45.Філософські та природничо-наукові погляди м. Коперника.

Протягом чотирьох років (1512-1516), уже у Фромборке, працював над створенням нового навчання про Устрій світу і приблизно в 1515 виклав свої ідеї у творі Коментарі (Commentarіolus), написаному латинською мовою. У ньому Коперник коротко розглядає пояснення руху планет, що давали астрономи стародавності, а потім формулює основні положення геліоцентричної системи світу у виді шести аксіом.

Їхній зміст полягає в тому, що Земля, як і інші планети, обертається навколо Сонця, а видиме добове переміщення небесного зводу - лише наслідок обертання Землі навколо своєї осі. Це твір при житті Коперника не було надруковано і вважався загубленим. Вже в 19 в. були знайдені дві добре збережені рукописні копії.

Свою теорію Коперник створював майже 30 років. Вона викладена в його знаменитому творі "Про звертання небесних сфер" (1543, коли вчений був уже при смерті). Навчання Коперника завдало нищівного удару релігії і церкви, що затверджувала представлення про Землю як обраниці божої, що коштує в центрі світу (відповідно до геоцентричної системи світу Птолемея), і зіграло величезну роль у наступному розвитку природознавства. На основі цієї теорії були відкриті І. Кеплером закони рухів планет і І. Ньютоном закон всесвітнього тяжіння. Геліоцентрична система спростувала представлення про особливе положення Землі у Всесвіті, послужила підставою для розвитку ідеї множинності населених світів, нескінченності самого Всесвіту. Вона показала можливість теоретико-експериментального пізнання світу. Тому геліоцентрична система Коперника ввійшла в історію природознавства як велика наукова революція.

Всупереч Птолемею, Коперник стверджував, що не Сонце обертається навколо Землі, а навпаки, Земля обертається навколо Сонця, а також навколо своєї осі.

Залишаючись в рамках учення Арістотеля, Коперника висунув концепцію єдності Світу, підпорядкування "Неба" і "Землі" одним і тим же законам, положення Землі до положення "однієї з" планет Сонячної системи. Всі твори Коперника базуються на єдиному принципі відносності механічних рухів, згідно якому всякий рух відносно: поняття руху не має сенсу, якщо не вибрана система відліку (система координат), в якій воно розглядається.

6. Особливості розвитку філософської думки Стародавньої Болгарії

Болгарія – перша зі слов’янських країн, яка прийняла християнство (цар Борис в 865 р.). Цим вона зобов’язана діяльності Кирила та Мефодія. Також ним вона зобов’язана винайденням 863 року слов’янської абетки. З царя Симеона Борисовича богослужіння проводять не латиною, а слов’янською мовою (і це за пів тисячоліття до Реформації) Також в Болгарії з християнством поширюється писемність, а з нею розвивається і філософська думка. З розвитком писемності пов’язаний розподіл культури на книжну і народну. Початково філософія розвивалася на основі перекладів праць представників патристики. Згодом з’являється власна література. Наприклад, праця монаха Храбра «Сказання про букви» («Сказання про письмена») поч.. Х ст., в якій автор обґрунтовує право слов’янських народів на власне письмо. Також відома праця Климента Охридського «Похвальне слово Костянтину-Кирилу Філософу», в якій автор оспівує заслуги Костянтина, якому Болгарія дійсно багато чим зобов’язана.

Прийнято виокремлювати такі періоди розвитку болгарської філософської думки:

• кін. 9 - поч. 10 ст. – золотий вік болгарської літератури. Центри – Охрид, Преслав. В цей період найвідомішим представником є Іоан Екзарх Болгарський. Також поширений був рух богомильства.

• 13-14 ст – Тирновська літературна школа. «Книга про письмена Костянтина Костенецького»

• 14 – поч. 19 ст – розквіт болгарської філософії. Петр Берон.

• кін. 19 ст. – 1945 – нав’язування поглядів європейської філософії.

• 1945-1990-ті рр. – марксистська філософія

• з поч. 1990-х рр. – незаангажованість болгарської філософії. Желю Желєв

АБО