7. Українська культура як складова частина світової культури.

Кожен народ, створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, здійснюючи за її допомогою зв'язок з навколишньою природою та іншими народами. В результаті такого спілкування відбувається взаємне культурне збагачення. Світова культура — феномен глобальний. Національна культура є частково і джерелом світової культури, одночасно витікаючи з неї.

Українська культура з давніх-давен зазнавала впливу зі сторони і в свою чергу, так чи інакше, впливала на інші культури, проявлялася у міжнародних відносинах різним чином.

За географічним вектором українська культура — це, безперечно, культура європейського типу. А тому в українській національній культурі так чітко виступає європейський індивідуалізм. Від антів і волинян VI ст. крізь княжу добу, крізь козаччину і аж до XX ст. Культура князівських часів мала за основу місцеві народні елементи, виявлені у багатому побуті і словесності, віруваннях і народній філософії. Ця первісна культура розвивалася на власному грунті, проте зазнавала і чужинних впливів. У ранні часи ці впливи йшли через хозарів, арабів, персів як у галузі мистецтва, так і самого виробництва.Культурний розвиток Русі піднявся на новий щабель після прийняття християнства. З X ст. з його поширенням запановує візантійський стиль у ремеслах, письменстві, мистецтві, праві.У мистецтві Київської Русі, поряд з архітектурою, значного розквіту набуває монументально-декоративний живопис. Живописні зображення в храмах були своєрідною Біблією для тих, хто не знав грамоти. Візантійський живопис поширився у Київській Русі в X ст. Неймовірно тяжкою для українського народу була перша половина XV ст. через щорічні напади татарських орд. Люблінська унія (1569 р.) остаточно узаконила політику національного, релігійного й соціального гноблення українського народу,Києво-Могилянська академія була не лише освітнім, а й науковим центром. Та основна заслуга цього навчального закладу полягала в тому, що українці вже в XVII ст. мали свою вищу школу, яка здобула визнання у всьому слов'янському світі, демонструвала зв'язок української культури із західноєвропейськоюУ 1572 р. російський першодрукар Іван Федоров прибув до Львова і при підтримці свідомих громадян організував друкарню, в якій у 1574 р. надрукував "Апостол" і грецький "Буквар", що використовувався навіть болгарськими книжниками.У 16-17 ст. церковній архітектурі ще зберігав вплив візантійсько-руський тип трьохапсидної церкви поряд з унікальним зразком церкви-ротонди. У цей час набули поширення готичні або ренесансові типи будівництва церков.Визвольна війна (1648—1654) змінила не тільки політичний статус України, але й основи культурного розвитку суспільства. В нових умовах культура розвивалася під охороною держави.

Другий національний організаційний центр творило Запорозьке Військо. Січовий центр мав вплив не тільки на Запорожжі, але всюди, де жили козаки. Але вона була розбита на два табори — Запорожжя і Гетьманщину, ідеали яких дещо розходились.Українська культура того часу спромоглася на таку силу і оригінальність, що не тільки опиралася полонізації, не тільки протистояла московському наступові, але й здобула собі великий вплив у Московщині, несучи у відсталу країну освіту і науку.Українці багато зробили і для нової московської літератури. На чолі цієї літератури стояв українець Ф. Прокопович. Так званий класицизм в московську літературу був занесений з України. Також українці в XVII—XVIII ст. рознесли по Московщині свої драматичні твори і заснували театри. XVIII ст. українська молодь все частіше виїжджає за кордон. Багато українців навчалось у Лейпцігу, Кенігсберзі, Страсбурзі та інших містах. Через цих вихованців західних шкіл приходили в Україну нові культурні віяння.Українських майстрів запрошували до Литви, Білорусії, Польщі. Відомими малярами були також М. Петрахович, І. Маховський, І. Зарудний. Т. Шевченко, П. Куліш, М. Костомаров — три постаті, які красномовно засвідчили рівень зрілості, якого досягла українська художня і суспільна думка в 40—50-ті роки XIX ст.

Найвагоміші здобутки української літератури кінця XIX — початку XX ст. пов'язані з діяльністю Івана Франка. Універсальна особистість в історії світової культури, поет, прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і організатор літературного життя. Його творчість стала основою комплексного вивчення зв'язків української та світової культур. Отже, українська культура – це загальноєвропейська культура, яка постійно зазнавала впливу інших культур, і не завжди ці впливи були позитивними, але українська культура вижила і гідно представлена досягненнями українських митців серед інших народів. Культура – завжди залишається важливим моментом у встановленні міжнародних інтеграційних зв’язків