30. Образотворче мистецтво, театр і музика у XIX ст

У першій половині XIX століття на Україні театральну справу отримує свій розвиток в кріпаків театрах, існували в багатьох поміщицьких садибах. Популярність придбав кріпак театр в селі Романові на Волині, де ставилися навіть класичні оперні спектаклі. У повісті Т. Г. Шевченка "Музикант" згадується про кріпосному театрі поміщика Г. С. Тарновського в селі Качанівка на Чернігівщині, музикантів якого навчав М. І. Глінка. У цих театрах йшли п'єси І. П. Котляревського, Г. Ф. Квітки-Основ'яненка та інших. Саме ці кріпаки театри сприяли поширенню театральної освіти, пожвавленню театрального життя; в них розкрилися таланти багатьох акторів і музикантів. Подальший розвиток отримали в цей період аматорські театри. Видатним організатором, режисером і актором одного з них, який діяв у Полтаві, був І. П. Котляревський. На Україні і за її межами був відомий аматорський театр Д. П. Трощинського, діяльність якого проходила в селі Кибинці на Полтавщині. У 1812 році керівником і режисером цього театру був В. А. Гоголь-Яновський, батько М. В. Гоголя. Головними центрами театрального життя стали Харків та Полтава, де були створені професійні театри. У Харкові одним із засновників такого театру був Г. Ф. Квітка-Основ'яненко. До діяльності Харківського театру залучалися талановиті артисти, наприклад, М. Щепкін, ставилися п'єси українського, російського, європейського репертуару, в тому числі "Ревізор" Гоголя, "Наталка-Полтавка" Котляревського, "Шельменко-денщик" Квітки-Основ'яненка, п'єси Фонвізіна, Крилова та інших. Так було покладено початок становленню національного професійного театру. У першій половині XIX століття в Україні, як і раніше була популярна народна музика, особливо, пісні: колядки, щедрівки, веснянки, купальські та жнивні, колискові, думи, історичні пісні та інші. Народними стали пісні на слова Т. Г. Шевченка "Думи мої ...", "Реве та стогне Дніпр широкий", "Заповіт". Великою популярністю користується і в наш час пісня М. Петренко "Дивлюсь я на небо" та багато інших. З'являються нотні збірники українських пісень. Так, історик, етнограф, поет і композитор М. А. Маркевич опублікував книги "Українські мелодії" (1831 р.) і "Народні українські наспіви" (1840 р.). Музичне життя цього періоду розгорталася головним чином у Києві, Харкові, Полтаві, де формувалися і концентрувалися оркестри, хори, капели, створювалися музично-драматичні гуртки та професійні трупи. Сприяв розвитку української музичної культури М. І. Глінка. Він нерідко бував в Україні, сприяв творчому зростанню відомого співака і композитора С. С. Гулака-Артемовського (1813 - 1873). Вже тоді здійснювався зв'язок з європейською музичною життям; в Україні гастролювали італійські оперні трупи, Ф. Ліст давав концерти в Києві, Одесі і т. д. Значний внесок у розвиток українського музичного мистецтва зробив композитор Д. С. Бортнянський - творець духовної, глибоко гуманної музики. Його хорові концерти виконуються і в наші дні. Одним із перших українських композиторів-професіоналів у Галичині став М. М. Вербицький, які зверталися до різних музичних жанрах: пісням, хорам, музиці до театральних вистав. Характерним для українського образотворчого мистецтва другої половини XIX ст. було становлення його на позиціях реалізму, народності, життєвої правди. На розвитку художнього життя в Україні, на утвердженні демократичних тенденцій у живопису позначилась діяльність Товариства пересувних художніх виставок ("передвижники"), що виникло 1870 р. в Росії. Членами його були багато українських митців. Високої професійної майстерності українські художники набували в Петербурзькій Академії мистецтв. В Одесі, Харкові, Києві відкрилися малювальні школи (згодом училища). Консолідації мистецьких сил України сприяли Товариство південноросійських художників у Одесі, Київське товариство художніх виставок, Товариство для розвою руської штуки у Львові, Товариство харківських художників та інші об´єднання. В українському живопису чітко окреслились і набули специфічних ознак усі жанри. Під впливом демократичних тенденцій у розвитку культури на перше місце висувається побутовий жанр, який безпосередньо відображає життя народу. Тематичні рамки цього жанру розширюються, він збагачується на нові сюжети й міцніше пов´язується із суспільною проблематикою. Художники прагнуть осмислити нового героя часу, нові відносини, що складаються в суспільстві, знайти й утвердити нові мистецькі цінності. Зростання інтересу до минулого України, до національно-визвольної тематики зумовило піднесення історичного жанру. Любов до рідного краю, відчуття природи як суттєвого чинника в понятті "батьківщина" було основою формування пейзажного жанру, який набуває самостійного ідейно-естетичного значення. Взагалі переважна більшість українських митців не були майстрами якогось одного жанру, а володіли багатьма з них. Живописцями, які піднесли український побутовий жанр на високий рівень, були продовжувачі демократичних традицій Т.Г. Шевченка — Л.М. Жемчужников, І.І. Соколов, К.О. Трутовський. Творча діяльність Л.М. Жемчужникова (1828—1912). Він створив проникливі картини "Кобзар на шляху", "Козак їде на Січ", "Чумаки в степу" та інші, був видавцем альбому, присвяченого Україні і, в пам´ять шевченківського, названого також "Живописною Україною".