деревини груші можна виготовляти декоративні вироби. З деревини горіха – шкатулки, фурнітуру і ін.

Добре на токарному верстаті обробляються ебоніт, фібра, каучук.