- •1. Історичний розвиток уявлень про культуру.
- •2. Літописання та література у XVII ст.
- •3. Періодизація розвитку української культури.
- •5. Етнічна специфіка української культури.
- •4. Культура літописних міст Сумщини.
- •Музична культура у 1738 році у місті була відкрита спеціальна музична школа Зараз у Глухові діє народний камерний хор духовної музики міського палацу культури. Керівником якого є Кобзар е. Н.
- •6. Культура козацтва.
- •7. Українська культура як складова частина світової культури.
- •8. Література та мистецтво XIV-XVI ст.
- •9. Розвиток української культурологічної думки.
- •10. Творчість Шевченка – художника
- •11. Основні етапи розвитку стародавньої культури східних слов'ян.
- •12. Функції культури
- •13. Трипільська культура.
- •14. Субкультура та контркультура у соціокультурній системі.
- •15. Братства та їх роль у піднесенні національної культури.
- •16. Проблеми розвитку модерної української культури.
- •17. Культура скіфів і сарматів.
- •18. Українська культура другої половини XX ст.
- •19. Зарубинецька та черняхівська культура.
- •21. Культура міст античного Причорномор'я.
- •20. Національно-культурне відродження у 20-х рр. XX ст.
- •22. Український мистецький авангард 10-х-20-х рр. XX ст
- •23. Культура Київської Русі.
- •24. Українська культура першої половини XX ст
- •25. Культурно-просвітницька діяльність Петра Могили.
- •26. Особливості культури доби Центральної Ради та гетьманату.
- •27. Архітектура та мистецтво Київської Русі.
- •28. Українська тематика в творчості і. Рєпіна.
- •29. Язичницький культ та його відображення в культурі.
- •30. Образотворче мистецтво, театр і музика у XIX ст
- •31. Вплив християнства на культуру Київської Русі.
- •32. Загальна характеристика української культури XIX ст.
- •33. Культурна ситуація у Польсько-Литовську добу хіу-хуі ст
- •34. Українізація та літературні дискусії у 20-х рр. XX ст.
- •35. Розвиток освіти та науки у XV-XVI ст
- •36. Гуманістичний характер творчості Григорія Сковороди.
- •37. Ренесансні ідеї в українській культурі хгу-хуі ст.
- •38. Літературно-мистецький гурток «Попівська академія».
- •39. Загальна характеристика та основні риси українського Просвітництва
- •40. Харківський університет як осередок освіти, науки та культури у хіх-поч. XX
- •41. Культура козацько-гетьманської доби (серед. XVII - кін. XVIII ст.).
- •42. Масова та елітарна культура.
- •43. Бароко в українському мистецтві та архітектурі.
- •44. Іван Франко як дослідник української культури.
- •45. Роль і місце Києво-Могилянської академії у розвитку української культури
- •46. Вертеп і вертепна драма в українській культурі.
- •47. Літописання доби Київської Русі.
- •49. Українська культура як цілісна система.
- •48. Музичне і театральне мистецтво у культурі XVII -XVIII ст.
- •50. Розвиток друкарства у XV-XVI ст.
- •1. Історичний розвиток уявлень про культуру.
- •1. Історичний розвиток уявлень про культуру.
47. Літописання доби Київської Русі.
Літо́пис — історико-літературний твір у Київській Русі, пізніше в Україні, Росії та Білорусі, в якому оповідь велася за роками. В інших країнах подібні давні твори мають назву «хроніки». Назва «літопис» походить від структури літопису, де статті починались зі слів «в літо». Літописи — важливі пам'ятки літератури, цінні джерела для дослідження слов'янської історії з давніх часів до XVIII століття включно.
Найдавнішими літописами були Лаврентіївський, Іпатіївський і Радзивилівський. До Лаврентіївського літопису війшли "Повість минулих літ" та "Повчання Мономаха". До оригінальних пам´яток давньоукраїнської літератури належать літописи. Це явище видатне не лише в культурному поступі Київської Русі, а й усієї середньовічної Європи. На відміну від хронік більшості країн Європи, складених латиною, вони написані рідною мовою. Цим зумовлена незвичайна популярність літописного жанру на Русі. Традиція літописання склалася в Києві в X ст., але згодом поширилась практично на всі регіони Русі. Найвідомішим літописом є "Повість временних літ", укладена близько 1110 р. ченцем Києво-Печерської лаври преподобним Нестором. Твір дійшов до нас у двох найповніших списках XV ст.: Іпатіївському та Лаврентіївському (за назвами монастирів у Росії, де у XVIII ст. їх виявили історики). Дві версії цієї пам´ятки дещо відрізняються за змістом і пафосом, але в українській історіографії віддають перевагу Іпатіївському списку як авторитетнішому, пов´язаному саме з українськими територіями і менш спотвореному пізнішими редакціями."Повість временних літ" показово втілює найсуттєвіші риси, притаманні всій давньоукраїнській літературі: релігійність, патріотизм, моралізаторський характер. Вона увібрала в себе не лише весь досвід історичних знань, нагромаджений на Русі в попередню епоху, а й досягнення європейської історичної думки, традиції візантійської християнської культури.Майже всі князівства Русі мали свої літописи, але більшість з них носили місцевий, а не загальноруський характер. Однак Галицько-Волинському літопису належить особливе місце. Він вирізняється, на думку М. Котляра, тим, що в Галичині й Волині, на відміну від інших давньоруських земель, створювались не літописи, а історико-літературні твори. Літопис складається з двох частин: Галицької і Волинської. У першій уміщено життєпис Данила Галицького, написаний високоосвіченим книжником у Хелмі з метою возвеличення політики Данила. Він - "князь добрий, хоробрий і мудрий", його славу можна зрівняти лише зі славою Святослава Ігоревича та святого Володимира Великого. На повен голос звучить у літописі патріотичний заклик: "Краще на своїй землі кістками лягти, ніж на чужій славним бути". Спостерігаючи за занепадом Києва, автор уболіває за збереження його князівсько-вічових традицій, але не знаходить нічого кращого, як проголосити гасло "Галич - другий Київ". Волинська частина літопису починається 1261 роком. Вона писалася в основному при дворі володимирського князя Володимира Васильковича в останні роки його життя.