89.Критерій та оптимум Парето.

Оптимум Парето — такий стан системи, при якому значення кожного окремого критерію, що описує стан системи, не може бути покращено без погіршення становища інших елементів.

Принцип, за словами Вільфредо Парето проголошує: «Слід вважати, що будь-яка зміна, яка нікому не завдає збитків і яка приносить людям користь (за їх власною оцінкою), є поліпшенням». Таким чином визнається право на всі зміни, які не приносять нікому додаткової шкоди.

Множина станів системи, оптимальних за Парето, називають «множиною Парето», «множиною альтернатив, оптимальних в сенсі Парето», або «множиною оптимальних альтернатив».

Ситуація, коли досягнута ефективність за Парето — це ситуація, коли всі вигоди від змін вичерпані.

Оптимум Парето є одним з центральних понять для сучасної економічної науки. На основі цього поняття будуються перша та друга фундаментальні теореми добробуту. Одним з застосувань Парето-оптимальності є т.зв. Парето-розподіл ресурсів (трудових ресурсів і капіталу) при міжнародній економічній інтеграції, тобто економічне об'єднання двох і більше держав. Цікаво, що Парето-розподіл до і після міжнародної економічної інтеграції було адекватно математично описано (Далімов Р.Т., 2008). Аналіз показав, що додана вартість секторів і доходи трудових ресурсів рухаються назустріч згідно з добре відомим рівнянням теплопровідності аналогічно газу або рідини в просторі, що дає можливість застосувати методику аналізу, що використовується у фізиці, щодо економічних завдань з міграції економічних параметрів.

Оптимум за Парето проголошує, що добробут суспільства досягає максимуму, а розподіл ресурсів стає оптимальним, якщо будь-яка зміна цього розподілу погіршує добробут хоча б одного суб'єкта економічної системи.

Стан ринку оптимальний за Парето — ситуація, коли не можна поліпшити положення будь-якого учасника економічного процесу, одночасно не знижуючи добробуту як мінімум одного з інших.

Відповідно до критерію Парето (критерію росту суспільного добробуту), рух у бік оптимуму можливий лише при такому розподілі ресурсів, що збільшує добробут принаймні однієї людини, не завдаючи шкоди нікому іншому.

90.Оптимум Парето у виробництві.

Проблема полягає в оптимальному розподілі економічних ресурсів і вироблених благ з метою досягнення найбільшої ефективності. Визначальний внесок у вирішення цієї проблеми зробив італійський економіст Вільфредо Парето (1848-1923). Його висновки охоплюють такі положення.

1. Критерієм оптимальності є не сумарна максимізація, а максимум користі для кожної окремої людини відповідно до наявних ресурсів і економічних можливостей.

2. Забезпечення економічної рівноваги - необхідна умова досягнення оптимуму. Оптимум означає, що досягнуто результат, відхилення від якого зумовлює збільшення вигоди для одних і зменшення вигоди для інших. Розподіл ресурсів у суспільстві стає оптимальним, якщо будь-яка зміна цього варіанта погіршує становище хоча б одного учасника економічної системи.

3. Збільшення виробництва одного блага, яке не спричинить зменшення виробництва якого-небудь іншого блага, прийнято називати оптимумом Парето.Фактично є два критерії оптимальності. Перший належить до розподілу ресурсів (поліпшення корисності одного зменшує корисність інших), другий - до виробництва (поліпшення корисності одного не зменшує корисності інших).Якщо знайти оптимум на рівні фірми відносно нескладно, виходячи з мінімізації витрат і максимізації результату, то на рівні народного господарства слід ураховувати багато факторів, неоднозначність і різноманітність цілей.Проблема полягає в тому, як визначити рівень добробуту не окремої людини, а суспільства в цілому. За Парето, оптимум досягається тоді, коли встановлюється рівновага на всіх ринках, у всіх секторах економіки. До цього оптимуму прагне ринковий конкурентний механізм.Між економічним зростанням і розподілом ресурсів є суперечність. Переваги зростання розподіляються нерівномірно. Пріоритети, віддані одним галузям і регіонам, обмежують можливості інших. Тому державні програми мають знаходити засоби і методи здійснення прийнятих рішень.